Varicocele is a major entity defined within male infertility. In this report we have studied the influence of laparoscopic varicocelectomy on semen quality, biochemical parameters of seminal plasma and sperm DNA fragmentation. In this study, the semen samples from patients with left-side varicocele of grade II-III before and after laparoscopic varicocelectomy were compared to healthy individuals and separated into three groups. The volume of semen, sperm concentration (106/ml), motility (%), viability (%) and normal morphology (%) were assessed. Total antioxidant capacity (TAC), catalase (CAT), superoxide dismutase (SOD) and malondialdehyde (MDA) together with other biochemical substances in seminal plasma as alpha-glucosidase (α-Glu), fructose (Fr) and citric acid (CA) were determined by ELISA method. The spermatozoa activity including ion-transports through sodium, potassium ATPase (Na+, K+-ATPase) and calcium, magnesium ATPase (Ca2+, Mg2+-ATPase) were determined by using spectrophotometry. In addition, flow cytometry method for detection of sperm DNA fragmentation was used. The results showed, that three months after varicocelectomy such intervention led to significant postoperative improvement in volume of semen (p<0.001), total sperm count (p<0.001), sperm motility (p<0.001) and spermatozoa with normal morphology (p<0.001). We found decreased α-Glu levels due to varicocelectomy (p<0.05). There has been shown a high positive correlation between Na+, K+-ATPase and Ca2+, Mg2+-ATPase activity with total number of spermatozoa (p<0.05). The TAC levels and DNA fragmentation values after varicocelectomy can be considered as significant indicators of good prognosis after surgical intervention. It has to be emphasized that α-Glu levels and total sperm count expressed statistically significant both positive and negative predictive values for semen assessment. Varicocelectomy may lead to significant improvement of semen quality although the observations must be correlated with clinical pregnancies observed thereafter.

Responding to the need for the verification of some experimental animal studies showing the involvement of oxidative stress in germ cell damage in the heat-induced testis, we investigated the possibility of a direct relationship between seminal oxidative stress markers (total antioxidant capacity, catalase activity, superoxide dismutase activity, and malondialdehyde concentration) and ejaculated sperm chromatin/DNA integrity (DNA fragmentation and chromatin condensation abnormalities) in distinct groups of men exposed and not exposed to prolonged scrotal hyperthermia. A statistical increase in the proportion of sperm with DNA fragmentation was observed in all the studied subgroups compared to the fertile men. In turn, the groups subjected to heat stress as professional drivers or infertile men with varicocele presented greater disturbances in the oxidative stress scavenging system than men not exposed to genital heat stress. Based on the comparative  analysis of the studied parameters, we can conclude that alterations in the seminal oxidative stress scavenging system are directly engaged in the pathogenesis of ejaculated sperm DNA damage regardless of the intensity of the impact of thermal insult. To the best of our knowledge, this study, for the first time, revealed the co-existence of oxidative stress and sperm DNA damage in the semen of professional drivers.

Бронхолегенева дисплазія (БЛД) залишається одним з найпоширеніших і найтяжчих захворювань у значно недоношених немовлят, яке може бути причиною їх смерті. Від першого опису БЛД у 1967 р. змінились не лише розуміння природи цього захворювання, його визначення, класифікація, епідеміологія, особливості клінічного перебігу, діагностика, профілактика, лікування і прогноз, але і специфічні гістопатологічні ознаки, які виявляють на автопсії у померлих дітей. Це насамперед пов’язано зі зміною популяції хворих і померлих немовлят внаслідок удосконалення клінічної практики, покращення показників виживання найбільш незрілих дітей, зменшення частоти тяжких форм БЛД і пов’язаної з ними летальності. Форма БЛД, яка була описана початково, сьогодні має назву «старої» БЛД і характеризується значним ураженням легень. У найменших новонароджених дітей, яких лікували екзогенним сурфактантом, гістологічні ознаки захворювання змінились, визначаючи потребу модифікації теоретичної концепції БЛД. Провідною ознакою нової форми БЛД було порушення розвитку і формування легень, а не їх ураження. Морфологічно це виявлялось зменшеною кількістю та спрощеною будовою ацинусів, змінами у структурі капілярів з менш явним фіброзом легень. Для гістопатологічної діагностики спрощеної будови легень можна застосувати такі морфометричні методики як-от радіальний підрахунок кількості альвеол та підрахунок середньої кількості альвеолярних перегородок. Застосування цих методик допомагає об’єктивно оцінити затримку росту легень. Хоча кількість випадків «нової» БЛД на сьогодні переважає, частину автопсій все ще характеризують гістопатологічні зміни, характерні для «старої» форми захворювання. Можливим є також поєднання класичних і нових ознак. Встановлюючи патологоанатомічний діагноз БЛД, важливо враховувати усі специфічні гістопатологічні зміни, які можуть свідчити за наявність і тяжкість захворювання, а також його роль у танатогенезі. Це є важливими не лише для правильної посмертної діагностики БЛД, а і для вивчення різних фенотипів цього захворювання.
У статті описані основні гістопатологічні ознаки, характерні для різних форм БЛД, а також методи оцінки спрощеної будови легень.

Bronchopulmonary dysplasia (BPD) remains one of the most common and severe diseases in very preterm infants, which can cause death. Since the first description of BPD in 1967, not only understanding of the disease’s nature, its definition, classification, epidemiology, features of the clinical course, diagnosis, prevention, treatment, and prognosis but the specific autopsy histopathological features have changed. The primarily reason for these is considered a change in the population of sick and dead infants as a result of improving clinical practice, increasing the survival rates of the most immature neonates, and reducing the incidence of severe BPD forms and the associated mortality. The BPD form that has been described initially is now called "old" BPD and is characterized by significant lung injury. In the smallest neonates, who were treated with exogenous surfactant, the histopathological signs of the disease changed, determining the need to modify the theoretical concept of BPD. The leading feature of the new BPD form was the disorder of lung development and formation, not their injury. Morphologically, this was manifested by a reduced number and simplified structure of acini, changes in the capillary structure with less obvious fibrosis of the lungs. Such morphometric methods as the radial alveolar count and the count of mean number of alveoli intercepts can be used for the histopathological diagnosis of a simplified lung structure. The use of these techniques helps to objectively assess lung growth retardation. Although the number of cases of "new" BPD currently prevails, some autopsies are still characterized by histopathological changes typical for the "old" form of the disease. A combination of classic and new features is also possible. When establishing a pathological diagnosis of BPD, it is essential to consider all specific histopathological changes that may indicate the presence and severity of the disease, as well as its role in thanatogenesis. This is important not only for the correct postmortem diagnosis of BPD, but also for the studying of various disease phenotypes.The article describes the main histopathological characteristic of various BPD forms, as well as methods of evaluating the simplified lung structure

The global spread of SARS-CoV-2 points to unrivaled mutational variation of the virus, contributing to a variety of post-COVID sequelae in immunocompromised subjects and high mortality. Numerous studies have reported the reactivation of "sluggish" herpes virus infections in COVID-19, which exaggerate the course of the disease and complicate with lasting post-COVID manifestations CMV, EBV, HHV6). This study aimed to describe clinical and laboratory features of post-COVID manifestations accompanied by the reactivation of herpes virus infections (CMV, EBV, HHV6). 88 patients were recruited for this study, including subjects with reactivation of herpes viruses, 68 (72.3%) (main group) and 20 (27.7%) subjects without detectable DNA of herpesviruses (control group): 46 (52.3%) female and 42 (47.7%) male; median age was 41.4 ± 6.7 years. Patients with post-COVID manifestations presented with reactivation of EBV in 42.6%, HHV6 in 25.0%, and EBV plus HHV6 in 32.4%. Compared with controls, patients with herpes virus infections presented with more frequent slight fever temperature, headache, psycho-neurological disorders, pulmonary abnormalities and myalgia (p < 0.01), activation of liver enzymes, elevated CRP and D-dimer, and suppressed cellular immune response (p ≤ 0.05). Preliminary results indicate a likely involvement of reactivated herpes virus infections, primarily EBV infections in severe COVID-19 and the formation of the post-COVID syndrome. Patients with the post-COVID syndrome and reactivation of EBV and HHV6 infections are at high risk of developing various pathologies, including rheumatologic diseases.

Функціональний запор є поширеною педіатричною проблемою, на яку припадає близько 3 % відвідувань педіатра і близько 25 % відвідувань дитячого гастроентеролога. Наявність функціонального запору значною мірою впливає на якість життя дитини, її сім’ї та витрати на систему охорони здоров’я. Настанови Північноамериканського товариства дитячої гастроентерології, гепатології та харчування (NASPGHAN) рекомендують підтримувальне лікування проносними, навчання, збільшити споживання клітковини і рідини та фізичної активності при запорі у дітей. Сучасні фармакологічні методи лікування можуть бути неефективними у деяких пацієнтів через неоптимальне дозування, поганий комплаєнс або використання препаратів з механізмами дії, які не впливають на основні патофізіологічні чинники. Багато пацієнтів із запорами повідомляють про незадоволення традиційними методами лікування через недостатню ефективність.
Мета — вивчити ефективність пребіотичного препарату «Інулін-Нео» для дітей віком від 3 до 18 років з функціональним запором.
Матеріали та методи. Під нашим спостереженням перебували 48 дітей віком від 3 до 18 років з діагнозом «функціональний запор». Пацієнтів розподілили на дві групи: основну — 29 дітей, які отримували пребіотичий препарат «Інулін-Нео», та контрольну — 19 дітей, які не отримували пребіотичного препарату.
Результати. У дітей основної групи через 30 днів лікування спостерігали статистично значущо кращу
позитивну динаміку порівняно з пацієнтами контрольної групи, а саме: зменшення болю в животі та під
час дефекації, кольок і здуття живота, нормалізацію частоти дефекацій та консистенції випорожнень,
збільшення кількості біфідофлори, нормалізацію копрологічних показників, що свідчить про ефективність препарату і доцільність його використання у схемах лікування функціонального запору у дітей.
Висновки. Симптоми функціонального запору значно зменшилися або зникли у дітей, які отримували
препарат «Інулін-Нео», а більшість показників мікробіоценозу та копрологічного дослідження значно
поліпшилися, тоді як у дітей контрольної групи відзначено лише тенденцію до їхнього поліпшення. Не
виявлено ознак непереносності чи побічних дій пребіотичного препарату «Інулін-Нео».
Ключові слова: функціональний запор, діти, «Інулін-Нео».