УДК 616.61:612.465.1:(547.495.9+577.112.386)]-076/-078

Хронічні хвороби нирок є незмінно важливою проблемою людства. Вчасна та точна діагностика хвороб нирок залишається важливим аспектом у боротьбі з їхньою хронізацією.

Швидкість клубочкової фільтрації є основним показником функції нирок. Зручний та надійний розрахунок швидкості клубочкової фільтрації відіграє важливу роль. Ця робота присвячена огляду джерел інформації щодо переваг розрахунку рівня швидкості клубочкової фільтрації в пацієнтів із нефрологічною патологією за допомогою цистатину С сироватки, як більш точного маркера діагностики, порівнюючи з креатиніном сироватки.

Отже, швидкість клубочкової фільтрації досі вважається найкращим показником визначення функції нирок. У клінічній практиці визначення швидкості клубочкової фільтрації на основі креатиніну є типовим методом оцінювання функції нирок у здорових людей та нефрологічних пацієнтів. Останнім часом дослідники та клініцисти усвідомили обмеження у використанні виключно креатиніну сироватки крові для оцінювання функції нирок, оскільки це може призвести до неточного визначення швидкості клубочкової фільтрації, особливо в популяцій з аномальним розподілом або ґенерацією м'язової маси. Для покращення якості та точності визначення швидкості клубочкової фільтрації запропоновано кілька нових біомаркерів, одним із яких є цистатин С, адже його визначення виявило чималу користь для оцінювання функції нирок у поєднанні з креатиніном.

Оскільки цистатин С ще не встановлений як загальновживаний маркер у клінічній практиці, біомаркер усе ще можна назвати досить новим показником, незважаючи на те, що після його відкриття вже минуло приблизно 30 років. Однак з моменту відкриття цистатин С набуває дедалі більшого значення в нефрології. Масштабні когортні дослідження продемонстрували додаткову цінність визначення швидкості клубочкової фільтрації з допомогою рівнянь на основі цистатину С сироватки або комбінованих рівнянь (креатинін і цистатин С) порівнюючи з рівняннями лише на основі креатиніну сироватки.

УДК 616.12-008.331.1-092:612.015.11:796.015.6]-073.97 

Актуальність. Артеріальна гіпертензія є патогенетичним фактором великої кількості серцево-судинних захворювань та причин передчасної смерті та інвалідизації населення.
Мета дослідження – визначити та порівняти вміст дієнових кон’югатів, малонового альдегіду плазми та його активної форми, вітаміну Е плазми та селену крові у пацієнтів з артеріальною гіпертензією ІІ стадії до та після дозованого фізичного навантаження до та після прийому вітаміну Е та селену.
Матеріал і методи. Шістдесят пацієнтів з артеріальною гіпертензією ІІ стадії та 30 практично здорових осіб. Обстежувані особи виконували на велоергометрі двоступеневе фізичне навантаження з інтенсивністю, яка відповідала 50 і 75 % належного максимального споживання кисню організмом. Тривалість навантаження дорівнювала 5 хв на кожному ступені з трихвилинним відпочинком між ними. Забір крові з ліктьової вени проводився перед велоергометрією та через 5хв після неї. У пацієнтів до та після фізичного навантаження визначали вміст дієнових кон’югатів, малонового альдегіду плазми та його активної форми вітаміну Е плазми та селену крові. Обстеження проводилось двічі – до та після прийому вітаміну Е та селену.
Результати. Оскільки негайною відповіддю на велоергометрію є зміни рівня дієнових кон’югатів плазми та еритроцитів, малонового альдегіду плазми (підвищення), можна припустити, що саме вони беруть участь у формуванні первинної компенсаторної реакції у відповідь на фізичне напруження в осіб з артеріальною гіпертензією. Таким чином, нижчий рівень дієнових кон’югатів плазми та еритроцитів, малонового альдегіду плазми свідчить про покращення антиоксидантного захисту в пацієнтів з артеріальною гіпертензією після прийому вітаміну Е та селену як до, так і після фізичного навантаження.

The aim: To evaluate the structural changes of the brain in relation to the formation of cognitive disorders (CD) in patients with arrhythmias

Materialsand methods: 147 patients with different clinical forms arrhythmias against the background of ischemic heart disease were examine. At the first stage, all patients with arrhythmias assessed cognitive functions. At the second stage, patients were distributed divided into two groups: the main group patients with CD, control – patients without CD. These groups underwent computed tomography examination of the brain.

Results:CD were established in 83% patients with arrhythmias. Mild CD were more often diagnosed in patients with persistent form of atrial fibrillation (AF), severe CD – in patients with permanent form of AF and atrioventricular blockade ІI-III degrees. Neuroimaging changes were found in 73.8% patients with CD and in 36% patients without CD. They were manifested by atrophic changes of the cortex, internal hydrocephalus, a decrease in the density of the brain sub- stance of the periventricular area. In patients with CD, compared to patients without CD, showed lacunar foci with predominant localization in the parietal and frontal lobes of the brain, periventricular and subcortical leukoaraiosis. Multiple correlations were established between CD and structural changes of the brain.

Conclusions: The increase in the severity of CD in patients with arrhythmias is associated with atrophic changes at the cortical-subcortical level, accompanied by the phenomena of internal hydrocephalus, periventricular and subcortical LA, lacunar foci, with a predominant localization in the frontal-temporal-occipital lobes, in the visual hump and basal ganglia of both cerebral hemispheres.

UDC 616.12-008.313:073.96:616.89-008.45/.46/.47

Background. The purpose of our work was to find out the dependence of changes in the cognitive sphere on the features of the structural and functional state of the heart and central hemodynamics in patients with arrhythmias.

Material and methods. We have examined 139 patients with different clinical forms of arrhythmias. All of them underwent extended neuropsychological testing and central hemodynamic studies. The state of central hemodynamics was assessed by an ultrasound examination of the heart. The state of intracardiac hemodynamics, structural changes in various parts of the heart were evaluated; based on this, the type of heart remodeling was determined. Correlations of hemodynamic indicators with the results of neuropsychological testing were evaluated.

Results. In patients with mild cognitive disorders (CD), the left ventricular myocardial contractility index did not differ significantly from that in patients without CD, but in people with moderate CD it was 9.6 % lower (p = 0.044). With moderate CD, the dilatation of the left parts of the heart increased (end-diastolic volume — by 16.5 %, p = 0.049; left atrium — by 9.9 %, p = 0.049), which, along with increased hypertrophy of the interventricular septum by 12.8 % (p = 0.048) and of the left ventricular posterior wall by 12.9 % (p = 0.048), led to an increase in the pulmonary artery pressure by 24.8 % (p = 0.015). Among patients with CD, concentric (42.2 %) and eccentric (22.6 %) left ventricular hypertrophy was more often detected (p = 0.048 and p = 0.027); in those without CD, concentric remodeling of the left ventricle prevailed (p = 0.037). In patients with mild CD, higher stroke volume was recorded — by 8.3 % (p = 0.049) compared to those without CD. However, according to indicators of cardiac output, cardiac index and total peripheral vascular resistance, differences were unreliable (p > 0.05). Patients with moderate CD reported an increase in stroke volume and cardiac output by 7.6 (p = 0.043) and 14.9 % (p = 0.014), respectively, compared to those without CD. Indicators of central hemodynamics had the greatest impact on the sphere of attention, regulatory functions, visual-spatial and mnestic deficits. The highest odds ratio for the development of CD were found for left ventricular ejection fraction (2.52, 95% confidence interval: 1.82–3.29, p < 0.001).

Conclusions. The identified associations of cognitive dysfunction, central hemodynamics and heart remodeling are important for optimizing an individualized approach to patient management and predicting the development of CD.

Мета роботи— проаналізувати особливості виявлення і перебігу клінічних форм позалегеневого туберкульозу (ПТБ) та профіль медикаментозної резистентності збудника у дітей різних вікових груп.

Матеріали та методи. Ретроспективно проаналізовано медичні дані 47 дітей віком до 14 років з локальними формами ПТБ, госпіталізованих у педіатричне відділення Львівського протитуберкульозного стаціонару в період з 2013 до 2020 р. Дітей розподілили на вікові групи: до 1 року (n = 19, група І), 2—9 років (n = 19, група II) і 10—14 років (n = 9, група III).

Результати та обговорення.Діти віком до 1 року статистично значущо частіше проживали у сільській місцевості, ніж у місті (78,9 та 21,1 %; р < 0,01). Резистентні форми туберкульозу (ТБ) діагностували у 49,0 % дітей, зокрема у 73,7 % дітей першого року життя, що статистично значущо частіше, ніж у дітей віком 2—9 років (26,3 %; р < 0,01). Частота мультирезистентного ТБ і його ризику у дітей віком до 1 року становила 35,7 та 28,6 % відповідно. Найпоширенішою клінічною формою ПТБ незалежно від віку був ТБ периферичних лімфатичних вузлів (ПЛВ) — 40,4 %. У дітей віком до 1 року діагностували лише ТБ ПЛВ і ТБ мозкових оболонок та центральної нервової системи, у дітей віком 2—9 років ТБ ПЛВ і ТБ кісток траплялися статистично значущо частіше, ніж ТБ іншої локалізації, у дітей віком 10—14 років ТБ кісток і суглобів — частіше, ніж ТБ очей і шкіри. Частка ТБ мозкових оболонок і центральної нервової системи у групі І була статистично значущо більшою порівняно з групами ІІ і ІІІ (р1 < 0,01; р2 < 0,05), тоді як ТБ кісток і суглобів у дітей груп ІІ і ІІІ діагностували статистично значущо частіше порівняно з групою І (р1 < 0,01; р2 < 0,05). У 89,4 % випадків ПТБ поєднувався з ТБ органів дихання. У дітей віком до 1 року міліарний ТБ легень виявляли статистично значущо частіше, ніж інші клінічні форми (р < 0,05). Двобічне ураження статистично значущо частіше спостерігали у дітей віком до 1 року порівняно з дітьми віком 10—14 років (77,8 та 28,6 %; р < 0,05), однобічне ураження — у дітей віком 10—14 років порівняно з дітьми віком до 1 року (22,2 і 71,4 %; р < 0,05). У дітей віком до 1 року та 2—9 років статистично значущо частіше ТБ діагностували під час звернення по медичну допомогу, ніж при обстеженні контактних осіб (63,2 та 26,3 %; р < 0,05; і 68,4 та 31,6 %; р < 0,05) і при профілактичному огляді (10,5 і 0 %; р < 0,01). Під час самостійного звернення статистично значущо частіше, ніж при профогляді, виявляли ТБ у дітей віком 10—14 років (66,7 та 0 %; р < 0,01). Лише 36,8 % дітей групи І, 42,1 % дітей групи ІІ і 33,3 % дітей групи ІІІ після звернення в поліклініку були скеровані до спеціалізованого закладу. У пацієнтів віком до 1 року та 2—9 років статистично значущо частіше спостерігали поєднання клінічних виявів інтоксикаційного і бронхолегеневого синдромів порівняно з дітьми віком 10—14 років (47,4, 31,6 та 0 %; р1 < 0,05; р2 < 0,01). Інтоксикаційний синдром значно частіше домінував у дітей віком 10—14 років, ніж у дітей віком до 1 року (88,9 та 26,3 %; р < 0,01). Відсутність вакцинації значно частіше констатували у дітей віком до 1 року, ніж в інших вікових групах (94,7; 57,9 та 44,4 %; усі р < 0,05), а частка неефективного щеплення була значно більшою у дітей віком 10—14 років, ніж у дітей віком до 1 року (55,6 та 5,3 %; р < 0,05).

Висновки.Необхідна інтенсифікація профілактичних протитуберкульозних заходів серед дітей різ-них вікових груп, посилення контролю за проведенням вакцинації, регулярний скринінг, відстеження контактів серед дорослого населення та їхнє контрольоване лікування.