УДК 616.697-07-091.8

Питома вага чоловіків з непліддям постійно зростає як в Україні, так і в усьому світі. За від-сутності достовірних етіологічних чинників виникнення непліддя його ідентифікують як ідіопатичне. Воно трапляється у 25–30 % чоловіків. Щодо патохімічних досліджень, то припускається, що в багатьох випадках ідіопатичне непліддя чоловіків спричинене оксидативним стресом. Однак також відомо, що важлива регуляторна роль у підтриманні клітинного гомеостазу належить оксиду азоту як вторинному месенджеру – універсальному регулятору практично всіх фізіологічних функцій організму. Мета дослідження – з’ясувати функціональну активність ензимів аргіназа/NO-синтазної системи та виявити нові потенційні маркери ідіопатичного непліддя чоловіків. Методи дослідження. Дослідження проводили на сім’яній плазмі 33 інфертильних чоловіків з ідіопатичним непліддям віком 22–48 років. До контрольної групи ввійшли 27 фертильних практично здорових чоловіків того ж віку. В сім’яній плазмі визначали активність таких ензимів, як аргіназа, конститутивна й індуцибельна ізоформи NO-синтази (сNOS, іNOS), а також концентрацію нітрат- та нітрит-аніонів (NO3-, NO2-)і малонового діальдегіду (МДА).Результати й обговорення. При ідіопатичному неплідді чоловіків активність аргінази в сім’яній плазмі зменшилася в 1,6 раза. Одночасно знизилась активність сNOS в 1,3 раза і зросла активність іNOS у 24,6 раза. Виявлене зменшення співвідношення аргіназа/NOS у 3,1 раза засвідчило зниження активності неокисного, аргіназного метаболізму, який конкурує з окисним NO-синтазним метаболізмом L-аргініну. Зниження в сім’яній плазмі співвідношення активності аргiназа/іNOS у 25,7 раза може бути важливим показником розвитку ідіопатичного непліддя. Під час оцінювання інтенсивності функцioнування NO-син-тазного шляху метаболізму L-аргініну при ідіопатичному неплідді відзначено вірогідне зростання в сім’я-ній плазмі концентрації NO3- в 1,4 раза та зниження NO2- в 1,5 раза. Виявлено пряму кореляційну залежність між концентрацією МДА і стабільних метаболітів оксиду азоту – NO3-. Продемонстрований прямий кореляційний зв’язок між активністю іNOS та концентрацією МДА в сім’яній плазмі (r=0,87) свідчить про те, що при ідіопатичному неплідді іNOS може активувати процеси пероксидації ліпідів. Висновки. Розвиток ідіопатичного непліддя чоловіків супроводжується змінами активності ензимів аргіназа/NO-синтазної системи, зокрема зниженням активності аргінази та сNOS і зростанням активності іNOS, що свідчать про домінування окисного шляху метаболізму L-аргініну. Зменшення в сім’яній плазмі співвідношення активності аргiназа/іNOS може бути важливим показником розвитку ідіопатичного непліддя.

UDC 612.616:612.015.11:612.014.484

About 15% of married couples in the world suffer from infertility. In approximately 50% of cases, the main problem lies in the male factor. Male infertility is a multifactorial syndrome that encompasses a wide range of disorders. Infertility in men without an established history is called "idiopathic infertility". The aim of the work was to compare reproductive function of men according to spermogram indicators for both a control (normozoospermia) and an experimental (idiopathic infertility) groups. The study consisted in studying spermogram indicators in patients of both groups according to WHO recommendations and comparing them with each other and with reference values. Comparison of physicochemical indicators of ejaculate revealed that the volume of ejaculate in groups II and I did not reliably differ from each other, as did the pH indicator. The indicators of the time of dilution of ejaculate in persons with idiopathic infertility significantly increased (by 1.4 times) in comparison with men of the control group. Reliable violations of the quality indicators of ejaculate, characterized by a decrease in sperm motility by 1.6 times, were revealed. The number of immobile spermatozoa was 1.7 times higher in idiopathic infertility compared to control values. A 1.8-fold decrease in the concentration of fructose in the ejaculate correlated with pronounced processes of sperm motility and viability impairment. The indicator of the concentration of citric acid, which reflects the functional state of the prostate gland and the endocrine function of the testicles, was 1.7 times higher in patients with idiopathic infertility compared to the control group. The content of zinc in seminal fluid differs most between infertile men and men of the control group, it was 3.4 times lower in men with idiopathic infertility. Thus, the obtained data on the indicators of spermograms denote that reproductive problems in men with idiopathic infertility consist in a reliable violation of the qualitative indicators of ejaculate especially in reduced mobility. Which correlates with changes in the index of liquefaction time, which increases and biochemical indicators (decrease in the concentration of fructose, citrate and zinc) compared to ejaculate indicators in men with normozoospermia.

УДК 616.697-07-091.8

The most difficult form of male infertility to treat is azoospermia. It is identified as a complete absence of sperm in the ejaculate. Depending on the nature and causes of impairedspermatogenesis, azoospermia is divided into obstructive  (excretory,  OA)  and  non-obstructive  (secretory,  NOA).  Testicular  biopsy  is  the  most  effective  method  of diagnosis and a component of possible treatment for azoospermia. It is the only objective method of differential diagnosis between non-obstructive and obstructive forms of azoospermia.The aim:histological analysis of testicular biopsies of men with various forms of azoospermia. Мaterials and Methods.78 infertile men with azoospermia were examined. They were divided into two groups: the first group, men with NOA (n = 28); the second group, men with OA (n = 50). The biopsy was preceded by a manda-tory ultrasound  diagnosis  of  the  portal  system. The  biopsy was  performed  using  the  method  of  open  operative access. Biopsies were mostly taken from the more palpable testicle or from both testicles. Biopsies were fixed in buffered 10% formalin (pH 7.2). After 1 day, they were dehydrated in 70% ethanol and embedded in paraffin. For histological studies, sections with a thickness of 5 μm were stained with hematoxylin and eosin. Biopsies were evaluated in accordance with previously described methods.Results.Histological analysis of testicular biopsies from 28.7% of patients with a non-obstructive form of azo-ospermia showed swelling of the testicular stroma, destructive changes in testosterone-producing cells, disruption of the structure of the syncytial complexes of the spermatogenic epithelium, and the complete absence of the process of sper-matogenesis in individual tortuous seminiferous tubules, the absence of contacts between sustentocytes, and in erythro-cyte sludge in the lumen of vessels. 42.8% of patients had fibrosis of the testicular stroma, stroma swelling, thinning of the wall of convoluted seminiferous tubules, violation of the structure of the syncytial complexes of the spermatogenic epithelium, proliferation of the wall of the convoluted seminiferous tubules into their lumen, and infiltration of the testic-ular  stroma  with  lymphocytes. In  54.0%  of  patients  with  preserved  spermatogenesis  and an  obstructive  form of  azoo-spermia, it was possible to find a history of orchoepididymitis in the anamnesis; one patient (2.0%) underwent bilateral orchopexy  at  the age  of 5  years due  to  cryptorchidism;  6.0%  recalled the  trauma calculi  in  the anamnesis; and 38.0% denied any factors affecting fecundity in the anamnesis.Conclusions.The non-obstructive form of azoospermia is characterized by the following parameters: mostly a violation of the structure of the spermatogenic epithelium, a complete absence of the process of spermatogenesis in indi-vidual  convoluted  seminiferous  tubules,  a  violation  of  the  structure  of  the  hematotesticular  barrier,  and  a  violation  of blood microcirculation. The histological picture of preserved spermatogenesis is of the same type in 88.0% of patients with an obstructive form of azoospermia. In most tubules, a fixed number of cell rows is preserved, and cells of various stages of spermatogenesis are determined in them: spermatogonies, spermatocytes, a moderate number of spermatids.In the lumen of the tubules, exfoliated cells and a moderate number of spermatozoa are found.

УДК 616.89-008.454-008.46/.47 : 159.923]-036-037-035

Дзісь Мирослава Олегівна. Нейропсихіатричні симптоми судинної деменції та їх клінічне і прогностичне значення :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 /  М. О. Дзісь  - Львів, 2024. - 203 с. - Бібліогр.: с. 168-192 (185 назв).

У дисертаційній роботі подано теоретичне узагальнення та нове вирішення актуального наукового завдання сучасної психіатрії, яке стосується оптимізації підходів до лікування пацієнтів з нейропсихіатричними симптомами (НПС) судинної деменції (СД) на основі вивчення їх структури, клініко-психопатологічних особливостей і визначення їх прогностичного значення для перебігу цього типу деменції в порівнянні з деменціями іншої етіології, такими як деменція у разі нейродегенеративних захворювань (НДЗ) і змішана демінція (ЗД). 1. Структура НПС СД є складною, поліморфною, із значними відмінностями залежно від важкості основного захворювання та феноменологічного спектру. У кожному окремому випадку трапляються складні констеляції симптомів як загалом, так і в окремих кластерних сегментах. Психотичний кластер НПС у пацієнтів із СД характеризує значна частота маячного (76,9%) та галюцинаторного (56,9%) синдромів. Афективний кластер НПС вирізняється високою частотою таких проявів, як дратівливість/лабільність (98,5%), ажитація/агресія (95,4%) і тривога (89,2%), та низькою частотою симптомів ейфорії (9,2%). Щодо поведінкового кластеру НПС СД, то пацієнти дуже часто мають рухові розлади (95,4%), симптоми порушення сну (93,8%) і розгальмування (86,2%), розлади харчової поведінки (60%). 2. Симптоматика психотичного кластера в пацієнтів із СД проявляється частіше поєднанням маячень і галюцинацій (67,3%), рідше ізольованими маячним (28,8%) чи галюцинаторним (3,8%) синдромами. За змістом маячних переживань у хворих на СД частіше трапляються маячні ідеї стосунку (68,0%), загрози (60,0%), матеріального збитку (58,0%) і отруєння (42,0%). Причому маячення підміни рідше виникає в пацієнтів з СД (12,2%), ніж ЗД (37,5%, р<0,05), а маячення отруєння – частіше (відповідно, 42% проти 16,7%, р<0,05). З-поміж галюцинаторних розладів у пацієнтів із СД найчастіше виникають складні слухові (78,4%) і складні зорові галюцинації (59,5%, рідше в порівнянні з хворими на ЗД – 88,9%, p<0,05). Клініко-психопатологічна феноменологія афективного спектру НПС у хворих на СД виявляється найширшою, у 33,8% з них симптоми емоційних порушень є первинними скаргами. Найчастіше в пацієнтів поєднуються два симптоми – у 47,7% випадків, три і більше симптомів – у 36,9% випадків. Прояви ажитації/агресії трапляються в 95,4% пацієнтів. У хворих на СД є значущо частішим (43,1%, р<0,05), ніж у разі НДЗ (7,7%) і ЗД (30%), важкий перебіг ажитації/агресії (8-12 балів NPI), яка найчастіше комбінується з дратівливістю (96,8%), руховими розладами (95,2%, частіше, ніж у пацієнтів з НДЗ – 52,0%, p<0,05), поведінковими розладами (95,2%), порушенням сну (93,5%), тривогою (91,9%) і маячним синдромом (80,6%, частіше, ніж у пацієнтів з НДЗ – 44,0%, p<0,05); поєднання з апатією є рідшим (52,3%), ніж у пацієнтів з НДЗ (76,9%, p<0,05). Депресія/дисфорія загалом трапляється в 44,6% випадків СД, а в найважчому її перебігу (8-12 балів за NPI) – у 20% пацієнтів. Поєднання депресії в рамках афективного спектру найчастіше відбувається з дратівливістю й порушенням сну (по 96,6%), ажитацією (93,1%) і руховими розладами (89,7%); поєднання з маячним синдромом трапляється частіше (82,8%), а з апатією – рідше (51,7%), ніж у пацієнтів з НДЗ (відповідно, 46,7% і 93,3%, p<0,05). Тривогу відчувають 89,2%пацієнтів, а в її найтяжчому прояві (8-12 балів за NPI) – 26,2% (рідше, ніж у разі НДЗ – 65,4% і ЗД – 56,7%, p<0,05), часто вона поєднується з маяченням(75,9%), що є значущо рідше, ніж у разі НДЗ (79,2%, p<0,05). Апатія трапляється в 55,4% пацієнтів із СД, а в найважчому її перебігу (8-12 балів за NPI) – у 20% пацієнтів, що істотно рідше, ніж у пацієнтів з НДЗ (відповідно, 80,8% і 50,0%, p<0,05). Апатія в усіх випадках поєднується з тривогою, значущо частіше, ніж у пацієнтів із ЗД (82,4%, p<0,05). Симптоми дратівливості/лабільності відзначають 98,5% пацієнтів із СД, зокрема важкі симптоми – 58,5% (частіше, ніж хворі на НДЗ – 30,8%, p<0,05), часто вони
комбінуються з руховими розладами (96,9%, також частіше, ніж у хворих на НДЗ – 83,3%, p<0,05). Суїцидальну поведінку виявляють 20% пацієнтів із СД, що значущо не відрізняється від даних у пацієнтів з НДЗ (7,7%) і ЗД (10%, р>0,05). Поведінкові розлади у хворих на СД проявляються дуже часторуховими розладами (95,4%, частіше, ніж у пацієнтів з НДЗ – 84,6%, p<0,05), порушеннями сну (93,8%) і симтпомами розгальмування (86,2%). Порушення харчової поведінки є рідшими, ніж у пацієнтів із ЗД (відповідно, 60,0% проти 83,8%, p<0,05). Зміни статевої поведінки у вигляді гіперсексуальності є в 30,8% випадків, гіпосексуальності – в 55,4% випадків. Прояви гіперсексуальності у хворих на СД реалізуються через вербальні (70,0%), опосередковані (40,0%) або безпосередні (10,0%) дії. Спектр рухових розладів у пацієнтів із СД за своєю структурою є складним, з переплетеннями різноманітних феноменів у різних конфігураціях в однієї особи та впродовж періоду спостереження. Найчастіше трапляються такі прояви: загальне підвищення рухливості (69,4%), спроби покинути помешкання (75,8%), метушливість у межах дому (61,3%) і блукання з гіперактивністю (45,2%). Пацієнти із СД відрізняються від хворих на НДЗ значущо більшою частотою нічних блукань з амнезією (19,4% проти 0%), спроб покинути помешкання (75,8% проти 50,0%), а від хворих на ЗД – меншою частотою рухових розладів з порушенням впізнавання/орієнтації (48,4% проти 80,0%) і втрати орієнтирів/загубленості після виходу з дому (19,4% проти 30,0%) (p<0,05). Симптоми рухових розладів дуже високої інтенсивності значущо рідше виникають у пацієнтів із СД (3,2%), ніж у разі ЗД (21,4%, p<0,05). Розлади сну мають 93,8% пацієнтів із СД, а феноменологія цих розладів найчастіше проявляється прокиданнями серед ночі (88,5%), труднощами із засинанням (26,2%) і блуканням у нічний час (19,7%, p<0,05 порівняно з хворими на НДЗ – 0%). Порушення харчової поведінки трапляються в 60% випадків СД (рідше, ніж у хворих на НДЗ – 76,9%, p<0,05), переважно це зниження апетиту – 87,2% і маячна обумовленість такої поведінки – 33,3% (p<0,05 проти 5,0% у хворих на НДЗ). Вони вживають неїстівні продукти значно рідше (2,6%), ніж пацієнти з НДЗ (25,0%, p<0,05). Істотною ознакою та показником важкості як психічного, так і соматичного стану є зниження маси тіла, яке виявляється в 35,9% пацієнтів із СД, що істотно не відрізняється від показників у випадках НДЗ і ЗД. Відмова від вживання ліків, що трапляється з високою частотою в пацієнтів із СД (70,8%), значно ускладнює терапевтичний процес; у пацієнтів з НДЗ цей симптом буває значно рідше (38,5%) (р<0,05). Отже, СД за своїми НПС значно відрізняється від деменції у разі НДЗ і ЗД. Так, пацієнтів із СД характеризує велика частота ріноманітних НПС і їх поєднань у трьох кластерах, які мають достатньо відмінностей порівняно з хворими на НДЗ, а саме: у проявах афективного й поведінкового кластерів НПС, зокрема щодо важких проявів ажитації/агресії, тривоги й апатії, щодо симптомів дратівливості/лабільності, порушень сну і харчової поведінки, відмови від лікування та поєднань різних НПС у межах одного кластера чи двох, вони також вирізняються більшою частотою деяких рухових розладів, ніж хворі на НДЗ. Пацієнти із СД відрізняються від хворих на ЗД значно менше, а саме за проявами психотичного кластера, такими як деякі маячення і галюцинації, за таким симптомами афективного кластера, як важка ажитація/агресія, поєднання апатії з тривогою, такими проявами поведінкового кластера, як порушення харчової поведінки, а також меншою частотою деяких рухових розладів. 3. Прогностично несприятливим чинником щодо загального виживання пацієнтів із НПС СД є маячні розлади, оскільки кумулятивна частка виживання (КЧВ) за час спостереження складає 11,6% у разі наявності таких розладів проти 100,0% у разі їх відсутності (р<0,05). Погіршує прогноз щодо безрецидивного виживання наявність порушень сну (КЧВ 43,9% проти 50,0% за їх відсутності, р<0,05), а щодо безподійного виживання – наявність симптомів тривоги (КЧВ 54,8% проти 75,0 % за їх відсутності, р<0,05) і розгальмування (КЧВ 42,5% проти 50% за їх відсутності, р<0,05). У хворих на деменцію у разі НДЗ прогностично несприятливими щодо безподійного виживання є маячний синдром (КЧВ 16,7% проти 50 % у групі без маячного синдрому, р<0,05) і наявність депресії (КЧВ 48% проти 83% у пацієнтів без депресії, р<0,05), а в пацієнтів із ЗД – лише маячний синдром (КЧВ 69,7% проти 100% у пацієнтів без маячного синдрому, р<0,05). 4. Опрацьована комплексна модель терапевтичних заходів у пацієнтів із СД полягає в поєднанні стандартизованого лікування із спрямованою корекцією прогностично несприятливих провідних НПС, включенням модифікованого догляду, помірних фізичних навантажень, заняттєвої терапії та тренінгів когнітивних навичок. 5. Запропонована комплексна терапевтична модель, орієнтована на диференційований підхід стосовно прогностично найнесприятливіших НПС СД, є ефективнішою для корекції симптомів та їх вторинної профілактики в порівнянні з традиційним лікуванням. Її ефективність підтверджує статистично значуще поступове зниження вираженості нейропсихіатричної симптоматики (згідно опитувальника NPI) через 1 і 6 місяців її застосування (р<0,05), тоді коли в пацієнтів, які отримують лише традиційне лікування, вираженість НПС, зменшуючись через 1 місяць терапії (р<0,05), до 6 місяця залишається на досягнутому рівні (р>0,05).

УДК 614.25/31:004.94

Проблема. Стаття присвячена розробленню структурної моделі системи планування медичних проектів на основі обчислювального інтелекту. Обґрунтовано доцільність компонентів системи планування медичних проектів на основі обчислювального інтелекту, а також їх вплив на покращення процесів планування та реалізації медичних проектів. Від розуміння основних аспектів цієї моделі залежить успішність розробки та впровадження інтелектуальних інформаційних систем для проектного  менеджменту в медицині.
Мета. Обґрунтувати особливості створення систем планування медичних проектів, на їх основі  запропонувати структурну модель системи планування медичних проектів, яка базується на моделях обчислювального інтелекту, що дають можливість автоматизувати та оптимізувати різні аспекти медичних проектів та оцінити ефективність розробленої структурної моделі на практиці.
Методи дослідження. Використано методи аналізу та синтезу складових процесів предметної галузі та управління проектами, індукції та дедукції, абстрагування й конкретизації, аналогій для обгрунтування  особливостей створення систем планування медичних проектів. Під час розробки структурної моделі використано методологію SADT, системний підхід, теорію та методи моделювання систем, аналізу та синтезу чинників впливу складових проєктного середовища на складові медичних проектів. Для визначення вимог  медичних організацій до системи планування медичних проектів використано метод експертних оцінок  Розроблено програмний продукт мовою Python 3.11, який реалізує її функціональні можливості. 
Основні результати дослідження. Обґрунтовано доцільність розроблення структурної моделі системи  планування медичних проектів. Вона базується на моделях обчислювального інтелекту, що дає змогу автоматизувати та оптимізувати різні процеси планування медичних проектів. Обґрунтована структурна модель системи планування медичних проектів на основі обчислювального інтелекту включає базу даних (БД), базу знань (БЗ) та 8 системно взаємопов’язаних блоків. Вона передбачає системне формування баз даних (БД) та знань (БЗ) із реальних даних електронної системи медичних записів (ЕМЗ).
Це забезпечує навчання моделей обчислювального інтелекту для планування складових медичних проектів.
На підставі розробленої нейронної мережевої моделі, що навчена на даних діючої електронної системи медичних записів, виконано кількісне оцінення тривалості проектів лікування цукрового діабету у дітей.  Встановлені тенденції зміни тривалості проектів лікування цукрового діабету у дітей від зміни головних  чинників, які їх зумовлюють.
Висновки та конкретні пропозиції автора. Отримані результати лежить в основі підвищення якості та точності підтримки прийняття рішень для оцінення тривалості проектів лікування цукрового діабету у дітей із різними станами їх захворювання. Подальші дослідження стосуються впровадження структурної моделі системи планування медичних проектів на основі обчислювального інтелекту в медичній практиці. Це вимагає великих зусиль у зборі та аналізі медичних даних, а також забезпечує високу конфіденційність та конфіденційність інформації. Отримані результати досліджень суттєво покращують точність процесів планування проектів лікування пацієнтів, зменшують їх ризики та підвищують якість отриманих продуктів – наданих медичних послуг