УДК: 616.24-002.5:615.015.8]-085.281-078.73-036.8-053.2/6

BACKGROUND. The feasibility of combining antimycobacterial therapy (AMBT) with bedaquiline (Bdq) and delamanid 
(Dlm) with non-specific immunomodulator BI-V in children and adolescents with multidrug-resistant and rifampicin-resistant pulmonary tuberculosis (MDR/Rif-TBP) needs to be studied.
OBJECTIVE. To find out the effectiveness of the use of complex AMBT with Bdq and Dlm with non-specific immunomodulator BI-V in children and adolescents with MDR/Rif-TBP.
MATERIALS AND METHODS. Children and adolescents with MDR/Rif-TBP at the initial stage of AMBT were given BI-V 
(BIVEL, Slovenia) as a non-specific immunomodulator. The patients were divided into two groups: 1st – 20 patients who received Bdq + Dlm + levofloxacin (Lfx) + linezolid (Lzd) + clofazimine (Cfz); 2nd ‒ 28 patients whose complex treatment included BI-V (Вdq + Dlm + Lfx + Lzd + Cfz + BI-V). BI-V was prescribed from the age of 3 years at 5 ml suspension once a day during 24 days.
RESULTS. The use of BI-V against the background of individualized regimens of AMBT in children and adolescents with  MDR/Rif-TBP increased the effectiveness of treatment, contributed to the disappearance of symptoms of intoxication, the resolution of infiltration foci and the healing of decay cavities in system of immune protection, which contributed to the shortening of the inpatient stage of treatment, while maintaining a high therapeutic effectiveness (“cured” ‒ 92.8 %)  and the formation of small residual changes in the lungs in the majority (89.3 %).
CONCLUSIONS. When using combined complex AMBT with Bdq, Dlm and BI-V, high therapeutic efficiency was observed  in most patients (92.8 %).
KEY WORDS: multiple drug-resistant pulmonary tuberculosis, treatment, bedaquiline, delamanid, BI-V, children, adolescents

УДК 617.735-007.281:616.379-008.64]-021-071

Актуальність. Дослідження механізмів прогресування діабетичної ретинопатії (ДР) та ростових факторів, що безпосередньо беруть участь у цьому процесі, є актуальним, оскільки воно дозволить обґрунтувати новий можливий напрямок її лікування та діагностики.

Мета: встановити роль трансформуючого фактора росту β1 (TGF-β1) та фактора росту сполучної тканини (CTGF) у розвитку та прогресуванні ДР. Матеріали та методи. До дослідження були залучені результати обстеження 102 осіб з цукровим діабетом 2-го типу, яких за стадіями ДР розділили на 3 групи: 1-ша — з непроліферативною ДР (НПДР, 35 осіб), 2-га — з препроліферативною (ППДР, 34 особи) і 3-тя — з проліферативною (ПДР, 33 особи). Контрольну групу становила 61 особа. Пацієнтам проводили стандартні офтальмологічні обстеження. Визначення TGF-β1 у сироватці крові і внутрішньоочній рідині (ВОР) та CTGF у ВОР проводили методом імуноферментного аналізу (Invitrogen Thermo Fisher Sci., США). Статистичний аналіз результатів проводили за допомогою пакета програм MedCalc (MedCalc Software bvba, 1993–2013).

Результати. Вміст у крові TGF-β1 був збільшеним у пацієнтів з ДР порівняно з контролем у 1,4–1,55 раза (p < 0,001). Різниця за стадіями ДР не була статистично значущою. Вміст TGF-β1 у ВОР за стадіями ДР суттєво зростав і порівняно з контролем був більшим при НПДР у 1,2 раза, при ППДР — у 2,2 раза, при ПДР — у 5,0 раза (p < 0,001). При цьому між всіма групами різниця була статистично значущою (p < 0,05). Вміст CTGF у ВОР також суттєво зростав і порівняно з контролем був більшим при НПДР у 1,6 раза, при ППДР — у 2,2 раза, при ПДР — у 3,2 раза (p < 0,001). Порівняння рівнів TGF-β1 і CTGF у ВОР показало, що приріст був притаманним для обох маркерів, але більшою мірою він був вираженим для TGF-β1 при ПДР.

Висновки. У нашому дослідженні ми виявили значне збільшення вмісту TGF-β1 і CTGF у ВОР, що відповідало стадії ДР. Це дає можливість припустити, що обидва цитокіни можуть бути біомаркерами ДР та є потенційними мішенями її терапії.

УДК 616–001.17:616–073
 Лікування опікових травм ускладнюється правильним діагностуванням ділянок, які потребують негайної некректомії (глибокий опік), і тих, що можуть самостійно загоїтися (поверхневий опік). Безконтактна термографія з використанням пристрою FLIR One може бути надійним, неінвазивним і недороговартісним методом для оцінювання глибини термічного ураження.
Мета – вивчити температуру здорової шкіри, глибокого та поверхневого опіків за допомогою безконтактного термографа FLIR One, температурну різницю між ними та діагностичну цінність методу для оцінювання глибини опіку.
Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 22 пацієнти з опіками кінцівок. Термометрію уражених ділянок проводили за допомогою термографа FLIR One протягом перших 48 годин після травмування перед санацією рани та під час неї, зображення аналізували в додатку FLIR One.
 Результати. Температура здорової шкіри становила 34,7°C (34,4–35,1°C), температура поверхневого опіку – 35,8°C (35,5–36,2°C), а глибокого опіку – 32,4°C (32,0–32,8°C). Різниця між здоровою шкірою та глибоким опіком дорівнювала 2,3°C (2,2–2,4°C), між поверхневим і глибоким опіками – 3,4°C (3,0–3,8°C). Температура 33,7°C при безконтактній термографії з 95% чутливістю та специфічністю вказувала на глибокий опік. Зниження температури ураженої шкіри на більше 2,0°C порівняно зі здоровою шкірою
(2,2– 2,4°C) або поверхневим опіком (3,0–3,8°C) також вказувало на глибоке термічне ураження.
 Висновки. Термографія з використанням FLIR One є надійним і доступним методом для аналізу глибини опікових ран. Температура здорової шкіри під час термографії становить 34,7°C (34,4; 35,1)°C і є нижчою за температуру поверхневого опіку (35,8°C (35,5; 36,2)°C), але вищою за температуру глибокого опіку (32,4°C (32,0; 32,8)°C). Температура 33,7°C із високою чутливістю та специфічністю вказує на глибокий опік. Дослідження свідчить, що зниження температури на понад 2,0°C порівняно зі здоровою шкірою або поверхневим опіком вказує на глибоке термічне ураження. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено Локальним етичним комітетом зазначеної в роботі установи. На проведення досліджень отримано інформовану згоду пацієнтів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.
 Ключові слова: опікова травма, діагностика глибини опікової рани, термографія, безконтактна термографія, FLIR One

В сучасних умовах ВООЗ об’єднала зусилля у боротьбі з глобальним тягарем раку. Необхідно підвищення обізнаності в системі правовідносин «лікар-пацієнт-фармацевт». Підтримуюча фармакотерапія важлива для пацієнтів з колоректальним раком. Для виявлення лікувальної дії інфузійного препарату Сорбілакт в оперованих хворих на рак прямої кишки для корекції активності амінотрансфераз у плазмі крові обстежено дві групи онкологічних хворих (основна і контрольна). Основній групі онкологічних хворих після передньої резекції прямої кишки у ранньому післяопераційному періоді внутрішньовенно вводили інфузійний препарат Сорбілакт у дозі 600,0 мл на добу з швидкістю 30 крапель за хвилину протягом 5-ти днів. Контрольній групі - інфузійну терапію здійснювали 5% розчином глюкози у дозі 800,0 мл. Виявлено зростання активності аланін-амінотрансферази і аспартат-амінотрансферази у плазмі крові. при фармакотерапії препаратом Сорбілакт. Інфузійний препарат Сорбілакт рекомендується до широкого медичного застосування в онкологічних хворих після передньої резекції прямої кишки для попередження післяопераційних ускладнень, особливо у ранньому
післяопераційному періоді.
Ключові слова: рак прямої кишки, пацієнти, інфузійний препарат Сорбілакт, показники активності амінотрансфераз плазми крові.

UDC  616.375-008.64-07-053.2

Abstract. Cardiac autonomic neuropathy (CAN) is closely associated with an approximately five-fold increase in the risk of cardiovascular mortality in patients with diabetes mellitus (DM). Impaired autonomic function of the cardiovascular system in DM, which leads to the development of CAN, can be accompanied by coronary artery ischemia, heart rhythm disturbances, “silent” myocardial infarction, severe orthostatic hypotension, and sudden cardiac death syndrome. The article provides an analysis of literature data on the impact of glycemic variability (GV) on diabetic CAN development. This review analyzed the possible relationships between GV in people with diabetic CAN. In particular, the issues related to glycemic control and CAN, the link between GV and CAN in diabetes were analyzed. Unsatisfactory glycemic control and uncontrolled glycemic status are considered the main risk factors for chronic complications of DM, in particular CAN. An increase of GV is associated with a higher risk of chronic complications of DM, cardiovascular risk, all-cause mortality and morbidity. The clinical trial results demonstrated that time in range might be a promising metric for assessing glycemic control and prognosis of diabetic complications. This review is based on a search in PubMed and MEDLINE, Scopus, BIOSIS, EMBASE, Google Scholar and Springer Online Archives Collection. The following keywords were used: glycemic variability, cardiac autonomic neuropathy and diabetes mellitus. Research findings missed by the web search have been identified through a manual search of the bibliography of publications. CAN is one of the frequent long-term complications of DM, and reasonable control of GV may be necessary for its prevention. Determination of GV may have advantages for predicting future complications of DM in clinical trials and practice. The association of autonomic dysfunction and glucose levels, insulin resistance, and HbA1c variability suggest further research to reduce chronic complications development. Further investigation is needed to study the mechanisms of GV and evaluate them as therapeutic targets in the treatment of patients with T2DM.
Keywords: diabetes mellitus; cardiac autonomic neuropathy; glycemic variability