Мета. Аналіз 26–річного досвіду реконструкції ниркових судин з аутотрансплантацією нирки при реноваскулярній патології.
Матеріали і методи. Проаналізовано результати хірургічного лікування 23 пацієнтів (12 чоловіків та 11 жінок, у т.ч. 3 дітей), яким виконали 24 аутотрансплантації нирок у відділенні судинної хірургії та трансплантації Львівської обласної клінічної лікарні за період з 1997 по 2023 роки. Середній вік пацієнтів склав 46,4±3,8 р. (від 22 до 73 р.), дітей – від 4 до 17 р. Показання до аутотрансплантації нирки з екстракорпоральною реконструкцією судин включали аневризми сегментарних гілок ниркових артерій у 15 (65,2%), патологію судин у воротах нирки (фібромускулярна дисплазія з істотними стенозами, гіпоплазія, артеріо–венозні мальформації) у 7 (30,4%) хворих, злоякісну інвазію судин нирки в одному (4,3%) випадку. Реконструкції ниркових судин проводили ex vivo в умовах холодової консервації розчином ГТК без пересічення сечоводу з подальшою ортотопічною аутотрансплантацією.
Результати. Безпосередні позитивні результати отримали в 19 (82,6%) хворих. У пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією вдалося досягнути нормалізації артеріального тиску впродовж 2–8 місяців. Серед післяопераційних ускладнень спостерігали тромбоз судин аутотрансплантату з подальшою нефректомією у 2 (8,7%) хворих, ниркову недостатність, кореговану сеансами гемодіалізу в одному (4,3%), ниркову недостатність, кореговану медикаментозно в одному (4,3%), динамічну кишкову непрохідність в одному (4,3%) випадках. Післяопераційна летальність склала 4,3%.
Висновки
1. Аутотрансплантація нирки з екстракорпоральною реконструкцією судин – ефективний метод комплексного лікування реноваскулярної патології при неможливості класичної реконструкції in situ чи ендоваскулярної корекції.
2. Ортотопічна методика аутотрансплантації нирки без пересічення сечоводу дозволяє уникнути ускладнень, пов’язаних з неоуретероцистостомією.
3. Застосування трансплантаційної техніки холодової консервації нирки дозволяє виконати реконструкції сегментарних гілок ниркової артерії з використанням мікроваскулярної техніки при відмінній експозиції операційного поля.

Вступ. Із-за багатокомпонентної об’ємної будови серця, повноцінно відобразити цей орган традиційними рисунками є складним завданням. Тому для зображення анатомії серця виникла необхідність у застосуванні тривимірних моделей, відповідні цифрові технології для яких стали доступними в останні десятиліття.
Матеріал і методи. З бази MEDLINE відібрано статті, які відображають ключові етапи виникнення тривимірних цифрових технологій візуалізація анатомії серця і області їх медичноговпровадження.
Результати. Тривимірні реконструкції серця створюють методом сегментації з результатів променевих обстежень (комп’ютерна томографія, магнітно-резонансна томографія, ультразвукова діагностика). Створені моделі відтворюють анатомію серцево-судинної системи in vivo. Цифрові моделі володіють інтерактивністю, дозволяють досліджувати зовнішню форму та внутрішню будову. Зображення можна переглянути на екрані комп’ютера або стереоскопічно, користуючись гарнітурою віртуальної реальності та смарт-окулярами, моделі можна повернути під будь-яким кутом, “зануритись” в них чи розділити на частини. Над реконструкціями можна проводити повторні маніпуляції, що неможливі зі справжніми органами (віртуальний розтин). Нові засоби знайшли застосування в навчанні і викладанні анатомії, фундаментальних дослідженнях будови нормального і патологічно зміненого серця, вони доповнюють діагностичні кардіологічні звіти, використовуються при плануванні або виконанні ендоваскулярних та хірургічних втручань. Цифрові моделі можуть бути імпортовані в пристрої змішаної реальності і в такий спосіб використовуватись для навігації під час хірургічних та ендоваскулярних втручань.
Висновки. Нові тривимірні технології здійснили поступ у навчанні, викладанні, науковому вивченні анатомії серця, а також діагностиці та лікуванні широкого спектру захворювань серцево-судинної системи. Цифрові зображення, на відміну від традиційних рисунків, є інтерактивними, при цьому їх можна переглядати як на комп’ютері, так і пристроями розширеної реальності. Застосування нових засобів відображення серця поглиблює розуміння фундаментальної анатомії, полегшує її вивчення, робить діагностичні висновки більш показовими, сприяє точнішому виконанню втручань. Позитивні результати впровадження цих технологій обґрунтовують і обумовлюють їх подальше поширення

До цифрових реальностей належать віртуальна, підсилена, змішана і опосередкована реальності, а також збірне поняття розширена реальність Швидкий розвиток теоретичних положень і практичних застосунків цих технологій може ускладнити тлумачення відповідних термінів, особливо при їх використанні у медицині У статті обговорено деякі питання виникнення і становлення віртуальності та віртуальних цифрових технології Розглянуто медичні трактування і застосування різних видів цифрових реальностей Досліджено співвідношення цифрових реальностей в межах концепцій розширеної реальності і всіх реальностей Особливу увагу приділено питанню різних підходів до визначення підсиленої і змішаної реальності

Аутотрансплантація нирки ex vivo з реконструкцією ниркових артерій – ефективний метод хірургічної корекції судинних аномалій (фібромускулярної дисплазії, гіпоплазії та аневризм ниркових артерій), що демонструє хороші віддалені результати. Аномалії ниркових судин  зустрічаються рідко (до 0,1% у загальній популяції та 0,3–2,5% згідно з аналізом даних спіральної комп’ютерної томографічної ангіографії), відповідно, досвід хірургічного лікування обмежується невеликою кількістю клінічних випадків в  окремих центрах ангіохірургії та трансплантації нирки.

Описано  клінічний випадок успішного лікування поєднання синдрому «лускунчика» (кільцевидна ниркова вена) з гіпоплазією лівої основної та наявністю додаткових ниркових артерій на грунті фібромускулярної дисплазії.

Хвора, 27 р.,  поступила у відділення судинної хірургії КНП ЛОР «ЛОКЛ»  04.10.2021р.  із скаргами на болі в лівій поперековій ділянці та лівій половині живота, гематурію, протеїнурію, стійке підвищення артеріального тиску. При УЗД ниркових вен: ліва ниркова вена в місці аорто-мезентеріального сегменту не візуалізується, визначається задня порція лівої ниркої вени. ПСШ в місці впадіння в НПВ – до 230 см/с, дистальніше ПСШ – 28 см/с. У воротах нирки вена – до 12,0 мм, в с/3 – до 11,0 мм. При МСКТ ОЧП, ЗП, ОМТ: КТ-ознаки пієлонефриту лівої нирки.  Гіпоплазія лівої нирки. Реактивна парааортальна лімфаденопатія зліва. Гіпоплазована ліва ниркова артерія (3,8 мм), наявні додаткові ниркові артерії, кільцевидна ліва ниркова вена. Ангіоміоліпома правої нирки (2,6 см). Варикозне розширення вен малого тазу зліва.

 Пацієнтці  проведено оперативне лікування –  аутовенозне протезування лівої ниркової артерії ex vivo з аутотрансплантацією лівої нирки. Перебіг післяопераційного періоду – без ускладнень, реконструкція функціонує. При УЗД ниркових судин від 12.10.2021р. (1 тиждень після операції): при доплерографії внутрішньониркових розгалужень кровотік локується у воротах нирки. Венозний відтік вільний. Кортикомедулярна диференціація виражена задовільно.

Поєднання аномалій ниркових судин, хоч і носить поодинокий характер, значно ускладнює перебіг захворювання та можливості діагностики даної патології.

УДК: 616.36-089.843

Трансплантація – єдиний метод лікування вроджених та набутих вад розвитку печінки. Найчастіше це біліарна атрезія, дефіцит A1 антитрипсину, хвороба Вільсона, метаболічні захворювання, набуті захворювання, що ускладнились цирозом та печінковою недостатністю. У більшості випадків трансплантації печінки у ранньому віці потребують пацієнти саме з біліарною атрезією. При пізньому встановленні діагнозу та неможливістю проведення портоентеростомії за Касаї єдиним методом порятунку пацієнта залишається лише трансплантація у віці ±1 рік.
Мета дослідження. На власному досвіді лікування дитини з біліарною атрезією продемонструвати сучасний стан вирішення даної проблеми в Україні при відсутності можливості родинної трансплантації та дефіциті донорських органів. Вивчити потенційні можливості розвитку SPLIT трансплантації на даному етапі розвитку трансплантаційного процесу, проаналізувати шляхи оптимізації процесу від постановки діагнозу до проведення трансплантації з ціллю максимального збереження фізичного та інтелектуального розвитку дитячого організму та зменшення впливу захворювання на інші органи та системи. 
Результати. У нашій роботі ми проаналізували досвід лікування пацієнта з біліарною атрезією некорегованого типу з пізно встановленим діагнозом. Пацієнт П., група крові А(ІІ) Rh+, хлопчик від 1 вагітності та 1 пологів, народився з вагою 2500 зріст 50 см на 39 тиж. вагітності, фізіологічними пологами, з оцінкою за Апгар 9\9 балів. Біопсія печінки підтвердила діагноз біліарної атрезії з вираженим цирозом. На ФГДС – ознаки початку портальної гіпертензії. Враховуючи ці дані та вік (85 днів) дитини, портоентеростомія як метод лікування, була не доцільною. Визначено трансплантацію як єдиний метод лікування пацієнта. На жаль, обстеження близьких родичів для визначення можливості родинного донорства не дали позитивних результатів. Донором став підліток 14 років, група крові I(0) Rh(+) з вродженою вадою центральної нервової системи, що після тривалого лікування ускладнилась крововиливом у головний мозок. Після констатації смерті мозку, батьки дали згоду на трансплантацію органів реципієнтам, що знаходились на листі очікування. Проведено SPLIT трансплантацію шляхом розділення донорського органу для 2 реципієнтів. Ліву долю печінки трансплантовано пацієнту з біліарною атрезією віком 1 рік 3 місяці, з накладанням трьох судинних анастомозів (кавального, портального та артеріального) та з’єднання жовчної протоки із кишківником дитини. Праву долю аналогічно трансплантовано пацієнту дорослого віку. Післяопераційний період без ускладнень. Пацієнти успішно виписані та продовжують отримувати імуносупресивну терапію на амбулаторному рівні. Split трансплантація є успішною методикою трансплантації печінки при постійній нестачі донорського органу.
Висновки.
1. Трансплантація печінки є основним методом лікування дітей з біліарною атрезією через небезпечні ускладнення, що виникають в ранньому віці.
2. SPLIT трансплантація донорським органом є значним поступом в розвитку української трансплантології і в умовах дефіциту органів дає можливість врятувати життя двом пацієнтам, що потребують трансплантації. 3. При постановці діагнозу, що передбачає трансплантацію печінки як єдиний метод лікування, і постановці на лист очікування, пацієнт має знаходитись під спостереженням і лікуванням мультидисциплінарної команди
з підготовки пацієнта до трансплантації. 4. Проведення трансплантації повинно пройти в терміні до виникнення значних фізичних та інтелектуальних незворотних змін в організмі дитини. 5. Правильна підготовка пацієнта, оптимальний термін і метод трансплантації, до уражень інших органів та систем, безпосередньо впливають на успіх операції та результат трансплантації.