УДК 618.1-009.7-036.11-036.12].001.36

Актуальність.Біль після абдомінальних гістеректомій є поширеною клінічною проблемою. Він може бути як гострим, так і хронічним, і, за різними оцінками, частка пацієнток, у яких він спостерігається після операції, може досягати 30 %. Метою нашого дослідження було встановити частоту виникнення гострого болю в перші 3 дні й імовірність розвитку хронічного нейропатичного болю через 30 і 60 днів після проведення тотальної абдомінальної гістеректомії. Матеріали та ме-тоди. Проведено проспективне когортне одноцентрове в паралельних групах дослідження. До ана-лізу даних включені 52 пацієнти, яких було розподілено у І (n = 24) і ІІ (n = 28) групи. В обох групах проводили поєднану анестезію, яка за компонентом загальної анестезії не мала відмінностей між групами, але розрізнялась за компонентом регіонарної анестезії: у І групі виконувалася епідуральна анестезія з катетеризацією, у ІІ групі — двосторонній QL-блок. В обох групах пацієнтів як preemptive компонент аналгезії використовували декскетопрофен, як післяопераційне знеболювання — комбі-націю парацетамолу й декскетопрофену впродовж 2 діб; при гострому сильному болі — морфін 10 мг парентерально. Пацієнти І групи отримували пролонговану епідуральну аналгезію за допомогою 0,2% розчину бупівакаїну через катетер упродовж перших 2 діб після операції. Етапи дослідження: 24 години після операції (d1 ), 48 годин (d2 ), 72 години (d3 ) після операції, а також 30 днів (d30 ) і 60 днів (d60 ) після операції. Результати. Не виявлено вірогідних відмінностей щодо рівня болю за візуальною аналоговою шкалою між пацієнтами І і ІІ груп на етапах дослідження d1 та d2, проте на етапі d3даний показник був вірогідно вищим у ІІ групі порівняно з І групою і становив 4,1 ± 0,2 бала і 1,8 ± 0,1 бала відповідно (p < 0,05). Частота виникнення гострого сильного болю в І групі становила 12,5 % на етапі d1, 4,2 % — на етапі d2 і 0 % — на етапі d3; у ІІ групі дані показники становили 21,4; 17,9 і 7,1 % відповідно. Імовірність розвитку хронічного нейропатичного болю серед пацієнток обох груп була досить високою. Зокрема, на етапі дослідження d30 у І групі пацієнтів даний показник становив 5 [4; 6] балів, у ІІ групі — 6 [5; 6] балів (p ≥0,05), на етапі дослідження d60— 5 [4; 5] і 5 [4; 5] балів відповідно (p ≥0,05). Висновки. Частота виникнення гострого сильного болю не мала вірогідних від-мінностей між пацієнтами І і ІІ груп на етапах дослідження d1, d2 і d3 і знижувалася від 12,5 і 21,4% у І і ІІ групах на етапі d1 до 4,2 і 17,9 % на етапі d2 і до 0 і 7,1 % на етапі d3 відповідно. Імовірність розвитку хронічного нейропатичного болю на етапі дослідження d30 у І групі пацієнтів була оцінена в 5 [4; 6] балів, у ІІ групі — 6 [5; 6] балів (p ≥0,05), на етапі дослідження d60— 5 [4; 5] і 5 [4; 5] балів відповідно (p ≥ 0,05).

Background. Pain after abdominal hysterectomies is a common clinical problem. It can be both acute and chronic and affects up to 30 % of patients after surgery. The purpose of our study was to determine the frequency of acute pain in the first 3 days and to evaluate the risk of developing chronic neuropathic pain 30 and 60 days after total abdominal hysterectomy. Materials and me­thods. A prospective cohort single-center study in parallel groups was conducted. It included 52 women divided into group I (n = 24) and group II (n = 28). In both groups, combined anesthesia was used with no differences between groups in terms of the component of general anesthesia, but it differed in the component of regional anes­thesia: group I received epidural anesthesia with catheterization, while group II — bilateral QL-block. In all patients dexketoprofen was used as a preemptive component of analgesia, and as a postope­rative analgesia, a combination of paracetamol and dexketoprofen was administered for 2 days; in acute severe pain — morphine 10 mg parenterally. Patients from group I received prolonged epidural analgesia with 0.2% bupivacaine solution via catheter in the first 2 days after surgery. Study stages: 24 hours (d1), 48 hours (d2), 72 hours (d3), 30 days (d30) and 60 days (d60) after surgery. Results. No significant differences in pain severity on visual analog scale were found on stages d1 and d2 for both groups. However, on stage d3, this parameter was significantly higher in group II compared to I group: 4.1 ± 0.2 points and 1.8 ± 0.1 points, respectively (p < 0.05). The frequency of acute severe pain in group I was 12.5 % on stage d1, 4.2 % on stage d2 and 0 % on stage d3; in group II, these indicators were 21.4, 17.9 and 7.1 %, respectively. The risk of chronic neuropathic pain among patients of both groups was quite high. In particular, on stage d30, in group I it was 5 [4; 6] points, in group II — 6 [5; 6] points (p ≥ 0.05), and on stage d60, 5 [4; 5], and 5 [4; 5] points, respectively (p ≥ 0.05). Conclusions. The incidence of acute severe pain did not have significant differences between patients of both groups on d1, d2 and d3 stages and decreased from 12.5 and 21.4 % in groups I and II, respectively, on stage d1 to 4.2 and 17.9 % on stage d2 and to 0 and 7.1 % on stage d3. The risk of chronic neuropathic pain on study stage d30 in group I of patients was 5 [4; 6] points, in group II — 6 [5; 6] points (p ≥ 0.05), and on stage d60, it was 5 [4; 5] and 5 [4; 5] points, respectively (p ≥ 0.05).

Objective: The aim: To find out whether diaphragm dysfunction might lead to unsuccessful weaning from MV.

Patients and methods: Materials and methods: We provided prospective observational cohort study and included 105 patients and divided them in the study and the control groups. To consider diaphragm function, we check amplitude of its movement and diaphragm thickening fraction (Dtf). The primary outcome was the incidence of successful weaning from MV. The secondary outcomes were changes in diaphragm function parameters.

Results: Results: In the current study, there were found that the incidence of successful weaning from MV was 100% for the day 1 in the control group, while in study group the incidence was significantly lower. Successfully weaned from MV in the study group among children 1 month - 1 year old on day 14 were 20 out 28 patients (71%), in children 1 - 3 years old - 9 out 11 patients (82%), in children 3 - 5 years old - 15 out 15 (100%). However, on day 1 - no one from the study group was weaned (0%), on day 7 - 5 out 28 patients 1 month - 1 year old (18%), 6 out 11 patients (55%) 1 - 3 years old, and 8 out 15 patients (53%) 3 - 5 years old (p<0.05).

Conclusion: Conclusions: Diaphragm dysfunction might alter weaning from MV.

The aim: The purpose of this study was to assess the safety of propofol use during neurosurgical operations of different durations.
Materials andmethods: 72 patients weredividedintothreegroups depending on the type of operations; it were group 1 (ventriculostomy), group 2 (hematomaremoval), and group 3 (tumor removal), the anesthesia durations in these groups were65±5 min, 145±7 min and 225±10 min, respectively. Totalpropofoldoses in patientsofgroups 1, 2, and 3 were452±22 mg, 710±42 mg, and 966±51 mg, respectively. Before intervention and 1 h post operation, bloodgas composition, serum levels of transaminase, triglycerides, creatinephosphokinase, andpotassium, rateofurineoutput, levelof mean arterial pressure, and heart rhythm rate were determined.
Results: Nosignificantdeviations concerning hemodynamic indicators, bloodgas composition, changesof creatinekinaseactivity werefoundforanygrouppatientsduring the perioperativeperiod. The rate of urine output in all patients reached above 0.5 ml/kg/h without saluretics use.Thedeviatedtransaminasevalues returnedtotheir normal
onesduring 24 h post intervention. The triglycerides levels were in normal range proving the absence of propofol doses used on the lipid metabolism.
Conclusions: Anesthetic protection of neurosurgical interventions using propofol in doses 2.5-3 mg/kg and 3.60.3 mg/kg/h for induction anesthesia and for anesthesia support, respectively, is safe and does not lead to dangerous undesired consequences. However, the propofol use for prolonged patient sedation and his/her adaptation for prolonged lung ventilation needs further studies. 

Ключові слова: мігрень, моноклональні антитіла, CGRP (Calcitonin generelated peptide), ангіоретикулома мозочка, аура, триптани.
Актуальність: метою роботи є узагальнення клінічних даних, які показують роль мозочка в патофізіології мігрені на прикладі клінічного випадку. Згідно з ВООЗ мігрень входить до 20 захворювань, які найбільше
обмежують життєдіяльність людини. Від цього розладу страждає ~ 14,4% населення, при цьому частота вища серед жінок.
Мігрень – це первинний виснажлививий головний біль, що може посилюватися при фізичній активності, та супроводжуватись нудотою блюванням і сенсорними порушеннями, такими як фотофобія, фонофобія,
запаморочення та аллодинія. Виділяють мігрень з аурою та без аури, епізодичну й хронічну мігрень, частота нападів становить <15 і ≥15 днів на місяць відповідно. Для полегшення симптомів застосовують абортивне лікування при нападі та профілактичне для його попередження. До специфічнихтпротимігренозних препаратів належать триптани та інгібітори пептиду, пов'язаного з геном кальцитоніну (CGRP). Більшість препаратів, що діють на CGRP не проникають через гемато-енцефалічний бар’єр, тому практично не
мають центрального впливу. Це може бути однією з причин неефективності цихбзасобів у ~ 30% пацієнтів.