УДК 616.211-001-089.844-053

Анотація.  Мета - дослідити вікові особливості травми носа. Ніс, що випинається за контур обличчя, часто стає фокусом травматичних уражень. Лікування останніх є складним і потребує великого досвіду в отоларингології, щелепнолицевій і, особливо, у пластичній хірургії. За період 6 років на лікуванні перебували 72 постраждалі із травмами носа. Причинами травми були: укус собаки - 6 (8,3%) випадків, укус кота - 2 (2,8%) випадки, укус людини -  1 (1,4%) випадок, удар гострим предметом (ніж, скло) - 38 (52,8%) випадків, удар тупим предметом (дошка, палиця, арматура) - 25(34,7%) випадків. Реконструктивні операції для закриття дефектів носа виконано в першу добу перебування у клініці 61 (84,7%) постраждалому. Хірургічні втручання іншим 11 (15,3%) пацієнтам відтермінували на 4-5 днів у зв>язку з ознаками запалення до їхнього усунення. При великих, за розміром, дефектах носа використовували ротаційний клапоть із чола (індійська методика), крил і кінчика носа - зі щоки (французька методика), верхньої третини спинки носа - методику Barrow (з висіченням двох надбрівних трикутників). Дефекти хрящів крил та кінчика носа були показанням до застосування композитних (шкірно-хрящових) клаптів (з чаші вушної раковини). Післяопераційні ускладнення виникли в 7 (9,7%) пацієнтів: розходження швів - у 4 (5,6%), серома - у 2 (2,7%), нагноєння рани - в 1 (1,4%). Тривалість перебування пацієнтів у стаціонарі - від 1 до 8 діб (середній ліжкодень - 3,2). Після виписування пацієнти продовжили лікування в амбулаторних умовах за місцем проживання. Травма носа -  складна проблема отоларингології, щелепно-лицевої і, особливо, пластичної хірургії. Характерним для постраждалих дитячого віку є тривалий психоемоційний стрес, однак лікування проходить без ускладнень і має хороший естетичний результат. Найбільш комплаєнтними для лікування є дорослі пацієнти: результат - добрий, можливі незначні ускладнення. Післяопераційні ускладнення виникають найчастіше в осіб похилого
і старечого віку, що пов’язано з інволюційними процесами в шкірі, зокрема в її кровопостачанні.
Ключові слова:  ніс, травма, вік, особливості.

616.288.7:616-089.844

Мета роботи: встановити показання та розробити спосіб заміщення великих дефектів вушної раковини реберним хрящовим ав­тотрансплантатом.
Матеріали і методи. Двох пацієнтів чоловічої статі віком 22 і 43 роки прооперовано у Львівському обласному госпіталі ветеанів війни та репресованих імені Юрія Липи протягом 5 років (2000-2024 рр.) з дефектами верхньої і середньої третин вушної рако­ вини унаслідок ножового поранення та укусу собаки. Діагноз поставили, виходячи з даних огляду чоловіків. В одного госпіталі­ зованого зазначили забруднення рани, що потребувало інтенсивного її промивання та економної хірургічної обробки. Пацієнтів, яких помістили в клініку, були гемодинамічно стабільними..Після рутинних лабораторних досліджень у кожному випадку перед операцією прицільно фотографували вушну раковину з юридичних та тактичних мотивів. Чоловіків прооперували в день госпі­ талізації; метод вибору знеболювання - ендотрахеальний наркоз. Тривалість операцій - 1 год 25 хв; 2 год 10 хв. Забір хрящового автотрансплантата здійснювали з УП-УІИ ребер, враховуючи хондроархітектоніку реберної дуги. Пневмоторакс не виник у жод­ ному випадку.
Результати. Пацієнтам формували каркас вушної раковини з власного реберного хряща, яким відновлювали її форму і розміри. Каркас хряща покривали темноральною фасцією на судинній ніжці. На фасцію трансплантували розщеплений автотрансплантат. При травмі середньої частини вушної раковини потрібно відновити втрачені м'які покривні тканини і дефект хряща. Виконували двоетапну пластику - спочатку усували дефект м’яких тканин, а дальше - дефект хрящової тканини власним реберним хрящем. Ускладнень не було. Отримано задовільний косметичний результат.
Висновки. Травматичні дефекти верхньої і середньої третин вушної раковини, великі за розміром, потребують застосування трансплантатів.