Pediatric tuberculosis is a health problem of special significance because it is a marker for current transmission of tuberculosis in society.

The research aimed at analyzing the peculiarities of detection and course of pediatric extrapulmonary tuberculosis (EPTB) taking into account the profile of drug resistance. A retrospective study of medical charts of children with EPTB (n = 47; 1st group) and pulmonary tuberculosis (PTB) (n = 49; 2nd group) aged 0-15 for 2013-2020 has been conducted. 2 subgroups with EPTB were identified separately: resistant (EPRTB) (n = 23) and sensitive (EPSTB) (n = 24).

Results and discussion. The frequency of EPTB was 9.8%. Tuberculosis of peripheral LN (40.5%), CNS (27.7%), bones and joints (23.4%) was significantly more often diagnosed, than other lesions. Almost half of children with EPTB had a miliary distribution. In 44.7% of children with EPTB contact with a patient with tuberculosis was not established. EPRTB was significantly more common among children under 1 and up to 3 years of age than EPSTB. The resistance to combination of HR (73.6%) was found more often than to HRES (10.5%), HRS, H and Z (5.3% each; p<0.01). In 73.9% of children with EPRTB was detected when seeking medical care, in 13.0% the time to diagnosing lasted 6 months. Among children with EPRTB, gradual course was more frequent and in 47.8% intoxication syndrome was dominating. 78.3% of children with EPRTB were not vaccinated.

Conclusion. The above indicates the need to intensify preventive measures against tuberculosis among children, especially at risk groups, make monitoring of contacts and their treatment.

UDC 616-002.5-053.2(477.83)

Pediatric tuberculosis (TB) is a serious infectious disease that affects many children worldwide and is more likely to be extrapulmonary than adult TB.
The purpose — to analyze the profile of drug resistance of Mycobacterium tuberculosis and clinical features of extrapulmonary resistant (EPR) TB among children from Lviv region, Ukraine.
Materials and methods. We analyzed all cases of EPR TB (n=23) and extrapulmonary sensitive (EPS) TB (n=24) among 478 medical charts of children, who were hospitalized in the Lviv Anti-TB hospital during 2013–2020.
Results. It was found out that EPR TB was diagnosed significantly more often at the age of 1 year and up to 3 years old than EPS TB and significantly less often — among children aged 4–7 years. The children with EPR TB were significantly more likely to live in rural areas and they were significantly more likely to be from families with less than 2 children, compared to EPS TB. The children with EPR TB were more often diagnosed with meningeal and central nervous system (CNS) TB, less often — with TB of the bones and joints, only they had TB of the intestine, compared to EPS TB. Miliary pulmonary TB and the predominance of bilateral process were more common at EPR TB. Among children with EPR TB, rifampicin-resistant TB was significantly more common found than the risk of multidrug-resistant TB (MDR-TB) and monoresistant TB. The resistance profile of MDR-TB showed that 17.4% are resistant to the combination of HR (H-isoniazid, R-rifampicin), 8.6% - to HRES (E-ethambutol, S-streptomycin), 4.3% – to НRS. Among 43.5% of children with EPR TB the contact with a TB patient was not established. At the same time, only a third of children who had came into contact with bacterial exсretors were under dispensary observation and only about 9% received chemoprophylaxis.
Conclusions. In order to prevent the development of EPR TB, it is necessary to improve TB prevention measures among the most vulnerable segments of the population.

Термін «вроджена гіперплазія наднирникових залоз» (ВГНЗ) – це група аутосомно-рецесивних захворювань, що включає дефіцит ферментів, які беруть участь у синтезі кортизолу, альдостерону чи обох гормонів. У деяких випадках ці прояви відображаються при збільшенні попередників адренокортикальних гормонів. Фенотип залежить від ступеня або типу генної делеції чи мутації та є результатом дефіциту ферменту, що бере участь у стероїдогенезі 


Резюме. Вступ. Мальротація є найбільш поширеною вродженою аномалією тонкого кишківника. Одним із її варіантів є синдром Ледда (СЛ), який при несвоєчасному наданні допомоги може призвести до масивного некрозу тонкої кишки з необхідністю її подальшої резекції. Латентний СЛ складний для діагностики і часто є причиною помилкових діагнозів, що веде до незадовільних результатів лікування у пацієнтів різних вікових груп.

Мета дослідження. На прикладах клінічних випадків акцентувати увагу лікарів різних спеціальностей до нетипових загально-клінічних проявів СЛ для запобігання діагностичних помилок і ранньої діагностики цієї патології.

УДК 616.34-007.1-053.3-039-036

Матеріали та методи. Проведено літературний огляд статей, що описують клінічні випадки СЛ. Здійснено ретроспективний аналіз історій хвороб пацієнтів, які знаходилися на лікуванні в Львівській обласній клінічній лікарні Охматдит та міській дитячій клінічній лікарні.
Результати досліджень. Описано і наведено особливості клінічного перебігу СЛ як у дитячому віці, підлітковому, так і в дорослих на основі клінічних випадків. Висвітлено основну діагностичну цінність анамнезу, клінічної картини, інструментальних методів дослідження. Показано, що для латентного перебігу СЛ характерними є різноманітні соматичні прояви. Частіше це стани рецидивного блювання, абдомінального болю, синдрому мальабсорбції. Ускладнюють вчасну діагностику СЛ можливі тривалі періоди «повного благополуччя».

Висновки. Наведені клінічні приклади вродженої патології системи травлення у дітей СЛ вказують, що дана патологія цілком ймовірно може траплятися у клінічній практиці педіатрів і сімейних лікарів.

Опис різноманітної клінічної симптоматики, що характерний для СЛ, потребує осмислення і відповідних знань. Вбачається необхідність рекомендувати лікарям при проявах розладів травної системи у дітей раннього і старшого віку, особливо – дорослих пацієнтів надання кваліфікованої медичної допомоги.

Ключові слова: синдром Ледда, мальротація кишківника, клінічні випадки, діти, дорослі.


Порушення формування кишкової мікробіоти в передчасно народжених немовлят підвищує ймовірність виникнення некротизуючого ентероколіту (НЕК) і пізнього неонатального сепсису (ПНС). Застосування пробіотиків може знижувати відповідний ризик.

Мета - оцінити клінічну ефективність Lactobacillus reuteri DSM 17938 у зниженні частоти НЕК і ПНС, загальної смертності в немовлят із терміном гестації (ТГ) ≤32 тиж, а також вплив цього пробіотика на формування мікробіоти травного каналу.

Матеріали та методи. До відкритого рандомізованого дослідження залучено 100 немовлят із ТГ ≤ 32 тиж, масою тіла при народженні ≤1500 г. У групі пробіотика 50 дітям до досягнення постменструального віку (ПМВ) 36 тиж призначено Lactobacillus reuteri DSM 17938 у дозі 108 КУО/добу з ентеральним харчуванням (ЕХ), а у групі порівняння 50 дітям - стандартне лікування. Основними критеріями ефективності були частота НЕК, ПНС і загальна смертність. Як додаткові критерії ефективності використано вік дітей на момент досягнення повного об’єму ЕХ, кількість епізодів зниженої толерантності до ЕХ, тривалість антибактеріальної терапії, масу тіла у ПМВ 36 тиж і тривалість госпіталізації.

Результати. Застосування Lactobacillus reuteri DSM 17938 у дозі 108 КУО/добу не знижувало ні частоти НЕК і ПНС, ні загальної смертності. Однак це втручання достовірно скорочувало тривалість загальної госпіталізації в немовлят із ТГ ≥28 тиж (56,0 (46,0-71,0) діб проти 65,0 (60,0-87,9) діб; р=0,03), а також асоціювалося зі швидшим досягненням повного об’єму ЕХ (23,0 (16,0-37,0) доби проти 30,0 (18,0-37,0) діб; р=0,26), та зменшенням кількості епізодів зниженої толерантності до ЕХ у немовлят із ТГ < 28 тиж (1,0 (1,0-3,0) доби проти 3,0 (3,0-4,0) діб; р=0,19). Не виявлено впливу пробіотичної терапії на колонізацію травного каналу немовлят лакто- і біфідобактеріями.

Висновки. Ентеральне застосування Lactobacillus reuteriDSM 17938 поліпшує толерантність до ЕХ, скорочує період до досягнення повного об’єму ЕХ і загальну тривалість госпіталізації передчасно народжених немовлят. Вплив цього пробіотика на частоту виникнення ПНС та НЕК, а також постнатальне формування кишкової мікробіоти потребують подальшого вивчення.