УДК 615:061.2]:614.2(100):346.1

Цілі сталого розвитку на 2016–2030 рр., затверджені у вересні 2015 р. на Саміті Організації Об’єднаних Націй, можливі лише за умови побудови інституту саморегулювання фармацевтичної діяльності та подальшого налагодження ефективної взаємодії органів державної влади із саморегулівними фармацевтичними організаціями. Результати опрацювання джерел наукової літератури свідчать, що різними аспектами становлення саморегулювання фармацевтичної діяльності в Україні займалися ряд вітчизняних дослідників. Попри те залишається низка малодосліджуваних і дискусійних питань, які потребують подальших досліджень.
Метою роботи було вивчення думки як провізорів, так і фармацевтів щодо розуміння сутності та необхідності впровадження саморегулювання фармацевтичної діяльності в Україні, їх готовності стати членами саморегулівних фармацевтичних організацій. Для вирішення поставленої мети було використано методи: анкетування, математичної статистики, узагальнення та інтерпретації результатів. Первинними даними слугували 894 анкети, з яких відібрано та опрацьовано 827 якісно заповнених анкет очно-заочного опитування, що проводили у більшості (16
із 25) контрольованих урядом України регіонів. На підставі опрацювання результатів анкетного опитування фармацевтичних фахівців, серед яких
було 67,1% провізорів і 32,9% фармацевтів, встановлено вкрай низький рівень ознайомленості респондентів зі засадничими принципами саморегулювання окремих ринків: 17,7% серед провізорів та 15,1% серед фармацевтів. Попри те, 38,2% опитаних провізорів та 36,8% інших респондентів позитивно ставляться до можливості саморегулювання фармацевтичної діяльності, принцип обов’язковості якого для
всіх суб’єктів ринку повністю підтримали 14,0% провізорів та 16,2% фармацевтів. Натомість, майже дві третіх опитаних (64,5% і 62,9% представників відповідних груп) вважають, що лише провізори та фармацевти мають бути членами саморегулівних фармацевтичних організацій, а 25,4% провізорів і 21,3%фармацевтів готові добровільно стати їх членами. Таким чином, виявлено схожість думок обох груп фармацевтичних фахівців стосовно їх ознайомленості зі засадничими принципами саморегулювання окремих ринків, ставлення до можливості та
обов’язковості саморегулювання фармацевтичної діяльності, членства у саморегулівних фармацевтичних організаціях та відношення до цього членства. При цьому встановлено недостатнє їх розуміння сутності та необхідності впровадження саморегулювання фармацевтичної діяльності. Зважаючи на розвиток саморегулювання фармацевтичної діяльності у розвинутих державах та його ймовірне забезпечення
на законодавчому рівні України, показано необхідність популяризації ідеї саморегулювання фармацевтичної діяльності серед фармацевтичних фахівців та контактних аудиторій, які наділені контрольними функціями, та тих, які не мають таких функцій.

УДК 615.1(477):061.2(091)

Мета роботи. Сформувати узагальнене наукове бачення розвитку саморегулівних фармацевтичних організацій (СРФО) у процесі творення української історії.

Матеріали й методи. Об’єкт дослідження – громадські об’єднання  фармацевтичного спрямування (ГОФС), предмет дослідження – процес їхнього виникнення. Інформаційну та фактологічну базу дослідження становили наукові праці, присвячені питанням саморегулювання фармацевтичної діяльності (СРФД) на українських теренах. У роботі використано системно-історичний підхід, методи вивчення літературно-історичних джерел та аналізу, тлумачення й інтерпретація теоретичних і емпіричних даних.

Результати й обговорення. Визначено три періоди та хронологію розвитку СРФД. Показано, що на території України саморегулювання зародилось понад чотири століття тому з організацією у 1609 р. Львівського цеху аптекарів. При цьому лише за 1806–1885 рр. у період знаходження українських земель у складі інших держав було створено дванадцять СРФО: Греміуми аптекарів у Львові і Чернівцях, Аптекарське товариство та Молодіжне фармацевтичне товариство у Львові, Товариство (колегія) аптекарів Буковини, Київське фармацевтичне товариство, Галицьке аптекарське товариство, Таврійське медико-фармацевтичне товариство, Допоміжне товариство одеських фармацевтів, Київське фармацевтичне товариство взаємної допомоги, Харківське фармацевтичне товариство, Товариство власників аптек міста Одеси. З’ясовано, що цей період характеризується, з одного боку, активним територіальним розвитком ГОФС, з іншого – недостатньо показаний у науковій літературі, позаяк відсутні дані про розвиток СРФД у багатьох сучасних обласних центрах України. Результатом періоду радянської доби стало створення єдиної всеукраїнської професійної організації – Наукового товариства фармацевтів України з відділеннями в усіх регіональних центрах. Показано, що попри активний розвиток СРФД у періоді незалежності України (створено 25 і 96 ГОФС, відповідно, міжнародного/національного та регіонального/місцевого статусів), не спостерігається переходу від старої до нової якості у СРФД.

Висновки. У роботі набуло подальшого розвитку питання становлення СРФД в Україні на основі реконструкції його історіогенезу, що уможливило узагальнення хронології розвитку ГОФС за три періоди: період знаходження українських земель у складі інших держав, період радянської доби та період незалежності.

У монографії наведено узагальнення низки досліджень з управління фармацією в умовах нестабільного зовнішнього середовища. Адресовано
науковим і науково-педагогічним працівникам, студентам, аспірантам і докторантам закладів вищої фармацевтичної освіти, а також фармацевтичним
фахівцям. Опубліковані матеріали відображають думку та наукову позицію авторів.

УДК 615:061]:614.2(477):346.1:37.011

Панькевич Остап Богданович. Наукове проєктування ефективного механізму регулювання і саморегулювання фармацевтичної діяльності в Україні :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 226, 22 / О. Б. Панькевич. - Львів, 2020. - 182 с. - Бібліогр.: с. 124-144 (189 назв).

Панькевич О. Б. Наукове проєктування ефективного механізму регулювання і саморегулювання фармацевтичної діяльності в Україні. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 226 «Фармація, промислова фармація» (22 «Охорона здоров‟я»). – Львівський
національний медичний університет імені Данила Галицького, МОЗ України, Львів, 2020.
Дисертаційна робота присвячена проєктуванню ефективного механізму поєднання державного регулювання та саморегулювання фармацевтичної
діяльності в Україні.
Фармацевтичний ринок є соціально хворобливою сферою цивільних відносин, пов'язаною з необхідністю забезпечення не тільки якості, але й
доступності лікарських засобів та фармацевтичних послуг для населення, тому у формуванні систем регулювання цього ринку слід виходити з принципу пропорційного поєднання регулювання та саморегулювання фармацевтичної діяльності.
Аналіз сучасного стану законодавчої та нормативно-правової бази щодо саморегулювання показав, що на сьогодні немає комплексного Закону
України, який би слугував цілісною правовою основою для ефективного функціонування саморегулівних організацій. Законодавцем спорадично
здійснюються спроби врегулювання даного питання, що підтверджують два проєкти Закону України «Про саморегулювання господарської та професійної діяльності» зареєстровані за № 2613 від 17.12.2019 р. та № 4221 від 15.10.2020 р., жоден з яких не прийнятий Верховною Радою України, що як наслідок, призводить до розрізнення підходів до здійснення саморегулювання у різних сферах. З‟ясовано, що попри відсутність уніфікованих норм щодо саморегулювання господарської та/або професійної діяльності, воно здійснюється на ринку фінансових послуг та його сегментів, у сфері землеустрою, архітектурної 3  діяльності оцінювачів, адвокатів, нотаріусів, аудиторів та ін., окрім цього окремими нормативно-правовими актами передбачено доцільність впровадження саморегулювання в інформаційній та в аграрній сфері, а також у сфері туризму та курортів. 

УДК 614.274:338.2:35

З’ясовано, що трактування національної безпеки ґрунтується на двох концептуальних підходах людиноцентричному та ціннісно-орієнтованому. Визначено 20 складників національної безпеки, серед яких фармацевтична безпека. З’ясовано, що окремі науковці вважають фармацевтичну безпеку складником економічної безпеки та вітальної (медичної) безпеки. Обґрунтовано, що під фармацевтичною безпекою слід розуміти невіддільну частину національної безпеки, що характеризується таким станом розвитку фармації, у разі якого забезпечується задоволення потреб населення у рівному його доступі до якісної фармацевтичної допомоги. Визначено основні елементи фармацевтичної безпеки. Здійснено моделювання зв’язків фармацевтичної безпеки з економічною безпекою, людською безпекою, медичною безпекою, соціальною безпекою, гуманітарною безпекою, громадською безпекою та порядком, екологічною безпекою, інформаційною безпекою, кібербезпекою.
Ключові слова: національна безпека, складник національної безпеки, людська безпека, фармацевтична безпека