УДК 616.9-037:504.7(477)

Початок нового тисячоріччя ознаменувався суттєвим зростання рівнів біологічних небезпек і загроз, незважаючи на прогрес і нові досягнення у боротьбі з інфекційними хворобами. Зміна кліматичних умов з тенденцією до збільшення середньобагаторічних температур зумовила перерозподіл і структурні зміни в ареалах поширення біологічних видів тварин, птахів, рептилій та багатьох інших компонентів, які формують паразитарні системи зооантропонозів. Просторові зміни ензоотичних територій з переформатуванням суперареалів зумовили зростання ризиківураження населення збудниками особливо небезпечних природно-осередкових інфекцій та інвазій.
З урахуванням існуючих тенденцій змін низки епідеміологічно значимих абіотичних і біотичних чинників, проаналізовано наявні та потенційні загрози для України внаслідок змін клімату й обумовлених цим просторових змін природних осередків, їх тривалості функціонування, появи нових збудників. Прогнозується появанових патогенів і формування активних автохтонних природних і змішаних осередків комариних трансмісивних інфекцій, переважно дифузного типу. Є висока ймовірність укорінення на території держави нових збудників або високовірулентних генетичних варіантів ендемічних патогенів. Потенційну небезпеку становлять збудники гарячок Чикунгун’я, денге, Зіка, Західного Нілу (нові генотипи), а також малярії.
Територіями ризику поширення гарячок денге, Чикунгун’я, а також малярії будуть АР Крим, Луганська, Донецька, Запорізька, Миколаївська, Херсонська, Одеська, Чернівецька і Закарпатська області. Гарячка Західного Нілу розширить ареал з охопленням північних територій у зоні Полісся, а також є реальна загроза заміни цього збудника у західному регіоні на високовірулентний нейроінвазивний генотип внаслідок поширення останнього з території Румунії. Група комариних інфекцій стане домінуючою серед трансмісивних природно-осередкових інфекцій з переважанням поліготальних осередків.

УДК 616.98:616.34-002]-02-074

Проведено динамічне спостереження за хворими, що перебували на стаціонарному лікуванні у Львівській обласній інфекційній клінічній лікарні з діагнозами: Сlostridium difficile-інфекція, псевдомембранозний коліт (ПМК) та антибіотико-асоційована діарея. Типові ультразвукові ознаки, характерні для CDI, були наявними у 16 пацієнтів з 22 обстежених. У чотирьох – змін на ультразвуковому дослідженні (УЗД) не було, а у двох – виявлено тільки зниження перистальтики. Серед досліджуваних пацієнтів фіброколоноскопія (ФКС) проводилась у п’яти випадках, з них у чотирьох пацієнтів виявлено псевдомембранозні бляшки, характерні для ПМК. Використання інструментальних методів для верифікації Сlostridium difficile-інфекції має не менш важливе значення, ніж лабораторні методи. Серед запропонованих методів варто звернути увагу на ультразвукове дослідження. Це недорогий, неінвазивний метод, який дозволяє виявити типові ознаки, характерні для Сlostridium difficile-інфекції. 

УДК: 616.899-053.9:616-072.8

Роботу виконано на базі кафедри психіатрії, психології та сексолопї Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького та лікувальних відділень КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» (клінічна база кафедри). Ми проводили дослідження клініко-психопатологічних особливостей синдрому блукання у пацієнтів з нейропсихіатричними симптомами при деменції внаслідок судинних, нейродегенеративних розладів та змішаного ґенезу серед пацієнтів з помірним та значним ступенем вираженості деменції, що проходили стаціонарне та амбулаторне лікування з приводу цих симптомів. Метою дослідження було вивчення та порівняння параметрів синдрому блукання серед пацієнтів із різними видами деменції. Встановлено достовірний зв'язок між такими характеристиками синдрому блукання та видами деменції: блукання, що виникало лише серед ночі, достовірно частіше спостерігалося при судинній деменції, аніж при нейродегенеративній; випадки блукання, що супроводжувалося дезорієнтацією незалежно від часу доби, здебільшого виникали при судинній деменції; спроби втекти та втечі з помешкання — частіше у пацієнтів з судинною, ніж нейродегенеративною деменцією; втрата орієнтирів при покиданні звичного місця проживання спостерігалася переважно серед пацієнтів із змішаною деменцією; інтенсивність блукання за кількістю та частотою актів блукання корелює із випадками змішаної деменції. Дослідження особливостей блукання дає змогу докладніше розглянути цей феномен для прогнозування перебігу як окремого нейропсихіатричного синдрому, так і захворювання загалом, а також для забезпечення комплексної ефективної допомоги цьому контингенту хворих.