УДК 616.832-004.2-056.7-055-036

Резюме. Актуальність. Проведене дослідження спрямоване на аналіз перебігу розсіяного склерозу (РС)
у різних сімейних і вікових когортах для встановлення гендерно-специфічних тенденцій щодо виникнення, прогресування і тяжкості захворювання. Мета: визначення гендерно-специфічних закономірностей
перебігу РС на основі аналізу середнього віку початку захворювання, тривалості перебігу і рівня інвалідності (EDSS) у сімейних кластерах. Матеріали та методи. Досліджено когорту з 10 сімей (20 осіб),
що включала 16 жінок і 4 чоловіків. Аналіз проведено в межах таких груп: старші члени сімей (9 жінок, 1
чоловік) і молодші члени сімей (7 жінок, 3 чоловіки). Додатково проведено порівняльний аналіз за віком відповідно до класифікації ВООЗ: молоді пацієнти (9 жінок, 4 чоловіки) і пацієнти середнього віку (7 жінок).
Результати. Вища поширеність РС серед жінок підтверджена аналізом сімейних кластерів. Зокрема,
середній вік початку захворювання в жінок становив 34,67 року, що є вищим порівняно з чоловіками, у
яких цей показник становив 26 років. Аналіз показників EDSS також виявив значні гендерні відмінності.
Середній показник EDSS у чоловіків становив 6,0, що свідчить про вищий рівень інвалідності порівняно
із середнім показником EDSS у жінок, який становив 3,44. У групі пацієнтів молодого віку (до 44 років)
виявлено ранній початок РС і коротший період захворювання порівняно з пацієнтами середнього віку (від
44 до 59 років), які демонструють тенденцію до пізнішого початку хвороби і мають вищі оцінки EDSS,
що вказує на більш тяжку інвалідність. Молоді чоловіки з РС мають пізніший початок захворювання і
вищі середні оцінки EDSS, що вказує на більшу тяжкість інвалідності порівняно з молодими жінками, які,
незважаючи на швидший початок хвороби, мають нижчі середні оцінки EDSS. Висновки. Дослідження
виявило значущі гендерні відмінності у перебігу РС, які слід враховувати при клінічному веденні пацієнтів.
Одержані результати створюють основу для подальших досліджень і розробки індивідуалізованих підходів
до лікування і профілактики РС.
Ключові слова: розсіяний склероз; сімейні випадки; гендерні відмінності; розширена шкала інвалідності
(Expanded Disability Status Scale, EDSS)

УДК: УДК 612.015.11:(612.1+612.35):[612.014.46:546.16]-08

Мета. Дослідити динаміку змін показників перекисного окиснення ліпідів та антиоксидантного захисту в крові й тканині печінки за умов впливу фтору до та під час проведення біологічної корекції.
Об’єкт і методи дослідження. В експериментальних умовах проведено 4 серії дослідів на статевозрілих білих щурах лінії Wistar масою тіла 170-200 г, котрим щоденно упродовж 30 днів у шлунок уводили водні розчин натрію фториду (фтор) у дозі 10 мг/кг маси тіла окремо та на фоні послідовного додавання до їжі тварин біопротекторів. У І серії дослідів фтор уводили без біопротекторів, у ІІ серії – на фоні пектину, у ІІІ – пектину і кальцію, у IV – комплексу пектину, кальцію та антиоксидантів – вітамінів С, Е, β-каротину, селену. Тваринам контрольних груп уводили питну воду і додавали до раціону відповідні біопротектори. У крові та тканині печінки визначали вміст дієнових кон’югатів, малонового діальдегіду, активність супероксиддисмутази, активність каталази, індекс антиоксидантої активності. За співвідношеннями показників активності антиоксидантного захисту та інтенсивності процесів ліпопероксидації розраховували інтегральний коефіцієнт, що характеризує антиоксидантний стан організму.
Результати дослідження та їх обговорення. Виявлено, що упродовж досліду рівень продуктів перекисного окиснення ліпідів був підвищений: дієнових кон'югатів на 15 добу досліду у крові на 168%, у печінці – на 29,8%, на 30 добу у крові – на 36,2%, печінці – на 86,5%, малонового діальдегіду у крові у межах 25,0%-53,0%, у печінці 27,9%-41,7% відповідно проти контролю. Одночасно в обидва терміни спостереження підвищилася активність супероксиддисмутази у крові на 31,4%-46,0%, у тканині печінки на 35,2%-75,2%, активність каталази знижувалася більшою мірою у крові у межах 29,2%-51,4%, у тканині печінки від 24,1% до 28,2% проти контролю. Отримані результати свідчать про наростання оксидативного стресу в динаміці інтоксикації фтором, що підтверджується низькими значеннями інтегральних коефіцієнтів. Пектин практично не сприяв покращанню антиоксидантного захисту за умов тривалого надходження фтору. Додавання кальцію з пектином до раціону тварин значно покращило перебіг метаболічних процесів у системі перекисне окиснення ліпідів – антиоксидантний захист. У тканині печінки показники ліпопероксидації реєструвалися на рівні контролю, У крові рівень дієнових кон'югатів залишився високим, малонового діальдегіду перевищував на 27,8% контрольні величини, антиоксидантний захист знижений. Ферментна ланка антиоксидантного захисту виявилася активнішою, ніж неферментна, індекс антиоксидантої активності нижчий на 31,7% проти контролю. Іони кальцію зв′язують іони фтору з утворенням у травному каналі важкорозчинної сполуки кальцію фториду, що гальмує абсорбцію фтору в кишках і надходження фтору у кров. Кальцію фторид завдяки пектину може виводитися з організму. Активація механізмів захисту стрес-лімітувальної антиоксидантної системи відбувалася завдяки застосуванню вітамінів С, Е, β-каротину і селену. Антиоксидантний захист активніший у тканині печінки, ніж у крові. Комплекс біопротекторів усуває дисбаланс між ліпопероксидацією й антиоксидантним захистом у крові й тканині печінки та покращує їхній метаболічний статус
Висновки. Натрію фторид спричинив оксидативний стрес у піддослідних тварин. Додавання до раціону лабораторних тварин одночасно пектину, кальцію, вітамінів С, Е, βb-каротину і селену активує метаболічні процеси, налагоджує рівновагу в системі перекисне окиснення ліпідів – антиоксидантний захист крові та тканини печінки і може застосовуватися для корекції антиоксидантного захисту за умов негативного впливу фтору.

УДК 616.127-005.8-06:616-056.5:611-018.26:577.115]-002-07

Анотація

РЕЗЮМЕ. В осіб з ожирінням гормон лептин визначається в крові у надмірній кількості. Відомо, що він сприяє розвитку ендотеліальної дисфункції. Лептин зумовлює зниження синтезу NO та збільшення кількості моноцитарного хемотаксичного протеїну-1, що, в свою чергу, призводить до вазоконстрикції, а також адгезії лейкоцитів до судинної стінки.

Метою дослідження було з’ясувати активність системного запалення та рівень лептину в пацієнтів із гострим інфарктом міокарда з елевацією сегмента ST (STEMI) за наявності надмірної маси тіла (НМТ) та ожиріння.

Матеріал і методи. Було обстежено 44 пацієнти, у яких визначали концентрацію лептину (імуноферментний набір ELISA з використанням аналізатора і тест-системи DBC) та C-реактивний протеїн (СРП) (тест-система hs СРБ AccuBind® ІФА) у сироватці при поступленні в стаціонар і на 30-ту добу захворювання. Пацієнтів було поділено на 3 групи залежно від індексу маси тіла (ІМТ).

Результати. При поступленні у стаціонар вміст лептину у сироватці крові пацієнтів із STEMI за нормальної маси тіла становив (6,65±0,55) нг/мл, в осіб зі STEMI за наявності НМТ – (16,01±1,73) нг/мл, а в пацієнтів зі STEMI та ожирінням І–ІІІ ст. – (38,64±3,1) нг/мл. У пацієнтів з НМТ та ожирінням значення цього показника були достовірно вищими від рівня лептину в осіб з нормальною масою тіла. Рівні СРП були достовірно вищими у пацієнтів з ускладненнями, порівняно з особами без ускладнень, – як при госпіталізації ((15,12±1,12) мг/л проти (5,17±0,45) мг/л, р<0,001), так і на 30-ту добу спостереження ((5,63±0,71) мг/л проти (2,6±0,36) мг/л, р<0,001).

Висновок. Збільшення маси тіла пацієнтів асоціюється з достовірно вищими значеннями лептину, а серед осіб з ожирінням показник лептинорезистентності (Л/ТГ) достовірно вищий, ніж у хворих з нормальною та надмірною масою тіла.

Рівні СРП були достовірно вищими у пацієнтів з ускладненнями, порівняно з хворими без ускладнень. Одночасно у пацієнтів з ускладненнями було виявлено тенденцію до вищих рівнів лептину.

УДК 616.831-005.1:612.1]-06-07

Анотація

Вступ. Зміни клітинного складу крові є цінним джерелом інформації про стан пацієнта і тяжкість перебігу захворювання. Останнім часом для оцінки системної відповіді організму на ушкодження почали застосовувати інтегральні гемоцитометричні індекси, в тому числі співвідношення тромбоцитів і лейкоцитів. Це зумовлено тим, що тромбоцити не тільки відіграють гемостатичну роль, а й беруть активну участь у запальних реакціях, тісно взаємодіючи з різними формами лейкоцитів. На даний момент виявлено прогностичне значення окремих індексів при різноманітній патології, зокрема при інфаркті міокарда, емболії легеневої артерії, ішемічному інсульті, субарахноїдальному крововиливі.

Мета дослідження – з’ясувати особливості змін тромбоцитарних, лейкоцитарних показників крові та інтегральних гемоцитометричних індексів у пацієнтів з геморагічним інсультом залежно від прогнозу захворювання.

Методи дослідження. Обстежено 42 пацієнти з геморагічним інсультом віком (52,5±6,2) року. Хворих поділили на дві групи: 1-ша – пацієнти, яких було виписано з клініки після проведеного лікування; 2-га – пацієнти, в яких геморагічний інсульт завершився летально. Контрольну групу становили 28 практично здорових осіб без тяжкої соматичної патології та порушень мозкового кровообігу в анамнезі віком (49,3±6,6) року. Дослідження лейкоцитарних і тромбоцитарних показників крові проводили на 1-шу добу захворювання. Підраховували лейкоцитарні (нейтрофільно-лімфоцитарне співвідношення, індекс  ­відповіді на системне запалення) і тромбоцитарно-лейкоцитарні (нейтрофільно-тромбоцитарне співвідношення, тромбоцитарно-лімфоцитарне співвідношення, тромбоцитарно-моноцитарне співвідношення) індекси.

Результати й обговорення. При дослідженні лейкоцитарних і тромбоцитарних показників крові лище абсолютна кількість нейтрофілів була вірогідно вищою у пацієнтів, які померли, решта параметрів у двох групах вірогідно не відрізнялась. При підрахунку інтегральних гемоцитометричних індексів у пацієнтів, які померли в гострий період геморагічного інсульту, вірогідно більшими виявились нейтрофільно-лімфоцитарне співвідношення, індекс відповіді на системне запалення та нейтрофільно-тромбоцитарне співвідношення.

Висновки. З метою прогнозування перебігу геморагічного інсульту більш ефективним може бути не дослідження окремих параметрів загального аналізу крові, а їх інтегральна оцінка з використанням лейкоцитарних і тромбоцитарно-лейкоцитарних індексів.

Abstracts

Background. In previous studies, we have shown that electrokinetic index of buccal epithelium (EKI) correlated with some functional and metabolic parameters. Subsequent studies have shown that сhanges in EKI correlated with changes in some parameters of EEG, HRV, hemodynamics, metabolism, immunity and fecal microbiocenosis. Further research in this direction was continued on a significantly increased contingent of patients and with the involvement of new methods and factors of influence. This message starts the presentation of the obtained results. Material and methods. Under a observations were 44 men (49±15 years) and 30 women (51±13 years) without clinical diagnosis or with chronic pyelonephritis in the phase of remission (23 men). We registered caused by the various therapeutic factors changes in EKI, state of the vegetative and hormonal regulation as well as immunity and metabolism, then calculated relationships between changes. Results. In 49 patients the changes in EKI were in the range of ±2,5%, in 19 people EKI increased by more than 2,5% (M±SD=+4,0±1,6%), while in 9 people decreased by more than 2,5% (-4,2±1,7%). The canonical correlation between changes in EKI, on the one hand, and HRV and immunity parameters, on the other, is moderate: R=0,478; p=0,023. The method of discriminant analysis revealed 10 immune and 6 HRV parameters as well as triglycerides and cholesterol, whose changes are characteristic of multidirectional changes in EKI. Conclusion. Electrokinetic index of buccal epithelium responds to therapeutic factors in different directions, accompanied by characteristic changes in a number of parameters of HRV, immunity and metabolism.

Keywords: Electrokinetic index, HRV, hormones, immunity, metabolism, relationships.