УДК 616.211-089.844(05)  

Дія агресивних чинників (механічних, хімічних, термічних, електричних та ін.) спричиняє ушкодження шкіри і в більшості випадків — її дефекти різної глибини та розмірів.

Мета: визначити показання до одноетапної реконструкції дефектів шкіри спинки носа.

Об’єкт і методи дослідження. У Львівському обласному госпіталі ветеранів війни та репресованих імені Юрія Липи протягом 5 років перебували на лікуванні 6 постраждалих з механічними ушкодженнями носа. В умовах перев’язувальної виконано ревізію ран. Дефекти шкіри займали нижню частину спинки і кінчик носа — 2 (33,3%), середню частину спинки і праве крило носа — 3 (50,0%) і в одному випадку — його верхню ⅓. В одному випадку (дефект верхньої ⅓ носа) ухвалено рішення провести одноетапне хірургічне втручання — переміщення клаптя з чола з висіченням трикутників (спосіб Barrow).

Результати. За умови відсутності кістково-хрящових ушкоджень, дефекту шкіри у верхній ⅓ спинки носа з шириною, не більшою за міжбрівний проміжок, виконали одноетапне хірургічне втручання — переміщення клаптя з чола з висіченням трикутників (спосіб Barrow). Шви знімали через 7 днів після операції. Рани загоїлися первинним натягом. Операцією досягнуто бажаного естетичного результату.

Висновок. Дефект м’яких тканин спинки носа підлягає одноетапній реконструкції за Barrow за умови, що він міститься у верхній її ⅓ та ширина дефекту не є більшою за міжбрівний проміжок Посилання: (www.umj.com.ua/uk/publikatsia-267699-odnoetapna-rekonstruktsiya-defektiv-shkiri-spinki-nosa)

616-001.37:616.211:617.577]-089.844

Мета роботи: оцінити доцільність, оптимальні терміни та тип симультанного пластичного закриття післяопікових дефектів носа та інших частин тіла.
Матеріали і методи. У Львівський обласний госпіталь ветеранів війн та репресованих імені Юрія Липи за період з 2018 р. до 2021 р. госпіталізовано 3-х постраждалих із хімічними опіками носа - 2-х чоловіків та одну жінку. Вік пацієнтів був (23±39) року. Всі опіки спричинила сірчана кислота у побутових умовах. Лише одна постраждала 23-х років мала мультифокальний хімічний опік носа, нижньої губи та 3-го пальця лівої кисті.
Результати. При огляді дефектів покривів нижньої губи і ділянки проксимального міжфалангового суглоба, з'ясували, що вони були незначними за розмірами та могли загоїтись вторинним натягом без істотних розладів функції. Натомість опіки кінчика і крила носа та ділянки дистального міжфалангового суглоба потребували застосування пластичного закриття клаптями для отримання як най­кращого естетичного та функціонального результатів. Закриття названих дефектів виконали симультанно, тобто за допомогою опе­
раційного методу під ендотрахеальним наркозом. Операція тривала 1 год 20 хв. Після висічення некротичного струпа з носа викона­ли французьку пластику дефекту клаптем, який взяли уздовж носо-губної складки. Дефект пальця закрили повношаровим клаптем шкіри на ніжці з лівої пахвинної ділянки. Для попередження випадкового відсепарування шкірного клаптя, ТІ і Ш пальці окремими вузловими швами зафіксували до шкіри. Післяопераційних ускладнень не було. Живильні пересаджені клапті шкіри (містки) пере­січено через місяць після операції. Естетичний результат був хорошим через 2 та 6 місяців після операції.
Висновки. Симультанні пластичні операції мають перевагу над етапними при наявності відповідних умов. Опіки кислотою при­зводять до появи щільного коагуляційного некрозу. Пластичні операції закриття дефектів необхідно виконувати перед появою нагноєння тканин під струпом.
Ключові слова: ніс; опік; кислота; дефект; симультанна реконструкція.

616.381-07-072.1

Резюме.  Актуальність. Лапароскопічні операції стають пріоритетними у хірургії захворювань органів
черевної порожнини, маючи низку переваг перед відкритими втручаннями. Тривалий т с релапаротомія
була і залишається основним способом усунення післяопераційних ускладнень. Роль і ефективність рела-
пароскопії у ліквідації ускладнень залишаються не вивченими. Мета: з’ясувати ефективність і доціль­
ність використання релапароскопії для усунення ускладнень після лапароскопічних операцій. Матеріали
та методи. Проведено ретроспективний аналіз результатів лікування оперованих лапароскопічно, з
них у плановому порядку — 943 (48,8 %), ургентно —  988 (51,2 %). Більшість оперованих у плановому
порядку — 55і (58,4% ) — становили хворі із хронічним калькульозним холециститом. Чотирипортовий
спосіб застосовано у 547випадках, одштортовий — у 4(0,7% ). У невідкладному порядку виконано 421
лапароскопічну холецистектомію при явищах блокованого жовчного міхура, місцевого або дифузного пе­
ритоніту. Лапаростпічну тендектомію виконано 445 хворим. Явища гострої спадкової непрохідності
тонкої кишки усунуто лапароскопічно у 122 пацієнтів, із них обтураційної — 83, странгуляційної — 39.
Адгезіолізис у хворих зі спотовою хворобою застосовано у 122 пацієнтів. Лапароскопічні герніотомії, ало-
гертоттстшси виконано 39 пацієнтам, із них пахових — 21, пупкових — 13, післяопераційних— 5. Рукавні
резекції застосовано 10 особам із  морбідним ожирінням. У 126 випадках основною метою лагшроскотчної
операції були: оцінка поширеності злоякісного пухлинного процесу, біопсія метастазів, лімфатичних вузлів
для патвморфолтічтго дослідження. Результати, Післяопераційні ускладнення розвинулися у 53(2,7 Щ
оперованих лапароскопічно, з них після планових втручань — 0,8 %, невідкладних — 1,9 %: внутрішня
кровотеча — 16 (0,8-% ), жовчетеча у черевну порожнину — ІЗ (0,6 %), рання, спадкова непрохідність
тонкої кишки — II (0,5 %), абсцес/перитоніт —  13(0,6 ). Релапаротомії виконано 7 хворим (0,3 %),
із них після планових втручань 4(0,2% ) і 3 ургентні (0, /  %), здебільшого при нестабільній гемодинаміці
та септичному стані. Летальних випадків у цій групі не було. Релапароаатію для діагностики й усунен­
ня післяопераційних ускладнень застосовано у 28 (1,4 %) випадках, із них після планових втручань —  10
(0,5 %), ургентних —  18 (0,9 %), без летальності. Конверсію вимушено застосовано після релапароскопії
16 пацієнтам (57,1 %), здебільшого через труднощі у верифікації життєздатності кишки та зупинки
кровотечі. Померли після операції двоє хворих (12,5 %) від поліорганноїнедостатності, сепсису, тромбо-
емболіїлегеневої артерії. Висновки. І. Релапароскопія є ефективним способом діагностики та ліквідації
ускладнень в оперованих лапароскопічно. 2. Релапароскопію доцільно використовувати лише за умови
гемодинамічної стабільності пацієнта. 3. Релапароскопія з конверсією призводить до найгірших резуль­
татів у хворих із післяопераційними ускладненнями.
Ключові слова:  лапароскопічно хірургія; післяопераційні ускладнення; релапароскопія