Objective: To summarize current international and national evidence regarding the mechanisms underlying posttraumatic seizures and posttraumatic epilepsy following traumatic brain injury, to identify the main clinically relevant risk factors, and to outline approaches to seizure prophylaxis, neurophysiological monitoring, and prediction of long-term outcomes. Materials and methods: Publications from the PubMed, Scopus, and Web of Science databases, published predominantly between 2020 and 2025, as well as relevant national sources, were analyzed. The review included clinical practice guidelines, systematic reviews, meta-analyses, and key original studies addressing posttraumatic seizures and epileptogenesis after traumatic brain injury. Results: Early posttraumatic seizures were found to be primarily associated with acute metabolic and structural brain disturbances, whereas late seizures are usually considered a clinical manifestation of established posttraumatic epilepsy resulting from prolonged processes of epileptogenesis, neuroinflammation, microglial activation, and synaptic network remodeling. Prophylactic use of antiseizure medications is associated with a reduction in the incidence of early posttraumatic seizures but does not prevent the development of posttraumatic epilepsy. Electroencephalography and continuous EEG monitoring play an important role in risk stratification and in the detection of subclinical seizures. Conclusions: Management requires a differentiated multidisciplinary approach integrating clinical, neurophysiological, and neuroimaging risk factors.

UDC 61:378.147.091.26

Медична освіта зазнає суттєвих трансформацій, зумовлених необхідністю підготовки фахівців охорони здоров’я до роботи в умовах складних клінічних, технологічних і суспільних викликів. Перехід від традиційних моделей підготовки, орієнтованих на тривалість навчання, до компетентнісної медичної освіти (CBME) актуалізував пошук таких підходів до оцінювання, які б сприяли розвитку рефлексивної практики, професійного становлення та безперервного навчання. У цьому контексті портфоліо-орієнтоване оцінювання (Portfolio-Based Assessment, PBA) постає як інноваційна педагогічна стратегія, що інтегрує процес навчання та оцінювання в межах довготривалої освітньої траєкторії. Метою статті є аналіз педагогічного потенціалу портфоліо-орієнтованого оцінювання в медичній освіті та визначення його ролі у формуванні рефлексивної практики, автономії здобувачів освіти й розвитку професійних компетентностей. Дослідження ґрунтується на теоретичному аналізі та синтезі сучасних наукових праць, присвячених компетентнісній освіті, рефлексивному оцінюванню, цифровим портфоліо та формуванню професійної ідентичності. Результати засвідчують, що PBA є не лише засобом фіксації навчальних досягнень, а й динамічним інструментом розвитку метакогнітивних умінь, структурованої самооцінки та безперервного професійного вдосконалення. Портфоліо дає можливість здобувачам документувати клінічний досвід, інтегрувати зворотний зв’язок і критично осмислювати власний прогрес у різних доменах компетентності, зокрема комунікації, співпраці, етики та догляду за пацієнтами. Емпіричні дані підтверджують, що PBA сприяє розвитку критичного мислення, рефлексивності та активної позиції здобувача за умови чітких критеріїв оцінювання, структурованого наставництва та якісного зворотного зв’язку. Водночас залишаються невирішені питання стандартизації оцінювання рефлексії, балансу між формувальною та підсумковою функціями портфоліо, а також ефективної інтеграції цифрових систем у навчальні програми. У статті обґрунтовується, що результативність PBA залежить від цілісного проєктування освітнього процесу, інституційної підтримки та узгодженості з компетентнісною моделлю підготовки. Зроблено висновок, що портфоліо-орієнтоване оцінювання є трансформативною освітньою стратегією, яка поєднує теорію з клінічною практикою та утверджує безперервне навчання як ключову характеристику сучасного медичного професіоналізму. За умови продуманої інтеграції PBA сприяє підготовці рефлексивних, самокерованих і адаптивних фахівців, здатних ефективно діяти в динамічному середовищі охорони здоров’я.

 Abstract

Background and Clinical Significance: Implant rehabilitation of patients with acquired maxillofacial defects remains challenging, particularly following high-energy war-related trauma. Gunshot and mine blast injuries frequently result in extensive hard and soft tissue loss, often requiring complex reconstructive procedures. Although cortically anchored implants have been successfully used in patients with severe maxillary atrophy and selected traumatic defects, evidence supporting their use for the immediate rehabilitation of critical-size war-related maxillary defects remains limited. Cortically anchored singlepiece implants used in conjunction with an immediate loading protocol may provide an alternative rehabilitation strategy for selected patients who decline, or are unsuitable for, conventional implants and bone-grafting procedures. Case Presentation: Two patients with critical-size maxillary defects (approximately 3 cm) resulting from gunshot and mine blast injuries are presented. Treatment consisted of extraction of non-restorable teeth, placement of cortically anchored single-piece implants, including tubero-pterygoid implants, followed by immediate loading with fixed hybrid metal–acrylic hybrid prostheses. Clinical and radiological evaluation was performed using panoramic radiography and cone-beam computed tomography. Conclusion: Successful implant-supported prosthetic rehabilitation was achieved in both patients. Cortically anchored implants engaging the basal bone of the maxilla provided stable support for immediately loaded fixed prostheses despite substantial hard and soft tissue loss. Functional and aesthetic outcomes were satisfactory. Immediate prosthetic rehabilitation was successfully completed in both patients. A 12-month clinical and radiographic follow-up was available for one patient and demonstrated stable implant function without biological or prosthetic complications. Longterm follow-up of the second patient was not available because of active military service. Cortically anchored implant-supported hybrid prostheses may represent a viable treatment option for selected patients with critical-size maxillary defects resulting from gunshot or mine blast injuries, enabling rapid restoration of oral function and facial aesthetics while avoiding extensive bone-grafting procedures. 

The aim of the study was to clarify the influence of smoking and other risk factors (RFs) on the occurrence of complications in patients with normal body  weight, overweight (OW) and obesity.
Materials and Methods: Patients (n=158) with acute ST-segment elevation myocardial infarction (STEMI) were divided into 3 groups depending on body mass  index (BMI): Group I included 52 patients with normal body weight (mean age - 60.83±11.94 years); Group II - 51 patients with OW (mean age - 62.04±8.55 
years); Group III - 55 patients with obesity of I-III degree (mean age - (0.96±11.31 years) (p>0.05).
Results: The most common RFs were hypertension (88.46-94.55%), dyslipidemia (DLP) (50.00-76.36%), smoking (69.23-69.09%). The relative risk of acute left ventricular aneurysm in Group I with DLP is 2.08 times higher (RR=2.08 [0.37; 11.62], p=0.029), and among smokers, this risk increases by 25% (RR=1.25 
[0.22; 7.18], p=0.049). The relative risk of major complications in Group II in the presence of 5-6 RFs is 1,5 times higher (RR=1.58 [0.61; 10.94], p=0.016). The relative risk of all  complications in Group III in the presence of DLP is 1.23 times higher (RR=1.23, with 95% CI from 0.91 to 1.65, p=0.017), and in the presence of smoking is 8.37 times higher RR=8.37 [2.11; 33.16], p<0.001).
Conclusions: Complications are observed three times more often in obese patients and about twice as often in overweight patients. Significant predictors of complications are smoking, dyslipidemia, simultaneous exposure to 5-6 risk factors. Smoking increases the risk of complications by 8 times in obese patients.

KEY WORDS: acute myocardial infarction, overweight, obesity, risk factors, smoking

Musculoskeletal (MSK) anatomy education is a critical foundation for developing competency among radiologists, physiatrists, rheumatologists, and orthopedic surgeons. However, current undergraduate medical curricula often exhibit significant deficiencies in instructional hours, integration of diverse teaching modalities, and clinical relevance. This narrative review synthesizes recent evidence (March 2021–March 2026) identified through a targeted search of Medline, Embase, and Scopus, with an emphasis on consensus guidelines, validation studies, and clinically focused publications related to MSK anatomy, imaging modalities (ultrasound, magnetic resonance imaging, computed tomography), and curriculum design for medical students in relevant specialties. Multimodal interventions, including cadaveric dissection, radiological anatomy, case-based rheumatologic and rehabilitation modules, and technology-enhanced platforms such as 3D virtual models and AI-driven adaptive learning, have been associated with improvements in knowledge retention, spatial reasoning, diagnostic accuracy, and procedural confidence compared with didactic instruction alone. Persistent knowledge gaps undermine interpretive proficiency in MSK imaging, including the identification of synovitis and enthesopathy, and are linked to reduced clinical preparedness. Objective assessments reveal suboptimal performance despite completion of conventional preclinical training. Cadaveric dissection fosters practical skills and ethical professionalism, while early integration of imaging connects theoretical morphology with three-dimensional relational understanding and pathological
correlations in MSK and rheumatic diseases. Implementation frameworks recommend phased rollouts that incorporate stakeholder needs assessments, faculty development through train-the-trainer models, resource reallocation for pointof-care ultrasound and virtual reality, and strategies to address barriers, such as grants for low-resource settings and modularization to reduce curricular congestion. These evidence-based approaches support scalable reforms that produce MSK-literate clinicians prepared for precision diagnostics and interventional practice