Актуальність теми дослідження професійних ризиків емоційного вигорання персоналу екстреної медичної допомоги зумовлена щоденною
роботою в умовах екстремальних ситуацій, що супроводжуються високим емоційним навантаженням. Постійний стрес, перевтома, обмежені ресурси
та необхідність прийняття термінових рішень сприяють розвитку синдрому емоційного вигорання серед працівників екстреної медичної допомоги.
Метою дослідження є аналіз професійних ризиків виникнення емоційного вигорання серед персоналу екстреної медичної допомоги.

УДК 615.15:159.954.3

У сучасних умовах розвитку сфери охорони здоров’я посилення доказової медицини та зростання етичних вимог до фармацевтичної діяльності комунікація між фармацевтом і пацієнтом набуває надзвичайної ваги. Фармацевт виконує функції не лише реалізатора ліків, а й медичного консультанта, який здатен впливати на вибір пацієнта, зміну його поведінки, дотримання режиму лікування. Ефективний вплив у цій взаємодії реалізується через низку мовленнєвих стратегій, що мають психолінгвістичну природу. «Безумовно, невисокий рівень комунікативної компетентності, вмінь та навичок ділового спілкування негативним чином впливає на ефективність професійної діяльності фахівців фармацевтичної галузі».

Санітарна грамотність відіграє важливу роль у забезпеченні ефективного контролю діабету та покращенні якості життя пацієнтів. Недостатня обізнаність може спричинити низьку прихильність до лікування, що, у свою чергу, підвищує ризик розвитку таких ускладнень, як серцево-судинні захворювання, нефропатія, ретинопатія та полінейропатія. Крім того, неправильне застосування медикаментів або ігнорування рекомендацій лікаря може стати причиною різких коливань рівня глюкози, що становить загрозу для здоров’я та життя хворого. Проблема недостатньої санітарної грамотності стосується не лише медичної сфери, а й має значний соціально-економічний вплив. Зростання кількості ускладнень серед пацієнтів із цукровим діабетом призводить до збільшення витрат на їхнє лікування, підвищення рівня госпіталізацій та необхідності тривалого медичного спостереження. Впровадження ефективних освітніх програм для пацієнтів сприятиме не лише покращенню їхнього здоров’я, а й зменшенню навантаження на систему охорони здоров’я.

УДК: 611.814.1

Вступ
Проблема ожиріння та пов’язаних із ним нейроендокринних порушень є однією з найактуальніших у сучасній медицині. За даними ВООЗ за 2022 рік, понад 2,5 млрд людей у світі мають надлишкову вагу, з яких 890 млн страждають на ожиріння. Серед дорослого населення віком від 18 років 43% мають надлишкову масу тіла, тоді як у1990 році цей показник становив лише 25% [1]. Зростаюча поширеність ожиріння спостерігається як у розвинених країнах, так і в тих, що розвива-ються. Важливу роль відіграють низька фізична активність, стресові фактори та особливості хар-чування [2]. Одним із найпоширеніших компонентів сучасної їжі є глутамат натрію — підсилювач смаку, що широко застосовується у харчовій промисловості. У Японії він визнаний п’ятим смаком — «умамі» — поряд із солодким, солоним, кислим та гірким [3]. Хоча Управління з продовольства та медикаментів США (FDA) вважає його безпечним у допустимих дозах, наукова дискусія щодо його потенційного впливу на здоров’я залишається відкритою. Деякі дослідження свідчать про можливі позитивні ефекти, зокрема профілактику серцево-судинних захворювань шляхом зменшення споживання натрію хлориду у комбінації з глутаматом натрію [4, 5] або поліпшення секреції слини при його вживанні [6].
Разом із тим, численні дослідження підтвер-джують негативний вплив надмірного вживання глутамату натрію. Було доведено його роль у роз-витку ерозивно-виразкових ушкоджень слизової оболонки шлунка [7], погіршенні когнітивних фу-нкцій [8], негативному впливі на сечовидільну [9], лімфатичну [10], імунну [11] та репродуктивну системи [12]. Також встановлено, що тривале над-мірне споживання глутамату може спричиняти патофізіологічні зміни, характерні для гіпертонічної хвороби [13] та хвороби Альцгеймера [14].
Важливу роль у реалізації ефектів глутамату відіграє гіпоталамус — центральна структура, що регулює апетит, спрагу, енергетичний баланс, терморегуляцію та циркадні ритми [15, 16]. Наприклад, преоптична зона відповідає за терморегуляцію [17], паравентрикулярне ядро — за харчову поведінку [18], аркуатне ядро [19] та сірий горб — за енергетичний обмін [20]. Порушення структурної цілісності гіпоталамічних ядер може призвести до ожиріння, діабету, аменореї та інших тяжких патологій [21].
Сучасні дані підтверджують, що нейрозапалення гіпоталамуса є ключовим механізмом у розвитку ожиріння. Воно розвивається ще до підвищення маси тіла та супроводжується активацією мікроглії, збільшенням концентрації насичених жирних кислот і порушенням бар’єрних функцій гематоенцефалічного бар’єру [22–27]. Важливу роль відіграють також макрофаги, астроцити та мікроглія, які вивільняють прозапальні цитокіни та сприяють формуванню хронічного запалення [28–35]. Це призводить до дисфункції нейронів, стресу ендоплазматичної сітки та мітохондріальних ушкоджень [36–38], що, своєю чергою, змінює передачу сигналів лептину та інсуліну, сприяючи розвитку метаболічних розладів.

UDC 616.155.392

Abstract

Introduction. Thrombotic thrombocytopenic purpura (TTP) is a rare but life-threatening thrombotic microangiopathy characterized by microangiopathic hemolytic anemia, thrombocytopenia, and organ ischemia due to microvascular thrombi. Its pathophysiology primarily involves a severe deficiency of the ADAMTS13 enzyme, leading to uncontrolled platelet aggregation and microthrombi formation. TTP presents with nonspecific symptoms: fatigue, petechiae, neurological disturbances, renal impairment, and fever, often mimicking other conditions. Advances in diagnosis, and targeted therapies like caplacizumab, plasma exchange, and immunosuppression have significantly reduced mortality rates from over 90.0 % to approximately 10.0-20.0 %. Still challenges remain in early diagnosis, treatment accessibility, and management.

The aim of the study. Using the case report of TTP to demonstrate the recent achievements in understanding of pathogenesis, and treatment of this severe condition.

Materials and methods. A systematic review was conducted for the period from 01.01.2014 to 01.11.2024 using methods of the National Library of Health (NIH). Filters applied: TTP, Free full text, Review. Of the 183 sources received, we selected and analyzed 17 and 2 articles (1982 and 1998) were used for historical reasons. The case report of complicated TTP is demonstrated.

Results. The increased frequency of TTP results in the risk for physicians of various specialties of encountering unrecognized or untimely diagnosed TTP, which, even with modern possibilities of verification and treatment, leads to exitus lethalis. The presented clinical case is an example of a sudden severe fatal course of the disease.

Conclusions. The presented case report demonstrates that even early detection of TTP and ensuring the timeliness of adequate treatment does not guarantee the success. Each case of thrombocytopenia should be considered as a possible TTP.