Реферат
Мета. Аналіз результатів застосування релапаротомії для лікування ускладнень після операцій з приводу різної абдомінальної патології та виокремлення факторів ризику летальності після цього втручання.
Матеріали і методи. Проведено аналіз результатів лікування 72 пацієнтів, яких оперовано в клініці хірургії, пластичної хірургії та ендоскопії факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького (база – відділення № 2 Центру хірургії та онкології Комунального некомерційного підприємства «1 територіальне медичне об’єднання м. Львова») за період із січня 2021 до грудня 2024 року. Повторні втручання виконували здебільшого пацієнтам, які отримували лікування з приводу гострої спайкової кишкової непрохідності та колоректального раку з його ускладненнями – по 11 (15,3%) пацієнтів відповідно. Переважна більшість досліджуваних ускладнень (44,4%) потребувала повторного втручання під загальним знеболюванням (за класифікацією Clavien–Dindo) та супроводжувалася виникненням поліорганної дисфункції (45,8%).
Результати. У разі виникнення перитоніту або порушення кишкової прохідності, внутрішньочеревної кровотечі
виконували вимушену релапаротомію – 64 (88,9%) пацієнти. У решти 8 (11,1%) пацієнтів виконано програмоване повторне втручання внаслідок непередбачуваного варіанта перебігу патології при очікуваному її прогресуванні (гостре порушення мезентеріального кровообігу) або для покрокової санації гнійно–деструктивних вогнищ (гострий деструктивний панкреатит з гнійно–септичними ускладненнями). Ускладнення у ранньому періоді після релапаротомії виникли у більшості пацієнтів – 40 (55,5%), причому у 16 (40%) для їх ліквідації довелось виконати повторні втручання, зокрема, у 9 (22,5%) – один раз, у решти 7 (17,5%) – від 2 до 4 раз. Померло 39 хворих, післяопераційна летальність становила 54,2%. За допомогою багатофакторного аналізу (U–критерій Манна–Вітні) визначено 4 предиктори летальності після виконання релапаротомії.
Висновки. Ускладнення після оперативного лікування колоректального раку та гострої спайкової кишкової не-
прохідності потребують виконання релапаротомії. Поліорганна недостатність та сепсис – найчастіші ускладнення після релапаротомії. Летальність після виконання релапаротомії залишається високою. Ускладнення класу IVa і вище за класифікацією Clavien–Dindo є найсуттєвішим предиктором летальності після виконання релапаротомії.
Ключові слова: абдомінальна хірургія; вимушена релапаротомія; програмована релапаротомія; післяопераційні ускладнення; післяопераційна летальність.

616-001.37:616.211:617.577]-089.844

Мета роботи: оцінити доцільність, оптимальні терміни та тип симультанного пластичного закриття післяопікових дефектів носа та інших частин тіла.
Матеріали і методи. У Львівський обласний госпіталь ветеранів війн та репресованих імені Юрія Липи за період з 2018 р. до 2021 р. госпіталізовано 3-х постраждалих із хімічними опіками носа - 2-х чоловіків та одну жінку. Вік пацієнтів був (23±39) року. Всі опіки спричинила сірчана кислота у побутових умовах. Лише одна постраждала 23-х років мала мультифокальний хімічний опік носа, нижньої губи та 3-го пальця лівої кисті.
Результати. При огляді дефектів покривів нижньої губи і ділянки проксимального міжфалангового суглоба, з'ясували, що вони були незначними за розмірами та могли загоїтись вторинним натягом без істотних розладів функції. Натомість опіки кінчика і крила носа та ділянки дистального міжфалангового суглоба потребували застосування пластичного закриття клаптями для отримання як най­кращого естетичного та функціонального результатів. Закриття названих дефектів виконали симультанно, тобто за допомогою опе­
раційного методу під ендотрахеальним наркозом. Операція тривала 1 год 20 хв. Після висічення некротичного струпа з носа викона­ли французьку пластику дефекту клаптем, який взяли уздовж носо-губної складки. Дефект пальця закрили повношаровим клаптем шкіри на ніжці з лівої пахвинної ділянки. Для попередження випадкового відсепарування шкірного клаптя, ТІ і Ш пальці окремими вузловими швами зафіксували до шкіри. Післяопераційних ускладнень не було. Живильні пересаджені клапті шкіри (містки) пере­січено через місяць після операції. Естетичний результат був хорошим через 2 та 6 місяців після операції.
Висновки. Симультанні пластичні операції мають перевагу над етапними при наявності відповідних умов. Опіки кислотою при­зводять до появи щільного коагуляційного некрозу. Пластичні операції закриття дефектів необхідно виконувати перед появою нагноєння тканин під струпом.
Ключові слова: ніс; опік; кислота; дефект; симультанна реконструкція.

УДК: 616.211-089.844

РЕЗЮМЕ. Історія реконструкції носа сягає давніх часів і залишається фундаментальною проблемою сьогодні.
Дія травматичних факторів на зовнішній ніс може призводити до виникнення деформацій і дефектів його тканин.
Дефектами тканин носа прийнято вважати відсутність його тканин або частин унаслідок травми або захворювання.
Закриття дефектів кінчика носа є складним завданням пластичної хірургії.
Мета - вивчити ефективність індійської техніки лобного клаптя у закритті дефектів кінчика носа.
Матеріал і методи. Ретроспективному аналізу піддано результати 4 випадків реконструкції носа за допомо­
гою техніки лобного клаптя (індійський метод) у Львівському обласному госпіталі ветеранів війни та репресова­них імені Юрія Липи в період з 2003 до 2022 року включно. Двох пацієнтів госпіталізовано ургентно з травматич­ними дефектами кінчика носа (ножове поранення, укус людини). Планово поміщено в клініку 2 особи з дефекта­ми після висічення базальноклітинного раку та великої ринофіми. Всі пацієнти були оперовані під ендотрахеальним наркозом. Постраждалим з посттравматичними дефектами хірургічне втручання виконано в день госпіталіза­ції, решті - на 3-4 день перебування в стаціонарі. Дефекти носа інспектували на предмет сторонніх тіл, згустків крові, що визначало необхідність освіження рани перед трансплантацією. В процесі підготовки дефекту кінчика носа до трансплантації старанно промивали його стерильним фізіологічним розчином та виконували зупинку ка­пілярної кровотечі діатермокоагуляцією. Забір шкірного клаптя з чола виконували після ретельної оцінки його розмірів та форми для трансплантації щоб запобігти натягу тканин. Краї донорської рани чола мобілізовували гострим шляхом для їх зближення та безнатягового накладання вузлових швів Ргоіепе 3.0. Місток із донорською ділянкою пересікали через 3-4 тижні після операції.
Результати. У всіх випадках вдалось домогтися доброго естетичного вигляду зони дефекту і донорської зони
з відсутністю ускладнень. Усі пацієнти оцінили результат лікування як добрий.
Висновки. Закриття дефектів кінчика носа - складне.завдання пластичної хірургії. Індійська техніка з вико­
ристанням лобного клаптя у закритті дефектів кінчика носа є ефективною в отриманні хорошого естетичного
результату операції.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: дефект кінчика носа; індійська пластика.