Актуальність. Нейропатичний постампутаційний біль кукси, спричинений термінальними невромами, є великою проблемою для поранених з ампутаціями. Традиційні методи хірургічного лікування болісних невром, ймовірно, не запобігають їхньому повторному формуванню, що зумовлює високий рівень повторних оперативних втручань. Тоді як повторні операції на куксі можуть значно відтерміновувати протезування та реабілітацію таких пацієнтів. Мета. Дослідити випадки рецидивів симптомних термінальних невром серед військовослужбовців після травматичної ампутації внаслідок вибухових поранень. Матеріали і методи. Це клінічне проспективне дослідження. Задля оцінки повторних хірургічних втручань з приводу рецидиву симптомних термінальних невром обстежені тридцять чотири військовослужбовці. До остаточного аналізу були залучені вісім пацієнтів із рецидивом нейропатичного постампутаційного болю кукси після резекції невром. Цим пацієнтам проведене повторне оперативне втручання з видалення термінальних невром, формування регенеративного інтерфейсу периферичних нервів (RPNI) у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону (ВМКЦ ЗР) упродовж 2022 – 2024 років. Результати. Це дослідження показує, що немає різниці в термінах появи первинного постампутаційного болю та рецидиву нейропатичного болю кукси після простих резекцій невром (Pα=0.8) – 5.5 (3.4) і 5.1 (1.7) місяців відповідно. У пацієнтів діагностовано три (2; 3.5) рецидивних симптомних невроми і 0.6 (0; 1.5) болючих невром, які раніше були асимптомними. Середній рівень болю становив 7.6 (1.8) за шкалою DVPRS. У ВМКЦ ЗР усім пацієнтам виконали регенеративний інтерфейс периферичного нерва (RPNI) через рецидивні симптоми невром. На відміну від простих резекцій симптомних термінальних неврином, після застосування методики RPNI середня інтенсивність нейропатичного болю резидуальної кінцівки клінічно значно зменшилася (до 3.3 (0.8), рівень Р<0.001 балів) на шостому місяці спостереження та залишалася на такому рівні протягом 12 місяців. Висновки. Результати цього дослідження свідчать, що проста резекція невроми, яка широко використовується в Україні, не впливає на профілактику формування болючих невром. При виборі хірургічної методики для лікування симптомних термінальних невром автори рекомендують методику RPNI, оскільки в цьому дослідженні виявлено її позитивні результати зі стійким і тривалим ефектом. При повторних операціях, зумовлених рецидивом симптомних невром, варто знаходити та видаляти всі термінальні невроми, зокрема асимптомні, задля запобігання швидкого відновлення болю. Ключові слова: повторні оперативні втручання, рецидив постампутаційного болю, симптомна неврома, резекція невром, RPNI, регенеративний інтерфейс периферичних нервів.

Найбільшими нейрохірургічними стаціонарами у Львові є «Перше територіальне медичне об’єднання Львова», Військово-медичний клінічний центр Західного регіону. На базі цих шпиталів з 2017 року розпочалася співпраця з Фундацією Razom For Ukraine. У 2023 році у Львові відбулися дві місії Ukrainian-American NeuroFriendship (UANF2023), які розширили свої межі у 2024 році (UANF2024) і відбулися не тільки у Львові, а й у Дніпрі, Києві, Ужгороді та Вінниці. Лікарі зі США: Пітер Кім Нельсон та Максим Шапіро з New York University Langone Health Center та New York City Health + Hospitals/Bellevue; Люк Томич з Dell Children’s Medical Center, New Jersey; Джон Форбс з Vanderbilt University Medical Center, Cincinnati; Rocco Armonda з Walter Reed National Military Medical Center and MedStar Washington Hospital Center разом із українськими лікарями спланували та виконали у Львові понад 60 комплексних невідкладних і планових мікронейрохірургічних операцій, ендоваскулярних процедур дорослим і діткам. Проведення операцій не припиняли ні в умовах спокою, ні під час повітряних тривог. Американські фахівці були вражені тим поєднанням цивільних і пов’язаних з війною умов, за яких доводиться працювати в Україні лікарям, виконуючи надскладні оперативні втручання. Успіх місій UANF2023 і UANF2024 CO-PILOT Neuro полягав у реальній підтримці колегами зі США складних випадків, виконаних в умовах технічних обмежень. Наші лікарі безмежно вдячні американським фахівцям за мужність і надану підтримку.
Ключові слова: російсько-українська війна, нейрохірургія в Україні, гуманітарна місія.

УДК: 616.831-005.1-036.11-02:616.831-005.4]-036.88

Актуальність. Гостре порушення мозкового кровообігу (ГПМК) є однією з основних причин тривалої непрацездатності та летальності. Тяжким ускладненням ГПМК за ішемічним типом є геморагічна трансформація (ГТ), що часто завершується летально.
Мета роботи – проаналізувати фактори ризику виникнення гострого порушення мозкового кровообігу за ішемічним типом із летальним завершенням.
Матеріали та методи. На базі неврологічного відділення лікарні Св. Пантелеймона обстежено 81 пацієнта з ГПМК за ішемічним типом. Хворих було розподілено на 2 групи: група 1 – 57 пацієнтів із ГПМК за ішемічним типом; група 2 – 24 особи з ГПМК за ішемічним типом, які померли. Усім хворим проводили огляд, оцінку
за шкалою коми Глазго, NIHSS (National Institutes of Health Stroke Scale), загальний і біохімічний аналіз крові, коагулограму, ЕКГ та ЕхоКГ. З метою визначення локалізації та поширеності ГПМК проводили КТ голови і оцінку за шкалою ASPECTS (Alberta Stroke Program Early CT score).
Результати та їх обговорення. Усі пацієнти надходили до лікарні з потьмареною свідомістю у тяжкому стані, з вогнищевою мозковою симптоматикою (геміплегія, гемігіпестезія, афазія, дизартрія, геміанопсія), що залежала від зони ураження.
Достовірно вищою була частота серцевих скорочень (ЧСС) у пацієнтів групи 2 (p = 0,006). У пацієнтів групи 2 відмічали більш тяжкий стан, та відповідно нижчу кількість балів за шкалою коми Глазго (p = 0,017). У пацієнтів групи 2 достовірно
частіше встановлювали геморагічну трансформацію (група 1 – 17,5%; група 2 – 54,2%; p = 0,008), що спостерігали у більше ніж половини пацієнтів групи 2. На КТ із контрастуванням візуалізували гіподенсивні зони без чітких контурів, неоднорідні через гіперденсивні лінійні включення. Під час КТ-ангіографії знай-
дені тромбози переважно в басейні лівої (група 1 – 36,8%; група 2 – 37,5%; p = 0,955) та правої середньої мозкової артерії (група 1 – 36,8%; група 2 – 41,7%; p = 0,683). Під час оцінки за шкалою ASPECTS, група 1 отримала 5,7 ± 3,4 бала, тоді як у групі 2 показник склав 6,6 ± 2,4 (p = 0,537).
Висновки. Геморагічна трансформація є окремим фактором ризику, що зменшує шанси на виживання у пацієнтів із ГПМК за ішемічним типом (група 1 – 17,5%; група 2 – 54,2%; p = 0,008). У осіб, які померли, діагностували достовірно вищий
рівень глюкози (p = 0,045), АСТ (p = 0,040), натрію (p = 0,035) у крові, а також вищу ЧСС (p = 0,006). Власне зростання вказаних показників у хворих на ГПМК можна розглядати предикторами несприятливого завершення захворювання.

УДК: 616.8-009.17-036.838:[616/988: 578.834.1]-06

Актуальність. Постковідний синдром може впливати на майже всі системи в організмі людини, проявляючись унікальним поєднанням нових симптомів, а також загострюючи вже існуючі хронічні стани. Оскільки кількість осіб, які видужали, продовжує зростати, стає критично важливим зрозуміти довгострокові наслідки захворювання та відповідні стратегії менеджменту даного стану.
Мета роботи – виявлення та оцінка тяжкості астенії, а також її впливу на якість життя у пацієнтів, які перенесли коронавірусну хворобу.
Матеріали та методи. Дослідження було спрямоване на оцінку стану пацієнтів за допомогою тестування психічними шкалами під час гострої фази коронавірусної хвороби та через 12 тижнів після встановлення діагнозу COVID-19.
Ми порівняли дані у двох часових періодах: під час гострого COVID-19 та через 12 тижнів. Були використані Шкала астенічного стану (ШАС) розроблена
Л.Д. Малковою і адаптована Т.Г. Чортовою на основі клінічних та психологічних спостережень, опитувальник якості життя О.С. Чабана. Для статистичних обрахунків було використано статистичний непараметричний тест Манна–Уітні.
Результати та їх обговорення. Результати показали статистично значуще підвищення симптомів астенії в групі C (пацієнти, у яких розвинувся постковідний синдром) у порівнянні з контролем (група A) як під час гострої фази COVID-19 (U = 0,0, Z = –6,67, р <0,0001), так і через 12 тижнів (U = 30,0, Z = –6,34, р < 0,0001).
Також спостерігалося підвищення астенічних симптомів у групі B (пацієнти, у яких не розвинувся постковідний синдром), але через 12 тижнів різниця не була статистично значущою (U = 151, Z = –1,52, р = 0,12), що свідчить про поступове покращення. Група C демонструє значно вищі рівні астенії в порівнянні з групою B на обох часових точках (часова точка 1: U = 246,5, Z = 4,18, р < 0,00029; часова точка 2: U = 34,0, Z = 6,43, р < 0,0001), підтверджуючи вплив постковідного синдрому. Що стосується якості життя, група C також демонструє суттєво нижчі показники в порівнянні з групою A (U = 6, Z = 6,6, р < 0,0001). Група B мала
нижчу якість життя у порівнянні з групою A на обох часових точках, вказуючи на потенційні довгострокові ефекти COVID-19 (Первинне обстеження: U = 0,0, Z = 5,46, р < 0,0001; через 12 тижнів: U = 87,5, Z = 3,1, р < 0,0001). Це підкреслює важливість розробки додаткових стратегій лікування та підтримки для пацієнтів,
що страждають від наслідків COVID-19.
Висновки. Результати, що спостерігаються у групі пацієнтів, у яких розвинувся постковідний синдром, демонструють постійно високі рівні астенії та низькі оцінки якості життя, це підкреслює хронічний характер симптомів після COVID-19.
Відсутність значного поліпшення якості життя та продовження високих рівнів астенії в цій групі вказують на безпосереднє зниження загальнього благополуччя учасників.

УДК 611.068: 616.714-089.843

   Експериментальні дослідження є невід'ємною частиною сучасної медицини. Вони дозволяють глибоко і поетапно вивчати процеси, що розвиваються в організмі за певних умов чи під дією певних чинників, зовнішніх та внутрішніх факторів, виявляти причинно-наслідкові зв’язки для подальшого пошуку методів ранньої діагностики патологічних змін, розробки профілактичних і лікувальних заходів. Випробування на тваринах обумовлені їх значною біологічною схожістю з людиною, особливо у ссавців, що мають високий ступінь генетичної спорідненості. (наприклад, миші – 98%), що робить їх ефективними моделями для дослідження людських захворювань та розробки лікування. Численні медичні дослідження мають експериментальну складову, а експериментальні тварини є основним об’єктом та-ких досліджень. Тому, порівняльний аналіз морфогенезу тканин, органів та систем організму людини та різних видів тварин, виявлення схожих та відмінних структурних особливостей має велике значення. У клінічній практиці післяопераційні кісткові дефекти щелеп зустрічаються з частотою до 25%. Слід зазначити, що експериментальні тварини часто використовуються при дослідженнях структур ротової і носової порожнин, орбіти та окремих кісток черепа. Для стоматолога найбільший інтерес представляють щелепи, тому Метою нашого дослідження стало з’ясування видових особливостей будови нижньої щелепи людини та гризунів, що використовуються в експериментальних дослідженнях, а також оцінити доступний об’єм кістки в різних ділянках нижньої щелепи.

Методи. Дослідили 5 нижніх щелеп людини та 10 щелеп гризунів (кроликів та щурів), які вивчали із застосуванням макро- та мікроскопічного, морфометричного та рентгенологічного методів дослідження, атомно-абсорбційного спектрального аналізу, що дало змогу про-вести порівняння структурних особливостей нижньої щелепи людини, кролика та щура. Гістологічні препарати використано з архіву кафедри гістології. Рентгенографічне дослідження проведено на апараті для дентальної радіовізіоргафії фірми Siemens з програмним забезпеченням Trophy Radiology.

Результати та підсумок. У гризунів нижня щелепа складається з двох кісток, які з’єднані під кутом 30-450. Нижня щелепа кроликів має V-подібну будову, ротова порожнина відносно глибока, але рот широко не відкривається. Це ускладнює доступ до зубного ряду, унеможливлює виконання процедури видалення зуба та проведення анестезії n.mandibularis внутрішньоротовим методом. Між різцями і великими кутніми зубами – беззубий простір довжиною 18-19 мм, ментальний отвір заходиться дещо дозаду від його середини, немає підборідного виступу. На верхній щелепі кроликів не 2, а 4 різця, основні і вторинні, що приховані за основними. На нижній щелепі, як і в щура, є лише 2 різця. Висота міжзубної ділянки коміркової частини щелепи дорівнює 0,6 до 1,3 см, що значно відрізняється від такої в щурів. Рентгенологічно – корені різців лежать в товщі кісткової тканини тіла щелепи до ретромолярного простору. Корені великих кутніх зубів короткі, лежать в товщі кісткової тканини коміркової частини щелепи. Висота та довжина ділянки локалізації молярів нижньої щелепи практично однакова і становить – 1,5x1,5см. Особливий розвиток компактної речовини нижньої щелепи ми спостерігали в нижньому краї тіла в ділянці її кутів і гілок, суглобових відростків та в місцях прикріплення м'язів. Більш тонкі компактні пластинки розташовані в ділянці комірок зубів. Губчаста кісткова речовина людини, кроля і щура утворює різної форми і величини комірки, заповнені кістковим мозком. Часто розширені міжтрабекулярні простори містять жирову тканину, що видно у представлених препаратах. Саме гризуни відрізняються наявністю великої кількості адипоцитів у міжтрабекулярних просторах, в той час, як в людини простори губчастої кісткової тканини заповненні гемопоетичними клітинами Незважаючи на відмінності макроморфології нижніх щелеп людини та гризунів гістоархітектуру кісткової тканини останніх можна вважати подібною, що засвідчує можливість використання цієї групи тварин в якості експериментальних при проведенні дослідження щодо структурних і функціональних особливостей кісткової тканини та їх динаміки під впливом різних патологічних чинників.
Ключові слова: експериментальні дослідження, щури, кролі, людина, кісткова тканина, нижня щелепа.