УДК: 616.379-008.65-06:616.36/.361]-036-07-08

Ретроспективний аналіз 220 пацієнтів з ЦД2 у стадії декомпенсації показав, що загалом зміни печінки виявлені у 92,56%, а зміни ЖМ – у 73,45%, тоді як інтактний стан цих органів визначався істотно рідше
(7,44% та 26,55%, обидва р<0,05). Провідними змінами печінки були посилення ехогенності (92,56%) та гепатомегалія ≥170 мм (44,89%), рідко діагностувались вірусні гепатити (1,58%) та гемангіома (0,46%). Рівень
трансаміназ за умов ЦД2 та ГБУ був істотно вищим (АСТ 37,93 од. та АЛТ 43,11 од.), ніж за умов ізольованого ЦД2 чи тільки порушення толерантності до глюкози (20,06 од. та 21,29 од. 25,13 од. та 25,13 од., усі р<0,05).
Активність АЛТ прямо корелювала з тривалістю анамнезу ЦД (r = 0,38), величина індексу де Рітіса – обернено з НbA1c (r = -0,42) та постпрандіальною глікемією (r = -0,49); усі р < 0,05. Жовчний міхур був оперативно видалений у 3,42%, у решти діагностовані біліарний сладж (34,51%), ущільнення стінки ЖМ (30,97%), холелітіаз (28,39%), деформації тіла та шийки ЖМ (16,81%), потовщення стінки ЖМ (10,62%), хронічний холецистит (3,54%), поліпоз ЖМ (0,88%).
2. Серед пацієнтів з ЦД2 наявність супутніх ГБУ призвела до істотного зростання значень ТГ (3,13 та 2,08 ммоль/л), відношення ТГ/ХС- ЛПВЩ (2,50 проти 1,68) та ТГГІ (16,72 та 7,72) та у 2,2 рази частішого зростання ХС-ЛПнеВЩ (68,75% та 30,77%); усі р<0,05. За умов коморбідності погіршення ліпідного метаболізму істотно корелювало з чоловічою статтю, абдомінальним ожирінням з збільшеною продукцією резистину, погіршенням вуглеводного метаболізму з глікемією натще, активацією системного запалення із зменшенням ІЛ2 та посиленням ендогенної інтоксикації (усі р<0,05). Зростання ТГГІ було прямо пропорційним абдомінальному ожирінню зі збільшенням ЗХС, НЕЖК, ХС- ЛПнеВЩ та глюкози натще, КА, індексу Castelli-1 та відношенню ТГ/ХС- ЛПВЩ.

3. Формула цитокінового дисбалансу для пацієнтів з ЦД2 та ГБУ: лептин(+3); резистин(0); селектин(-1); ІЛ2(+1); ІЛ6(0); ТНФа(+1). Супутні ГБУ у пацієнтів з ЦД2 призвели до істотно вищого вмісту лептину (26,09 та 15,45
нг/мл) та у 2,23 рази частішою лептинорезистентністю за відношенням Л/ТГ (95,65% та 42,86 %), обидва р<0,05. Пацієнти з підвищеним лептином відрізнялись істотно більшими ІМТ (35,29 та 30,42кг/м2 ) та відношеннями Л/ТГ (15,65 та5,95), Л/ІМТ (1,00 та 0,36), Л/Р (16,44 та 5,66; усі р<0,05). Хворі на ЦД2 та ГБУ з підвищеним ТНФа відрізнялись за кількістю ЛПВЩ, (1,34 та 1,12 ммоль/л); з підвищеним вмістом ІЛ2 - за меншою тривалістю анамнезу ІХС (0,78 та 2,46 рр.) та вищими ТНФа (8,94 та 5,63 пг/мл) та АСТ (46,46 та 31,84 од), нижчими НbA1c (8,64% та 10,44%) та креатиніном (81,37 та 94,56 мкмоль/л); усі р<0,05. Цитокіни корелювали між собою, з тривалістю ЦД2 і АГ, з метаболічними показниками. Максимальна активність
трансаміназ спостерігалась за умов високого вмісту ІЛ2 (>6,50 пг/мл), мінімальний індекс де Рітіса був за умов високих значень лептину (>15,00 нг/мл) та низьких вмістів селектину (≤233,00 нг/мл) і ТНФа (≤7,1 пг/мл); усі р<0,05.
4. Наявність супутніх ГБУ у пацієнтів з ЦД2 призвела до збільшення загальної бактерійної маси у 200 разів із збільшенням відсоткового вмісту Bacteroidetes на 10%; відношення Вacteroides fragilis group/Faecalibacterium prausnitzii перевищувало норму у 30 разів. З облігатних бактерій норму перевищували вміст Escherichia coli, Bacteroides fragilis group та Faecalibacterium prausnitzii. Також супутні ГБУ супроводжувались появою відсутніх у нормі Сlostridium difficile, Shigella spp., Salmonella spp. та Candida spp. та підвищенням кількості Klebsiella spp. та Proteus spp. За кореляційним аналізом, у пацієнтів з ЦД2 та ГБУ за умов збільшення маси тіла та погіршення контролю за перебігом ЦД2 зростав відносний вміст ДНК інших груп ентеротипу (крім Firmicuts, Bacteroidetes та Actinobacteria); а збільшення ендогенної інтоксикації, погіршення ліпідного метаболізму та артеріальна гіпертензія супроводжувались зростанням Bacteroides fragilis group та їх відношення до Faecalibacterium prausnitzii.
5. Постійне та обов’язкове ведення скеровано на нормалізацію маси тіла чи хоча би зменшення ІМТ. Модифіковане індивідуалізоване медикаментозне лікування поєднаного перебігу ЦД2 та ГБУ включає
постійний суворий глікемічний контроль з обережністю для агоністів рецептора глюкагон-подібного пептиду-1 у випадках біліарного сладжу і холелітіазу; постійну корекцію ліпідного дисметаболізму, курсове
застосування пробіотику та пребіотику.

Практичні рекомендації

1. Усім пацієнтам з ЦД2 слід прицільно визначати стан печінки та жовчного міхура (сонографія, трансаміназ, індекс де Рітіса, лужна фосфатаза) та врахування виявлених змін під час формування комплексу
медикаментозного лікування.
2. Тригліцеридоглюкозний індекс є чітким прости інформативним критерієм як метаболічного стану, так і гепатобіліарних уражень.
3. Першочерговим заходом ведення пацієнтів з ЦД2 та ГБУ є зменшення маси тіла, оскільки це може призвести до зменшення вмісту лептину, який є медіатором запалення та метаболічних порушень і може
зумовлювати недостатню ефективність терапії ЦД2.
4. Запропоновано модифіковане індивідуалізоване медикаментозне лікування поєднаного перебігу ЦД2 та ГБУ, що включає постійний суворий глікемічний контроль з обережністю для агоністів рецептора глюкагон-
подібного пептиду-1 у випадках біліарного сладжу і холелітіазу; постійну корекцію ліпідного дисметаболізму та курсове застосування пробіотика чи пребіотика.
5. Пацієнтам з ЦД2 та ГБУ доцільно визначати стан мікробіоти кишок для обгрунтування вибору пробіотика.
6. Пацієнтам з ЦД2 та ГБУ крім параметрів вуглеводного метаболізму, слід контролювати ліпідний профіль та печінкові проби в динаміці.

Мета. Провести порівняльний аналіз показників жирового обміну у реабілітаційних хворих після перенесеного гострого коронарного синдрому (ГКС) в залежності від фактору куріння.

Матеріали та методи. Обстежено 124 пацієнтів від 37 до 68 років (середній вік 57,40±5,8 роки), які проходили програму кардіореабілітації (КР) після перенесеного ГКС. В залежності від звички куріння всі пацієнти були розподілені у дві групи. З них I група – курці (n=68, середній вік 54,94±1,6 років), II група – хворі, які не курили (n=56, середній вік 58,64±1,4 років). Визначали основні показники жирового обміну у реабілітаційних хворих на етапі санаторно-курортного лікування.

Результати. Нами був проведений аналіз поширеності хворих з нормальною масою тіла, надлишковою масою тіла та ожирінням серед досліджуваних реабілітаційних хворих, що перенесли ГКС. Статистичний аналіз показав, що у групі пацієнтів зі статусом курця (I) достовірно в 1,6 рази переважала частка пацієнтів із ІМТ 25-29 у порівнянні з реабілітаційними хворими групи II (відповідно 61,76±4,36 % (І) проти 39,29±2,68 % (ІI), р ˂ 0,05). Водночас, у групі некурців (II) переважала частка пацієнтів з ІМТ < 25, що достовірно в 1,6 рази більше, ніж у групі курців (I) (відповідно 27,95±2,08 % (І) проти 46,42±3,42 % (ІI), р < 0,05). Частки реабілітаційних хворих з ІМТ > 30 значимої різниці між порівнюваними групами не показали (відповідно 10,29±1,96 % (І) проти 14,29±2,18 % (ІI), р > 0,05). Проведена порівняльна оцінка показників жирового обміну виявила, що реабілітаційні хворі-курці (I) мають достовірно вище на 3,8 % середнє значення ОТ у порівнянні з пацієнтами-некурцями (відповідно 94,24±4,22 см (І) проти 90,77±6,52 см (ІІ), р<0,05). Аналогічні тенденції спостерігались при аналізі середніх значень співвідношення ОТ/ОС. Даний показник був достовірно вищий на 4,6 % у пацієнтів зі звичкою куріння (I), ніж у порівняній групі без провокуючого фактору (II) (відповідно 0,90±0,06 од (І) проти 0,86±0,06 од (ІІ), р<0,05). Варто зазначити, що у групі курців (I), порівняно з некурцями (II), також перевищувала майже в 1,3 рази частка осіб зі збільшеним ОТ > 88 см, що завжди асоціюється з більш високим кардіоваскулярним ризиком (відповідно 72,06±5,26 % (І) проти 53,57±4,42 % (ІІ), р<0,05). Різниця між частками реабілітаційних пацієнтів зі співвідношенням ОТ/ОС˃0,85 в аналізованих групах виявилась недостовірною (61,76±4,35 % (І) проти 57,14±4,75  % (ІІ), р>0,05).

Висновки. Фактор куріння асоціюється зі значнішими розладами жирового обміну, що суттєво підвищує серцево-судинний ризик реабілітаційних хворих та потребує особливої уваги на етапі проходження програм КР.

УДК 351.77:614.2

У статті виконано укрупнену класифікацію проєктів функціонування та розвитку госпітальних округів. Вона дозволяє створити універсальний інструмент для систематизації різноманітних проєктів у межах госпітальних округів. Розроблено науково-методичні засади ідентифікації пріоритетних проєктів функціонування та розвитку госпітальних округів. Обґрунтована структура процесу ідентифікації проєктів функціонування та розвитку госпітальних округів враховує специфіку медичної інфраструктури та потреби населення, що дозволяє підвищити точність і прозорість прийнятих управлінських рішень. Результати дослідження дозволили виявити взаємозв’язки між складовими процесу ідентифікації пріоритетних проєктів, що лежать в основі створення моделей для ефективного управління проєктами на рівні госпітальних округів. Це сприятиме оптимізації використання ресурсів, підвищенню якості медичного обслуговування та розвитку медичної інфраструктури регіонів. 

Мета. Вивчити поширеність основних факторів ризику у кардіореабілітаційних хворих після перенесеного гострого коронарного синдрому (ГКС) в залежності від фактору куріння.

Матеріали та методи. Обстежено 124 пацієнтів від 37 до 68 років (середній вік 57,40±5,8 роки), які проходили програму кардіореабілітації (КР) після перенесеного ГКС. В залежності від звички куріння всі пацієнти були розподілені у дві групи. З них I група – курці (n=68, середній вік 54,94±1,6 років), II група – хворі, які не курили (n=56, середній вік 58,64±1,4 років). Визначали поширеність основних факторів ризику у реабілітаційних хворих на етапі санаторно-курортного лікування.

Результати. На етапі поступлення у відділення реабілітації, проведений нами аналіз поширеності ключових факторів ризику обстежуваних груп показав, що АГ в анамнезі реєструвалась у всіх реабілітаційних пацієнтів групи курців (I), що достовірно в 1,2 рази більше, ніж у групі хворих-некурців (II) (відповідно, 100 % (I) проти 87,5 % (II), p<0,05).

Аналіз поширеності ЦД показав схожу тенденцію та виявив достовірно в 1,2 рази більшу частку осіб з даним фактором ризику у групі курців (I) у порівнянні з групою некурців (29,41±3,64 % (I) проти 12,5±4,42 % (II), p<0,05). Професійну шкідливість серед обстежуваних пацієнтів визначали наявністю тривалого контакту з ксенобіотиками під час виконання трудової чи виробничої діяльності. Зокрема, частка осіб, в анамнезі яких була професійно шкідлива праця виявилась в 1,4 рази достовірно більшою у групі зі статусом курця (I), ніж у групі некурців (II) (відповідно 33,82±6,25 (I) % проти 17,86±7,62 (II) %, p<0,05). Аналіз поширеності інших факторів ризику ССЗ не виявив достовірної різниці між порівнюваними групами. Зокрема, дисліпідемія (ДЛП) була діагностована у кожного реабілітаційного хворого I і II досліджуваних груп (100 % (I) проти 100 % (II), p>0,05). Частка хворих з ожирінням переважала у групі II і становила близько 14 %, однак без значимої різниці між порівнюваними групами (10,29±5,81(I) % проти 14,28±3,42 (II), p>0,05). Питома вага пацієнтів з обтяженою спадковістю переважала на 5,5 % у групі реабілітаційних пацієнтів зі статусом курця (I) порівняно з пацієнтами-некурцями II групи і становила відповідно 55,88±7,25 (I) % проти 42,86±6,44 (II), p>0,05.

Висновки. Реабілітаційні хворі-курці мають більшу поширеність основних факторів ризику ГКС, що завжди асоціюється із ускладненням перебігу кардіореабіліаційного процесу у таких хворих.

        Мета. Провести порівняльний аналіз клінічних проявів депресії у реабілітаційних хворих після перенесеного гострого коронарного синдрому (ГКС) в залежності від фактору куріння.

        Матеріали та методи. Обстежено 124 пацієнтів від 37 до 68 років (середній вік 57,40±5,8 роки), які проходили програму кардіореабілітації (КР) після перенесеного ГКС. В залежності від звички куріння всі пацієнти були розподілені у три групи. В (IА) групу увійшли пацієнти (n=30), які продовжували курити в процесі КР, в (IБ) групу – курці (n=38), що відмовились від куріння та II група – пацієнти-некурці (n=56), які ніколи не палили. Для об’єктивної ідентифікації реабілітаційних пацієнтів з проявами депресії нами був застосований скринінговий метод опитування за госпітальною шкалою HADS. 

      Результати. Проведений порівняльний аналіз показників скринінгу депресії показав, що на початку реабілітаційного лікування у групі персистуючих курців (IA) кожен другий пацієнт мав клінічно виражену депресію, а їх частка у групі становила 50,00±5,56 %. Водночас, у групі успішної відмови від паління (IБ) та у групі некурців (II) переважали частки реабілітаційних хворих з субклінічно вираженою депресією і становили відповідно 36,84±5,16 % (IБ) та 55,36±5,16 % (II). Подібна тенденція спостерігалась при проведеному порівняльному аналізі категорії реабілітаційних хворих з відсутніми симптомами депресії. Відмічалась достовірно менша частка таких хворих у групі персистуючих курців (IA) у порівнянні з іншими досліджуваними групами (IБ і II) (відповідно 10,00±2,08 % (IA) проти 31,58±4,42 % (IБ) та 21,43±3,68 %, p<0,05). Отримані результати в ході спостереження узгоджуються з обчисленим середнім балом депресії у досліджуваних групах реабілітаційних хворих. На старті проходження програми КР у групі курців, що продовжували палити (IА), спостерігався достовірно вищий середній бал депресії за шкалою HADS і становив відповідно 10,87±2,49 (IA) проти 9,47±2,53 (IБ) та 9,14±1,97 (II), p<0,05.

     Висновки. Персистуючі-курці мають значно виразніші прояви психоемоційних розладів, зокрема депресії, на старті санаторно-курортного лікування. Депресивний стан у реабілітаційних хворих може суттєво  погіршувати ефективність кардіореабілітаційного процесу, а відтак сприяти підвищенню виникнення кардіоваскулярних ускладнень та погіршувати прогноз у таких хворих в майбутньому.