The research found a rapid increase in the level of immunoglobulin M, starting from the 3 rd day of the experiment in comparison with the control values, which clearly indicates its activation in particular, and stimulation of humoral immunity in general. In the later stages (on the 5 th and 15 th days) of the formation of experimental periodontitis (EP) and immobilization stress (IS), an increase of this indicator by 93.5% and 94.2% was found, respectively, against group I guinea pigs (p≤0, 05).
Regarding the content of immunoglobulin G in the blood, the highest growth rates were recorded in the fourth group of guinea pigs with EP and IS (on the 15 th day), which indicates a direct dependence of the duration of damaging factors on the level of these indicators and the body's ability to the protective response.
The results of the treatment showed the effect and the reduction of the activity of the studied classes of immunoglobulins. Thus, the use of thiocetam led to a significant decrease in 209 the content of Ig M and G in the blood, respectively, by 33.8% (p1≤0.05) and 41.7% (p1≤0.05) in EP and IS compared with the group of animals were not exposed to this drug, which indicates the immunocorrective effect of this drug on the studied tests.

Мета дослідження: вивчити стан протеїназо-інгібіторної системи в тканинах пародонта в динаміці розвитку експериментального пародонтиту (ЕП) та іммобілізаційного стресу (ІС) на фоні застосування тіоцетаму. Матеріал та методи досліджень. Експериментальні дослідження проводились на 50 морських свинках (самцях), які розподіляли на чотири групи (по 10 у кожній): перша – інтактні тварини – контроль; друга (дослідна) група - тварини з експериментальним пародонтитом за умов іммобілізаційного стресу (3-я доба), до ІІІ групи відносили морські свинки з ЕП та ІС на 5-у добу комбінованого модельного процесу, до ІV - тварини з ЕП та ІС (15-а доба) ) і до V – тварини з ЕП та ІС на 15-у добу експерименту після застосування тіоцетаму. Експериментальний пародонтит моделювали за методом З.Р.Жоган (1983). Іммобілізаційний стрес відтворювали за методом П.Д. Горизонтова (1996). Для корекції порушень V групі тварин вводився препарат тіоцетам з розрахунку 250 мг/кг внутрішньом'язово з 6-ої доби експерименту впродовж 10 днів. Стан протеїназоінгібіторної системи оцінювали за загальною протеолітичною активністю – за лізисом азоальбуміну, азоказеїну і азоколагену та інгібіторів протеолізу за вмістом альфа 1-інгібітора протеїназ, альфа-2 макроглобуліну за методом Веремеенко К.Н., Голобородько О.П., 1988. Статистичне опрацювання одержаних даних здійснювали за методом Стьюдента. Результати дослідження та їх обговорення. Оцінюючи результати досліджень, можна зробити висновок про те, що за умов розвитку експериментального пародонтита та іммобілізаційного стресу відбувається порушення функціонального стану протеїназо-інгібіторної системи, яке проявляється надмірною активацією протеїназного потенціалу (зростає рівень азоальбуміна, азоказеїна та азоколагена) і депресією інгібіторів протеаз. Це призводить до розвитку протеїназо-інгібіторного дисбалансу, зокрема і порушення клітинного гомеостазу, в цілому. Застосування тіоцетаму показало його коригуючий вплив на змінені показники протеолізу, суттєве збільшення інгібіторного захисту в тканинах пародонта морських свинок за умов розвитку ЕП та ІС. 

Мета дослідження - вивчити стан протеїназо-інгібіторної системи в тканинах пародонта в динаміці розвитку експериментального пародонтиту (ЕП). Матеріал та методи досліджень. Експериментальні дослідження проводились на 40 морських свинках (самцях), які розподіляли на чотири групи (по 10 у кожній): перша – інтактні тварини – контроль; друга (дослідна) група - тварини з експериментальним пародонтитом (3-я доба), до ІІІ групи відносили морські свинки з ЕП на 5-у добу комбінованого модельного процесу, до ІV - тварини з ЕП (15-а доба). Експериментальний пародонтит моделювали за методом З.Р.Жоган (1983). Стан протеїназо-інгібіторної системи оцінювали за загальною протеолітичною активністю – за лізисом азоальбуміну, азоказеїну і азоколагену та інгібіторів протеолізу за вмістом альфа 1- інгібітора протеїназ, альфа-2-макроглобуліну за методом Веремеенко К.Н., Голобородько О.П., 1988. Статистичне опрацювання одержаних даних здійснювали за методом Стьюдента. Результати досліджень. Встановлено зростання вмісту азоальбуміну, азоказеїну та азоколагену протягом усього періоду формування експериментального пародонтита. Водночас активність інгібіторів протеаз знижувалась лише на 5-у та 15-у добу експерименту. Одержані результати дають підставу думати про порушення дисбаланс протеїназо-інгібіторної системи, яке проявляється активізацією процесів розпаду білків та паралельним зниженням інгібіторного потенціалу за умов розвитку ЕП. Висновок. Проведенні дослідження біохімічних показників протеїназоінгібіторної системи в тканинах пародонта при експериментальному пародонтиті виявили зростання протеолітичної активності на тлі недостатньо виражених компенсаторних механізмів білкових інгібіторів з перевагою механізмів пошкодження над механізмами захисту.

Мета роботи — визначити вплив корвітину та тіотриазоліну на параметри прооксидантно-антиоксидантних систем при експериментальному алергічному альвеоліті (ЕАА) та іммобілізаційному стресі (ІС).
Матеріали та методи. Дослідження проведено на 110 самців морських свинок (МС), масою 180-210 г, що входили в 5 дослідних груп (ДГ): перша — інтактні МС; друга — МС з ЕАА; третя — МС з ІС; четверта — МС з ЕАА та ІС; п’ята — МС з ЕАА та ІС , яким з 14-ої до 24 доби внутрішньоочеревинне вводили корвітин, дозою 40 мг/кг, та внутрішньом’язОво —тіотриазолін, дозою 50 мг/кг. Виведення з експерименту здійснювалось методом декапітації у терміни, відповідні стадіям стресу (1, 14 та 24 доби). Відтворення ЕАА виконувалось за методом О. О. Орехова, Ю. А. Кирилова, ІС — за методикою П. Д. Горизонтова, малонового діальдегіду (МДА) — за методом Е. Н. Коробейникова, дієнових кон’югатів (ДК) — за методом В. Б. Гаврилова, М. І. Мишкорудної, супероксиддисмутази (СОД)— за R. Fried, каталази (КТ) — B. Holmes, C. Masters, церулоплазміну (ЦП) — за В. Г. Колб, В. С. Камишніковим. Результати. Спостерігалось різке зростання вмісту ДК та МДА в гомогенаті легеневої тканини при ІС та прогресуюче — при ЕАА, більш виражене при його поєднанні з ІС, раптове підвищення активності СОД та КТ при ЕАА та ІС з подальшим зниженням в динаміці, тоді як при поєднаній патології виявлено поступове прогресуюче зниження активності СОД, КТ та ЦП. Застосування корвітину та тіотриазоліну з 14-ої по 24 добу дозволило отримати зменшення рівня ДК на 29,83% (р<0,01) і МДА на 38,44% (р<0,01) та посилення активності СОД на 45,02% (р<0,01), КТ на 80,48% (р<0,01) та ЦП на 50,35% (р<0,01) в 24 добу експерименту порівняно з параметрами ДГ з експериментальним поєднанням ЕАА та ІС без використання зазначених лікарських засобів.

УДК: 618.14-06-053.8/.86

Анотація. Гіперпластичні процеси ендометрія є морфофункціональним патологічним станом слизової оболонки матки, що характеризується дифузним або вогнищевим розростанням (проліферацією) залозистих та /або стромальних структур з переважним ураженням залоз функціонального або базального шару ендометрія. Метою дослідження була оцінка інформативності обстеження жінок пізнього репродуктивного віку щодо гіперпластичних процесів ендометрія за допомогою комплексної ультрасонографії з використанням кольорового доплерівського картування і доплерометрії на підставі аналізу власних спостережень та даних джерел сучасної наукової медичної літератури у порівнянні з результатами патоморфологічних досліджень. 138 пацієнткам пізнього репродуктивного віку проводили комплексне ультрасонографічне дослідження та біопсію або лікувально-діагностичне вишкрібання ендометрія. На підставі даних патоморфологічного дослідження діагностовано наступні види гіперплазії ендометрія: гіперплазія ендометрія, обмежена поліпом ендометрія; гіперплазія ендометрія без атипії; гіперплазія ендометрія з атипією. Відповідно пацієнток було ретроспективно розподілено на 3 клінічні групи. І група включала 47 хворих з поліпами ендометрія, ІІ група – 46 жінок з гіперплазію ендометрія без атипії, ІІІ група – 45 пацієнток з гіперплазією ендометрія з атипією. Співпадіння ультрасонографічних та патоморфологічних даних пацієнток І клінічної групи становило 76,59% (36 пацієнток), у ІІ групі – 93,47% (43 хворих), у ІІІ групі – 91,11% (41 жінка). Дослідженням виявлено, що при застосуванні ультразвукової допплерометрії при атипових формах гіперплазії ендометрія спостерігається зниження індексу резистентності судин в середньому на 43,51±1,0% (р<0,05) та достовірне зниження швидкості кровообігу в маткових артеріях на 17,52±2,0% у порівнянні з неатиповими варіантами. Результати дослідження та дані літератури свідчать, що зниження індексу резистентності судин можна вважати важливим діагностичним критерієм вірогідності гіперпластичних процесів ендомерія з атипією. Стверджено, що компресійна еластографія, як додатковий метод до стандартного алгоритму діагностики гіперпластичних процесів ендометрія, дозволяє на 7,42%±1,0 зменшити розбіжність результатів ультрасонографічних досліджень з патологоанатомічним діагнозом. Стверджено, що застосування комплексної ультрасонографії на етапі ранньої діагностики дозволяє запідозрити характер патологічного процесу і визначає покази для патоморфологічного дослідження.
Ключові слова: гіперпластичні процеси ендометрія, пізній репродуктивний вік, комплексна ультразвукова діагностика, патоморфологія.