УДК 342.77:614:004.738.5

У статті з позиції теорії адміністративного та інформаційного права розглянуто, на основі чинного законодавства та нормативних вимог Європейського Союзу, теоретичні та практичні аспекти електронного документообігу у телемедицині. Актуальність теми зумовлена необхідністю удосконалення законодавства з метою комплексного теоретичного обґрунтування підвищення ефективності діяльності у сфері телемедицини в умовах цифрової трансформації України. У ході дослідження застосовано методологію системного комплексного аналізу правових явищ із застосуванням факторного та еволюційного методів дослідження. Вказано, що у країнах Європейського Союзу сформувалися три основні моделі інформаційних систем охорони здоров'я, що розрізняються за способами зберігання медичної інформації та управління: децентралізована, централізована та пацієнт-орієнтована. Зазначено, основні правові питання оновлення медичної системи України та напрями діяльності в умовах реформування охоплюють телемедицину, та її складову – електронний документообіг.  Уточнено сутність та особливості електронний документообіг в телемедицині в країнах Європейського Союзу. Розглянуто електронні системи охорони здоров’я окремих країн Європейського Союзу приділено увагу досвіду щодо використання. Досліджено стан правового забезпечення інформаційної безпеки в телемедицині щодо електронного документообігу з урахуванням досвіду країн Європейського Союз. Проведено аналіз забезпечення інформаційної безпеки у контексті персональних даних в медичних системах європейських країн та в Україні. Визначено подальший вектор та напрям розвитку національної системи охорони здоров’я в розрізі Концепції розвитку електронної охорони здоров’я, що має значення для медичного обслуговування та реабілітації громадян, які постраждали в насадок війни. Виділено важливі аспекти та заходи оптимізації діяльності у сфері телемедицини на які потрібно звернути увагу при подальшому реформуванні та створенні нових цифрових ресурсів для більш комфортнішого переходу та використання новітніх цифрових технологій в сфері охорони здоров’я.

УДК: 342.817:351.746.1

Стаття присвячена висвітленню актуальної проблеми інформаційного права – питання системи правових засобів забезпечення інформаційної
безпеки. Розглядаються засоби забезпечення інформаційної безпеки – правові, організаційні та технічні. Висвітлюються основні теоретичні положення щодо правових, організаційних і технічних засобів у контексті інформаційної безпеки, проводиться оцінка проблем у досліджуваній галузі. Правова природа загальних правових засобів забезпечення інформаційної безпеки базується на:
законодавчому закріпленню понятійного апарату щодо інформаційної безпеки; формуванні системи правового забезпечення інформаційної безпеки. Інформаційна безпека у зазначеному аспекті розглядається, як об’єкт правової охорони, щодозахищеності законних прав і інтересів особи, суспільства та держави від деструктивного інформаційного впливу та захисту інформації від незаконних перетворень. Серед засобів забезпечення інформаційної безпеки виділено: форми чи способи фіксації інформації; офіційне електронне оприлюднення, зокрема опублікування, використання систем розподілених реєстрів, зокрема технологій блокчейн; проведення перевірок інформації у контексті інформаційної безпеки; презумпція безпеки інформації щодо інформаційної безпеки. Зазначене дозволяє конкретизувати напрями правового регулювання у сфері інформаційної безпеки. Одним з правових засобів забезпечення інформаційної безпеки є юридична відповідальність, яка перед- бачена кримінальним, адміністративним, цивільно-правовим, трудовим законодавством. Указано, що для забезпечення інформаційної безпеки використовуються юридичні прийоми: встановлення права на достовірну інформацію; затвердження обов’язкової форми або способу фіксації інформації як засобу забезпечення інформаційної безпеки; реалізація публічного визнання; здійснення моніторингу та перевірки інформації у контексті інформаційної безпеки; застосування презумпції захисту інформації щодо інформаційної безпеки; встановлення юридичної відповідальності.

УДК 34:61

Висвітлено зміст права на своєчасну медичну допомогу. Про- ведено аналіз національного законодавства у сфері своєчасного надання екстреної, первинної та спеціалізованої медичної допомоги та здійснено його порівняння з міжнародними стандартами в означеній царині, а також із доктринальним трактуванням своєчасності надання медичної допомоги. Виявлено недоліки нормативно-правового регулювання права на своєчасну медичну допомогу та запропоновано шляхи подолання цієї проблеми.

УДК 34:61

Проаналізовано національне законодавство, яке ілюструє особливості правового режиму медичної таємниці, включаючи конфіденційність тестування і його результатів, реєстрацію та облік людей, які живуть з ВІЛ, а також забезпечення конфіденційності при наданні медичної допомоги, пов’язаної з ВІЛ. Висвітлено законодавчо встановлені підстави для розголошення діагнозу ВІЛ, при цьому наголошено на невідповідності положень Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» і положень підзаконних нормативно-правових актів. Проаналізовано невідповідність між положеннями закону щодо розголошення лікарської таємниці та розкриттям діагнозу ВІЛ військово-лікарськими комісіями. Досліджено, що у світлі вирішення справи «М.К. проти України» Європейський суд з прав людини відзначив неузгодженість підзаконного акта з актом вищої юридичної сили в частині розголошення відомостей про людей, які живуть з ВІЛ. Сформульовані пропозиції щодо вдосконалення законодавства у цій сфері.

УДК 378.22:615.15].091.33

Мета роботи – аналіз процесу професійної підготовки магістрів фармації в сучасних реаліях для визначення проблемних питань і пошуку шляхів їх розв’язання.
Матеріали та методи. Під час роботи використали методи критичного аналізу, контент-аналізу, узагальнення й інтерпретації результатів. Матеріал для дослідження – правові акти щодо регулювання фармацевтичної освіти, дані Єдиної державної електронної бази з питань освіти, 34 освітньо-професійні програми (ОПП) підготовки магістра фармації 22 закладів вищої освіти (ЗВО) фармацевтичного спрямування.
Результати. Встановили наявність значної кількості ЗВО, що спричиняє високі витрати на одного здобувача освіти внаслідок невеликого студентського контингенту в більшості ЗВО, а також імовірність порушення ліцензійних вимог і низького рівня підготовки. Немає істотної економії витрат на підготовку, що виникає від масштабів діяльності, належного державного і громадського контролю за дотриманням ЗВО правових актів у сфері освіти і науки. У результаті аналізу змісту ОПП виявили недотримання законодавства щодо нормативної й варіативної частин побудови освітнього процесу та істотне розмаїття освітніх компонент. Встановили наявність різних підходів до мінімальної кількості кредитив для цих
компонент і проведення випускної атестації, що впливатиме на процес інтеграції випускників у міжнародне професійне середовище. У низці ЗВО виявили неналежний кваліфікаційний рівень науково-педагогічних працівників випускних кафедр і розробників ОПП.
Висновки. Підготовку фармацевтичних фахівців станом на 23.02.2022 р. здійснювали 78 ЗВО. Частка студентів заочної форми навчання серед майбутніх фахівців характеризувалася зростанням за рівнями освіти. Встановили істотні розбіжності в наскрізних ОПП, за якими нині здійснюється підготовка магістрів фармації. Запропонували шляхи розв’язання проблемних питань щодо удосконалення освітнього простору підготовки магістрів фармації.
Ключові слова: фармацевтичний фахівець, магістр фармації, заклад вищої освіти, освітня професійна програма, аналіз проблем.