УДК: 616. 12-008. 331. 1 + 616-056. 52 /. 527) : [544. 27: 576. 32 ] -02 : 616. 13/. 16 - 018. 74-008. 6

Скляров Олена Євгенівна. Адипоцитокіновий дисбаланс та газотрансмітерні механізми формування ендотеліальної дисфункції у пацієнтів з артеріальною гіпертензією і надвагою або ожирінням : дис. ... д-ра мед. наук. : [спец.] 14.01.02, 22 / О. Є. Скляров. - Львів, 2025. - 419 с. - Бібліогр.: с. 333-401 (631 назва).

У дисертаційній роботі вперше здійснено комплексне дослідження клініко-патогенетичних механізмів формування ендотеліальної дисфункції у пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АГ) і надвагою або ожирінням та у поєднанні з коронавірусною хворобою (COVID-19). Проведено всебічну оцінку традиційних
та новітніх чинників кардіоваскулярного ризику, включно з біомаркерами ремоделювання міокарда (розчинна форма стимулюючого фактора росту, що експресується геном 2 (sST2), галектин-3), компонентами газотрансмітерної системи крові (L-аргінін, нітрит-аніон (NO2−), гідроген сульфід (H2S), активність NO-синтази (NOS), індуцибельної NO-синтази (iNOS), конститутивної NO-синтази (сNOS) в лімфоцитах), ферментативною активністю (мієлопероксидази (МПО), супероксиддисмутази (СОД), аргінази-ІІ), адипоцитокіновим профілем (лептин, адипонектин, вісфатин), прозапальними інтерлейкінами (IL-1β, IL-6, IL-8, IL-32α), лейкотрієном В4 (LTB4) і Toll-подібними рецепторами 4 (TLR4). Також проводили визначення ранніх факторів кардіометаболічного ризику в залежності від рівня інсулінорезистентності (ІР) та 13С-метацетиновий
дихальний тест (13С-МДТ) для оцінки функціонального стану печінки у пацієнтів з АГ і надвагою або ожирінням.
Результати цього дослідження мають наукове та практичне значення і базуються на оцінюванні факторів кардіометаболічного ризику в залежності від рівня ІР, визначенні цитокінових та газотрансмітерних дисбалансів, встановленні ролі прозапальних і захисних чинників в перебігу АГ у пацієнтів з надвагою або ожирінням, що дає можливість комплексно оцінити клініко- патогенетичні механізми виникнення ЕД та своєчасно діагностувати високий ризик ускладненого перебігу АГ у пацієнтів з надвагою або ожирінням.
Розроблені прогностичні моделі з урахуванням показників sST2 і галектину-3 для виявлення раннього ремоделювання міокарда за наявності АГ у пацієнтів з надвагою або ожирінням, так і в якості прогностичного маркера серцево-судинних захворювань і тяжкості COVID-19. З’ясовано діагностичну цінність визначення IL-6 та LTB4 за наявності коронавірусної інфекції у пацієнтів з АГ і надвагою або ожирінням, що дозволить своєчасно зменшити хемоатрактантний вплив LTB4 у прогресуванні даного синтропічного коморбідного ураження.

УДК: 611.216.1/.2-002-073.75

Численні наукові дослідження присвячені вивченню морфологічної будови приносових пазух та 
діагностичних критеріїв їх уражень. 
Мета роботи: дослідження та порівняння частоти ізольованих та поєднаних синуситів верхньощелепних 
та лобових пазух за даними рентгенографічного обстеження. 
Об’єкт і методи дослідження. Проаналізовано 100 анонімізованих рентгенограми осіб зрілого віку (50 
чоловіків та 50 жінок), які проходили обстеження з приводу запальних уражень приносових пазух. Всі знімки 
були виконані в потилично-підборідній проекції за Уотерсом.
Результати дослідження. В опрацьованій вибірці виявлено різні варіанти ізольованих або поєднаних 
запальних уражень верхньощелепних та лобових пазух. У 100% обстежених спостерігали ознаки одно- або 
двохстороннього гаймориту. У 84% обстежених осіб діагностовано ураження лише верхньощелепних пазух, 
у 16% – поєднане ураження верхньощелепних та лобових пазух. Частка чоловіків з одностороннім катараль-
ним гайморитом становила 22% з двостороннім катаральним гайморитом також 22%, з двостороннім ексуда-
тивним гайморитом – 24%, з одностороннім ексудативним гайморитом – 14%. Частка жінок з двостороннім 
катаральним гайморитом становила 30%, з одностороннім – 20%, з двостороннім ексудативним гайморитом I

– 16%, з односторонній – 20%. Двостороннє поєднане ураження верхньощелепних та лобових пазух виявлено у 4% обстежених, одностороннє – у 7%. Жодного випадку ізольованого фронтиту в опрацьованій вибірці не виявлено.
Висновки. За даними рентгенографічного обстеження запальні процеси у верхньощелепних пазухах спо-
стерігаються у 6 разів частіше, ніж у лобових. Ізольовані ураження верхньощелепних пазух виявлено у 5 разів частіше, ніж у поєднанні ураження верхньощелепної та лобової пазух.
Ключові слова: верхньощелепні пазухи, лобові пазухи, гайморит, фронтит, рентгенографія. 

 Практика показує, що болі лицевої ділянки голови сприймаються пацієнтами і лікарями, як прояв 
риносинуситу. Неможливість віддиференціювати риногенний від нериногенного болю голови  призводить до 
гіпердіагностики риносинуситу, а те, у свою чергу, до неадекватного лікування.
Метою нашого дослідження стало опрацювання клінічного випадку пацієнта з кластерними болями голо-
ви на тлі рецидивуючого риносинуситу.
Описано клінічний випадок пацієнта Х, 38 років, який звернувся із скаргами на приступоподібні, інтенсивні 
болі пекучого характеру у лобній ділянці голови зліва, що виникали вночі та супроводжувалися відчуттям за-
кладеності, лоскотання і свербіжу в носі та незначною кількістю слизових виділень. Болі тривали до 2-3 годин, їх інтенсивність не зменшувалася після прийому нестероїдних протизапальних препаратів. Також пацієнт відмічав одноразову блювоту на фоні болю, після чого остання дещо зменшилася і залишилося відчуття ниття (синяка) у ділянці брови зліва.
Проведено аналіз анамнезу, результати об’єктивного обстеження та комп’ютерної томографії порожнини  
носа і приносових пазух. З’ясовано  структурні та морфометричні особливості лобових, верхньощелепних, та 
клиноподібної пазух і комірок решітчастого лабіринту, проведено аналіз виявлених змін. Для корекції симп-
томатичного лікування призначено консультацію ненвропатолога. На підставі результатів огляду  пацієнту 
доповнено діагноз та відкориговано лікування. Після відкоректованого лікування, пацієнт відмітив зниження 
інтенсивності лицевого болю. Беручи до уваги полігамність симптомів риносинуситу, серед яких є і біль у лицевій ділянці  голови, інколи  важко віддифенціювати причину останнього. Тому пацієнтам із риносинуситами, у яких характер болю не є типовим, не відповідає важкості запалення слизової оболонки носової порожнини та приносових пазух та не піддається лікуванню,  необхідна консультації суміжних спеціалістів для визначення подальшої тактики лікування. 
Ключові слова: риносинусит, лобна пазуха, верхньощелепна пазуха, кластерний біль голови, носова перегородка.

 УДК 616.211+616.216)]-002.1-022-036-08

Численні наукові дослідження присвячені вивченню морфологічної будови голосових зв`язок та діагностичних критеріїв їх уражень.  
Мета роботи – дослідження зміни якості голосу та стану голосових зв'язок у осіб голосомовних професій, які лікувалися з приводу гострого вірусного чи бактерійного риносинуситу та продовжували працювати (мали голосове навантаження) під час хвороби.  
Матеріал і методи. Проаналізовано дані обстеження 24 пацієнтів (16 жінок та 8 чоловіків) голосомовних професій, які лікувалися з приводу гострого вірусного чи бактерійного риносинуситу та продовжували працювати (мали голосове навантаження) під час хвороби. На кожного пацієнта заповнювалася 
карта дослідження фоніатричного хворого, у якій відмічалися паспортні дані, включаючи професію, скарги пацієнта, дані анамнезу життя, анамнезу захворювання і об'єктивного обстеження ЛОР-органів: фарингоскопії, риноскопії, отоскопії, непрямої ларингоскопії, яка виконувалася за допомогою 700 або 900 
 жорсткого ендоскопа.  
Результати дослідження. Аналіз даних обстеження 24 пацієнтів (16 жінок та 8 чоловіків) осіб голосомовних професій, які лікувалися з приводу гострого вірусного чи бактерійного риносинуситу та продовжували працювати (мали голосове навантаження) під час хвороби показав, що при контрольному огляді даних пацієнтів на 7-10-й день від початку лікування при непрямій ларингоскопії та стробоскопії виявлено: крововилив у одну складку – 3 випадки, передвузликові потовщення країв голосових складок  – 8 випадків. Рухомість складок була збережена у всіх пацієнтів, але при фонації між складками утворювалася щілина в 19 хворих, що супроводжувалося гіпертонусом вестибулярних складок у 3 випадках. При проведенні стробоскопії даній групі пацієнтів асинхронність роботи голосових складок виявлено у 21 випадку. 
ЧМФ був вкорочений у 21 пацієнта і становив 12 + 1,3 с (норма – 16с),  і  в чоловіків – 16 + 1,5 с(норма – 21с).  
Висновки. При лікуванні пацієнтів голосомовних професій з гострим вірусним чи бактерійним риносинуситом при збереженні голосового навантаження спостерігаються зміни в голосових складках, з можливим їх гіпертонусом.