УДК.616.311.2-002-06:616.322-002.2:615.33:615.454.1 

 Дослідження фармакотерапевтичної (імуномоделюючої) дії в умовах клітинних культур in vitro на сьогодні вважається доцільним і обґрунтованим для визначення дії лікарських засобів на доклінічному рівні. Також важливим є вирішення патогенетичності застосування таких засобів, особливо місцевої дії. В якості досліджуваного препарату був використаний багатокомпонентний гель на основі декаметоксину та гіалуронової кислоти для лікування хронічного катарального гінгівіту у хворих на хронічний тонзиліт. Мета роботи – визначення впливу гелевої композиції на основі декаметоксину та гіалуронової кислоти на тканину піднебінних мигдаликів у пацієнтів з хронічним тонзилітом на тлі хронічного катарального гінгівіту. Матеріали і методи. При досліджені впливу основних активних компонентів, які входили до складу гелевої композиції, використовували рекомендації І.П. Кайдашева та співавторів при апробації фармакологічних препаратів в культурах in vitro. Тканина піднебінних мигдаликів була отримана від 20-ти пацієнтів з хронічним тонзилітом на тлі хронічного катарального гінгівіту, у яких, за показаннями, була проведена тонзилектомія. Роботу з отриманим матеріалом виконували відповідно до рекомендацій, прийнятих у лабораторії патофізіології та імунології Інституту отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка НАМН України. Тканину мигдаликів заливали середовищем 199 (Serva, Німеччина) з гентаміціном сульфатом (Дарниця, Україна) у концентрації 120 мкг/мл і залишали на 0,5 години при температурі 4-80 С на 20 хвилин. Після цього видаляли геморагічні частини з цілого мигдалика, переносили його в середовище Ігла (Sigma,USA) і промивали ополіскуючи 3-4 рази. Далі, підготовлений таким чином матеріал додавали до стерильних флаконів із збагаченим середовищем Ігла (+ L-глутамін, натрій бікарбонат, 100- кратний концентрат вітамінів, ембріональна сироватка теляти - 5%, 60 мкг/мл гентаміцину). Мигдалики розрізали ножицями і промивали середовищем, вимиваючи клітини. Процедуру повторювали декілька разів (5-7), після цього фільтрували через нейлон. Усі маніпуляції проводили у ламінарній шафі в потоці стерильного повітря. Підраховували кількість клітин за допомогою світлового мікроскопа (Олімпус-23, Японія) та камери Горяєва. Готували клітинну завись із розрахунку 2,5 млн лімфоцитів на 1 мл середовища. При відсотках синіх («мертвих») клітин >10%, клітини вважали непридатними для подальшої роботи. Результати дослідження. При дії основних складників запропонованої гелевої композиції (декаметоксину та гіалуронової кислоти) на in vitro клітини піднебінних мигдаликів пацієнтів з хронічним катаральним гінгівітом на тлі рекурентного тонзиліту, не визначено суттєвих змін у концентрації α і γ-інтерферонів. Під впливом гелевої композиції знижується вміст прозапальних чинників: інтерлейкіну-1β та імунних комплексів. Розпрацьована гелева композиція стимулює продукування клітинами мигдаликів протимікробного чинника – антистрептолізіну-О, стимулюючи продукцію антитіл проти антигенів гемолітичного стрептококу. Висновок. Досліджувана гелева композиція на основі декаметоксину та гіалуронової кислоти є ефективним протизапальним та антимікробним засобом, що стимулює продукування клітинами мигдаликів протимікробного чинника – антистрептолізіну-О, таким чином стимулюючи продукцію антитіл проти антигенів гемолітичного стрептококу. 

УДК 616.311/.321-002-022.1-092.19(048.8)

 У даному огляді описано протимікробні, противірусні, протизапальні та імуномоделюючі властивості дефензинів, а також їх молекулярна та клітинна взаємодія. Дані речовини, що присутні на епітелії та в рідинах організму, є активними проти бактерій, грибів і вірусів, а також продукуються імунними та епітелійними клітинами. Ці природні протимікробні катіонні пептиди відіграють важливу роль у вродженому та адаптивному імунітеті. Дефензини розділені на альфа- і бета-сімейства. Альфа-дефензини (α-дефензини) містяться в нейтрофілах, макрофагах і клітинах Панета в кишківнику. Бета-дефензини (β-дефензини) секретуються більшістю лейкоцитів та епітелійних клітин. Широка антимікробна активність і багатогранні імуномодулюючі функції дефензинів підтверджують їх роль у вродженому імунітеті як основного захисного компонента організму людини проти бактеріальних, вірусних та грибкових інфекцій. Таким чином вони є ключовими ефекторними молекулами в захисті макроорганізму від інфекції завдяки своїй антимікробній активності широкого спектру. Їх загальна антимікробна функція – утворення руйнівних пор у мембранах патогенів, у тому числі вірусів з оболонкою. Противірусна дія включає прямий вплив дефензину на вірусні оболонки, глікопротеїни та капсид. Зв’язування та модуляція рецепторів поверхні клітини-господаря та порушення внутрішньоклітинної передачі сигналів дефензинами також можуть пригнічувати реплікацію вірусу. Дані пептиди блокують інфекцію вірусами з оболонкою і без оболонки шляхом агрегації частинок, блокування зв’язування з рецептором, інгібування проникнення вірусу або зняття оболонки частинок, перешкоджання передачі сигналів основних клітин або експресії вірусних генів. Крім того, дефензини можуть функціонувати як хемокіни для посилення та зміни адаптивних імунних реакцій, виявляючи непрямий противірусний механізм. Разом з тим, у джерелах наукової інформації продемонстровано, що дефензини залучають імунні клітини та модулюють адаптивні імунні реакції. Доведено також, що дефензини можуть як індукувати запалення, так і пригнічувати запальні реакції, діючи на певні клітини за допомогою різних механізмів. З огляду на це їх можна використовувати як один з маркерів у розвитку запальних захворювань порожнини рота і ротоглотки. Основними медикаментними засобами, які активують продукцію дефензинів є пробіотики, вітамін Д та лейкотрієн В4. Це розширює можливість їх використання як нового класу нетоксичних антимікробних засобів та імуномодуляторів. 

УДК: 616.34–007.272–039.31–036.12–053.2

Хвороба Гіршпрунга та хронічна інтестинальна псевдообструкція (ХІПО) у дітей є найбільш відомими й тяжкими порушеннями моторики травного каналу. Тоді як питання, пов’язані з хворобою Гіршпрунга, широко висвітлені у вітчизняній літературі, то робіт, присвячених проблемам ХІПО, немає. Мета – проаналізувати літературні джерела, присвячені діагностиці та лікуванню дітей із ХІПО. Інтестинальна псевдообструкція об’єднує гетерогенну групу захворювань зі схожими фенотиповими проявами, що характеризуються симптомами обструкції кишечника за відсутності справжньої анатомічної непрохідності. Класифікація ХІПО ґрунтується на первинній дисфункції: уражена ентеральна нервова система (нейропатія), уражені гладкі м’язи (міопатія) або інтерстиціальні клітини Cajal (мезенхімопатія). Крім того, інтестинальна псевдообструкція поділяється на первинну і вторинну, вроджену і набуту, тотальну і сегментарну. Наведено основні симптоми захворювання, методи обстеження за підозри на ХІПО, зокрема, радіологічні (рентгенографія та рентгеноскопія, комп’ютерна томографія, cine магнітно-резонансна томографія), ендоскопічні, манометрія, патогістологічні тощо. Описано основні принципи нутритивної підтримки, медикаментозного та хірургічного лікування. Висновки. ХІПО є тяжким порушенням моторики травного каналу, яке зумовлене різноманітними чинниками, що можуть бути вродженими і/або набутими. Діагностика ХІПО ґрунтується на результатах об’єктивного, інструментального та патогістологічного обстеження. Лікування дітей із ХІПО має включати нутритивну підтримку, консервативну терапію і, за показаннями, хірургічне лікування.

Рак ендометрію займає третє місце у структурі онкозахворюваності у Сполучених Штатах Америки. Згідно даних Національного канцер-реєстру  в Україні у 2020-2021 рр. рак тіла матки займає друге місце у структурі онкозахворюваності. У статті представлено етіопатогенез виникнення гіперплазії ендометрію, раку ендометрію, представлений ризик малігнізації в залежності від гістологічної картини, патогенетичні варіанти раку ендометрію, а також клінічні випадки .

Стрес став невід’ємною частиною нашого повсякденного життя. При тривалих викидах кортизолу з часом формується резистентність рецепторів до глюкокортикоїдів і це стає основою всіх подальших змін, на фоні якого і в подальшому розвивається інсулінорезистентність, надмірна вага, ожиріння, предіабет, діабет, непліддя. В ДРТ ми маємо 3 сценарії: програмований, природний, стимульований цикли. Програмовані цикли у пацієнток, у яких немає яйцеклітин при передчасній оваріальній недостатності з певними генетичними проблемами. 2 ситуація коли є своє жовте тіло і 3 ситуація, коли ми проводимо оваріальну стимуляцію і в нас є одночасно кілька жовтих тіл в правому і лівому яйнику і в це середовище потрапляє ембріон.