УДК 616.211-001-089.844-053

Анотація.  Мета - дослідити вікові особливості травми носа. Ніс, що випинається за контур обличчя, часто стає фокусом травматичних уражень. Лікування останніх є складним і потребує великого досвіду в отоларингології, щелепнолицевій і, особливо, у пластичній хірургії. За період 6 років на лікуванні перебували 72 постраждалі із травмами носа. Причинами травми були: укус собаки - 6 (8,3%) випадків, укус кота - 2 (2,8%) випадки, укус людини -  1 (1,4%) випадок, удар гострим предметом (ніж, скло) - 38 (52,8%) випадків, удар тупим предметом (дошка, палиця, арматура) - 25(34,7%) випадків. Реконструктивні операції для закриття дефектів носа виконано в першу добу перебування у клініці 61 (84,7%) постраждалому. Хірургічні втручання іншим 11 (15,3%) пацієнтам відтермінували на 4-5 днів у зв>язку з ознаками запалення до їхнього усунення. При великих, за розміром, дефектах носа використовували ротаційний клапоть із чола (індійська методика), крил і кінчика носа - зі щоки (французька методика), верхньої третини спинки носа - методику Barrow (з висіченням двох надбрівних трикутників). Дефекти хрящів крил та кінчика носа були показанням до застосування композитних (шкірно-хрящових) клаптів (з чаші вушної раковини). Післяопераційні ускладнення виникли в 7 (9,7%) пацієнтів: розходження швів - у 4 (5,6%), серома - у 2 (2,7%), нагноєння рани - в 1 (1,4%). Тривалість перебування пацієнтів у стаціонарі - від 1 до 8 діб (середній ліжкодень - 3,2). Після виписування пацієнти продовжили лікування в амбулаторних умовах за місцем проживання. Травма носа -  складна проблема отоларингології, щелепно-лицевої і, особливо, пластичної хірургії. Характерним для постраждалих дитячого віку є тривалий психоемоційний стрес, однак лікування проходить без ускладнень і має хороший естетичний результат. Найбільш комплаєнтними для лікування є дорослі пацієнти: результат - добрий, можливі незначні ускладнення. Післяопераційні ускладнення виникають найчастіше в осіб похилого
і старечого віку, що пов’язано з інволюційними процесами в шкірі, зокрема в її кровопостачанні.
Ключові слова:  ніс, травма, вік, особливості.

Мета. Оцінити доцільність реконструкції кусаних дефектів носа носо–щічними клаптями.
Матеріали і методи. Протягом 2020 – 2023 років до Львівського обласного госпіталя ветеранів війни та репресованих імені Юрія Липи звернулися 5 постраждалих віком від 22 до 47 років після укусу домашніх собак. Лікування розпочато в день госпіталізації з виконання первинної хірургічної обробки рани. За ходом втручання з’ясовували характер дефекту, зокрема чи ушкоджені хрящі та кістки носа. Шкірний клапоть мобілізували гострим шляхом максимально обережно, щоб не ушкодити судини та нерви. Неприпустимий навіть мінімальний натяг країв рани. Рану зашивали вузловими швами. Упродовж 5 днів пацієнти отримували антибіотики.
Результати. Використовуючи носо–щічний клапоть, вдалося отримати хороший естетичний результат як щодо
носа за рахунок дуже схожої за текстурою і кольором донорської ділянки, так і щодо донорської ділянки завдяки суміщенню післяопераційного рубця з природною носо–губною складкою і близькості до ранового дефекту. Цей метод дав можливість усунути великі дефекти м’яких тканин в області кінчика носа. Післяопераційних ускладнень не було. Клапті приживилися у 100% пацієнтів.
Висновки. Реконструкція кусаних ран носа – складна проблема пластичної хірургії. Бажаний естетичний результат операції залежить від якнайшвидшої госпіталізації постраждалого, ретельної первинної хірургічної обробки рани, антибіотикопрофілактики. Пластика кусаних дефектів в області кінчика носа носо–щічним клаптем є операцією вибору.
Ключові слова: ніс; кусані рани; дефект; пластика; носо–щічний аутотрансплантат.