УДК: 616-053.2:378.046.4[477]

Мета публікації – проаналізувати особливості післядипломної освіти в різних європейських країнах та запропонувати шляхи оптимізації розвитку медицини в Україні в умовах сьогодення. Матеріали і методи. Проведено огляд літератури за тематикою отримання медичної освіти в різних країнах, використано дані офіційних Інтернет-ресурсів та дані Міністерства охорони здоров’я України. Результати і обговорення. Наведено короткі відомості про сучасні особливості післядипломної освіти в Україні та світі. Проведено паралелі на різних етапах навчання, проаналізовано їх тривалість, напрями та основні характеристики. Термін підготовки практикуючого лікаря в Україні є одним із найкоротших у світі – 6–9 років, а найдовшим серед європейських країн – у Франції – 9–14 років. Висновки. У процесі реалізації реформування післядипломної освіти в Україні потрібно орієнтуватися на уніфікацію робочих навчальних програм та наближення стандартів післядипломної освіти. Упровадження поступової трансформації системи шляхом збільшення тривалості підготовки післядипломної підготовки дасть змогу наблизити рівень освіти до європейських стандартів і готувати конкурентних спеціалістів.
Ключові слова: післядипломна освіта, медицина, шляхи оптимізації, інтернатура, резидентура.

The term «lymphatic malformations» (LMs) refers to a wide spectrum of disorders with clinical manifestations that can vary from asymptomatic to life-threatening. LMs are most frequently found in the head and neck, accounting for up to 75 % of all cases [1]. Head and neck LMs result in airway compression, a dangerous complication requiring a tracheostomy, and significant cosmetic deformities [16]. According to a Japanese group of authors, up to 14 % of head and neck LMs can extend to the superior and anterior mediastinum, which increases the risk of airway obstruction [1, 16]. The incidence of abdominal and thoracic LMs is up to 20 % [2] 5 % and 6 % for each type [3], respectively. In some cases, they may be asymptomatic and incidentally diagnosed during a medical examination for other reasons. In 90 % of cases, LMs are diagnosed in pediatric patients by the age of 2 years due to clinical symptoms [3], some of which require urgent medical care. Other life-threatening complications of extensive vascular malformations may be associated with coagulation disorders [4].

Bladder nephrogenic adenoma (BNA) is a rare disease described only in scanty papers. In male, this disease occurs twice often as in female. Te age range of the pathology is quite wide but only one-tenth of cases occur in children. BNA is a benign proliferative mucosa pathol[1]ogy at which the tubular, and papillary lesions have a villous and partially glandular structure. Tey are more often found in the bladder neck and urethra. Te etiology and pathogenesis of BNA remain still unclear [1–4].

Мультикістозна дисплазія нирки – це поширена неспадкова аномалія розвитку (1:4300 живонароджених), яка є наслідком або ранньої внутрішньоутробної обструкції сечовивідних шляхів, або неспроможності з’єднання між зачатком сечоводу та метанефральною бластемою [4,5]. Мультикістозна дисплазія при подвоєннях сечових шляхів – доволі рідкісна патологія [3]. Так, F. Diard та співавт. (1984) описали досвід спостереження та лікування чотирьох новонароджених із мультикістозною дисплазією верхнього сегмента подвоєної нирки [2]. J.G. Corrales, J.S. Elder (1996) описали досвід лікування трьох новонароджених із мультикістозною дисплазією верхнього сегмента подвоєної нирки, причому з уретероцеле та високим міхурово-сечовідним рефлюксом [1]. Lisa Raviv-Zilka та співавт. (2016) описали доволі велику когорту хворих із мультикістозною дисплазією (28 дітей) і встановили, що у 35% випадків було іпсилатеральне уретероцеле. У 29% мультикістозна дисплазія мала вигляд сегментарної, у всіх із залученням верхнього полюса подвійної нирки (праворуч – 50%, ліворуч – 50%). Усі сегментарні мультикістозні дисплазії з лівого боку мали асоційоване іпсилатеральне уретероцеле [6]. Пропонуємо власний досвід спостереження дитини грудного віку з такою доволі рідкісною патологією.

Аугментаційна цистопластика (АЦ) – це хірургічна процедура, яка використовується в дорослих і дітей із рефрактерною дисфункцією сечового міхура, у тому числі, зокрема, малою ємністю сечового міхура, у яких консервативне лікування не принесло результатів [1,20,25]. Особливого значення АЦ набуває у хворих із трансплантованою ниркою, для яких питання ефективної роботи сечового резервуара є дуже важливим [31]. Власний досвід проведення АЦ описали і вітчизняні автори [7]. Також про важливість виконання АЦ у хворих із рефрактерним нейрогенним сечовим міхуром доповідав і Д. В. Шевчук [29]. Аугментаційна цистопластика має певний ряд ускладнень, серед яких – утворення каменів у новосформованому міхурі. Причинами утворення каменів після АЦ є: неповне спорожнення, надмірне утворення слизу, метаболічні порушення та хронічна бактеріурія [1]. 1/3 каменів аугментованого сечового міхура є неінфекційними [33]. У хворих з аугментованим сечовим міхуром унаслідок Spina Bifida ризик утворення каменів сечового міхура в 10 разів вищий, ніж у загальній популяції [27]. S. Kisku та співавт. (2015) проаналізували досвід виконання АЦ у 160 дітей і встановили, що формування каменів спостерігаються у 8,8% [16]. Група авторів із Віденського медуніверситету провела великий огляд літератури стосовно проблем аугментованого сечового міхура і відмітила, що камені сечового міхура зустрічаються в 15–40% [18]. Описано випадки величезних каменів в аугментованих сечових міхурах, але в дорослих пацієнтів [9,17,26]. Група канадських авторів описали власний досвід виконання аугментаційних цистопластик (56 процедур за 28 років), причому у 87,5% це була здухвинна кишка для резервуара. У 14,8% відмічалося формування конкрементів [24]. T. E. Helmy та співавт. (2015) описали власний досвід лікування каменів аугментованого сечового міхура (26 випадків). 27% пацієнтів підлягали відкритій екстракції конкрементів, а 73% – ендоскопічній [14]. Автори з Індії описали перкутанну цистоскопію як метод лікування каменів аугментованого сечового міхура в 3 дітей віком 4–6 років [3].