1. У пацієнтів із ДР уперше встановлено підвищення функціональної активності GPVI-рецепторів до колагену, α2-адрено- і АТ1-рецепторів, пуринових (Р2Y1 P2Y12) і ФАТ-рецепторів тромбоцитів, що проявлялося різними фенотипами і кластерами рецепторів. Даний феномен відображав індивідуальну реактивність пацієнтів стосовно впливу патогенетичних факторів ЦД (експозиції колагену стінки судин, активації симпатоадреналової і ренінангіотензинової систем, автокринної стимуляції тромбоцитів і розвитку запалення) на тромбогенез. 2. Встановлено збільшення вмісту прозапального цитокіну ІЛ-1β у сироватці крові пацієнтів із ЦД2 без змін на очному дні у два рази (р < 0,001) порівняно з контролем. Висока кореляція значень адреналін- (r = 0,805; р < 0,001) і ФАТ-індукованої (r = 0,604; р < 0,01) агрегації тромбоцитів з рівнем ІЛ-1β свідчила про зв’язок між реактивністю Тц і системною запальною реакцією. 3. На підставі отриманих результатів дослідження вперше була розроблена й упроваджена в практику нейромережева модель прогнозування стадій ДР. Лінійна модель прогнозування стадій захворювання заснована на аналізі двох факторних ознак — агрегації тромбоцитів, що індукована колагеном і АДФ; точність прогнозу становила 81,8 % (95% ДІ 73,5–88,8 %).

На сьогодні не до кінця встановлені всі фактори, що визначають швидкість і характер розвитку й прогресування діабетичної ретинопатії (ДР) при цукровому діабеті 2-го типу (ЦД2). Актуальною є розробка інформативних методів діагностики й прогнозування перебігу порушення інтраретинальної мікроциркуляції при ДР. Важливим чинником розвитку геморагій сітківки ока при цукровому діабеті вважаються тромбоцити (Тц). Мета: дослідити роль порушень функціонального стану тромбоцитів у розвитку діабетичної ретинопатії при цукровому діабеті 2-го типу. Матеріали та методи. Спостереження проводилося за 100 пацієнтами (100 очей) із ЦД2 і різними стадіями ДР. Дослідження пацієнтів було проведено на момент звернення пацієнта по спеціалізовану медичну допомогу, до початку лікування. У дослідженні використали наступні агоністи (індуктори агрегації): аденозиндифосфат (АДФ); адреналін; колаген; ангіотензин-2; фактор активації Тц (ФАТ). Статистичний аналіз проводили за допомогою пакета програм MedStat, MedCalc v. 17 і пакета побудови й аналізу нейромережевих моделей Statistica Neural Networks v.4.0 B. Результати. У результаті досліджень встановлено, що при ДР у пацієнтів неоднозначно змінюється відповідь Тц на агоністи — адреналін, колаген, ангіотензин-2, ФАТ і АДФ, яка обумовлена наявністю різних кластерів функціональної активності рецепторів. У пацієнтів з непроліферативною ДР виявлено протромбогенний (гіперадренореактивний) фенотип тромбоцитів, який може створювати умови для прогресування захворювання при дії колагену, ангіотензину-2 і ФАТ. У пацієнтів з проліферативною ДР прогресування геморагій, розвиток запалення й неоваскуляризація відбуваються за участю протромбогенного (гіперангіотензинового) фенотипу Тц, який характеризується високою реакцією на АДФ і ФАТ. На основі отриманих даних розроблена й впроваджена в практику нейромережева модель прогнозування розвитку стадій ДР. Висновки. 1. У пацієнтів із ДР уперше встановлено підвищення функціональної активності GPVI-рецепторів до колагену, α2-адрено- і АТ1-рецепторів, пуринових (Р2Y1 P2Y12) і ФАТ-рецепторів тромбоцитів, що проявлялося різними фенотипами і кластерами рецепторів. Даний феномен відображав індивідуальну реактивність пацієнтів стосовно впливу патогенетичних факторів ЦД (експозиції колагену стінки судин, активації симпатоадреналової і ренін-ангіотензинової систем, автокринної стимуляції тромбоцитів і розвитку запалення) на тромбогенез. 2. Встановлено збільшення вмісту прозапального цитокіну ІЛ-1β у сироватці крові пацієнтів із ЦД2 без змін на очному дні у два рази (р < 0,001) порівняно з контролем. Висока кореляція значень адреналін- (r = 0,805; р < 0,001) і ФАТ-індукованої (r = 0,604; р < 0,01) агрегації тромбоцитів з рівнем ІЛ-1β свідчила про зв’язок між реактивністю Тц і системною запальною реакцією. 3. На підставі отриманих результатів дослідження вперше була розроблена й упроваджена в практику нейромережева модель прогнозування стадій ДР. Лінійна модель прогнозування стадій захворювання заснована на аналізі двох факторних ознак — агрегації тромбоцитів, що індукована колагеном і АДФ; точність прогнозу становила 81,8 % (95% ДІ 73,5–88,8 %).

To date, all the factors that determine the speed and nature of the development and progression of diabetic retinopathy (DR) in type 2 diabetes mellitus (T2DM) have not been fully established. The development of informative methods to diagnose and predict the course of intraretinal microcirculation disorders in DR is relevant. Platelets are considered an important factor in the development of retinal hemorrhages in diabetes. Purpose: to investigate the role of platelet function disorders in the development of diabetic retinopathy in type 2 diabetes. Materials and methods. Observation involved 100 patients (100 eyes) with T2DM and various stages of DR. Examination was carried out at the time of the patient’s application for specialized medical care before the start of treatment. The following agonists (aggregation inducers) were used in the study: adenosine diphosphate (ADP); adrenalin; collagen; angiotensin II; platelet-activating factor (PAT). Statistical analysis was performed using the MedStat, MedCalc v. 17 and the package for building and analyzing neural network models Statistica Neural Networks v. 4.0B. Results. The research has found that in patients with DR, platelet response to agonists such as adrenaline, collagen, angiotensin II, PAT, and ADP changes ambiguously, which is due to the presence of different clusters of receptor functional activity. In patients with non-proliferative DR, a prothrombogenic (hyperadrenoreactive) phenotype of platelets was found, which can create conditions for the progression of the disease under the influence of collagen, angiotensin II and PAT. In patients with proliferative DR, the progression of hemorrhages, the development of inflammation, and neovascularization occur with the participation of prothrombogenic (hyperangiotensin) phenotype of platelets, which is characterized by a high response to ADP and PAT. Based on the obtained data, a neural network model for predicting the development of DR stages was developed and put into practice. Conclusions. 1. An increase in the functional activity of glycoprotein VI receptors to collagen, α2 adrenergic and angiotensin I receptors, purinergic (P2Y1 P2Y12) and PAT receptors of platelets was detected for the first time in patients with DR, it manifested by different phenotypes and receptor clusters. This phenomenon reflected the individual reactivity of patients to the influence of pathogenetic factors of DM (exposure of vascular wall collagen, activation of the sympathoadrenal and renin-angiotensin systems, autocrine stimulation of platelets and the development of inflammation) on thrombogenesis. 2. A two-fold increase was found in the serum content of the pro-inflammatory cytokine interleukin-1β without changes in the fundus (p < 0.001) in patients with T2DM compared to controls. A high correlation of adrenaline- (r = 0.805; p < 0.001) and PAT-induced (r = 0.604; p < 0.01) platelet aggregation with the level of interleukin-1β testified to the relationship between platelet reactivity and systemic inflammatory response. 3. Based on the research results, a neural network model for predicting the stages of DR was developed and put into practice for the first time. The linear model for predicting disease stages is based on the analysis of two factors: platelet aggregation induced by collagen, and ADP; the prediction accuracy was 81.8 % (95% CI 73.5–88.8 %).

УДК: 617.735-002-02:616.379-008.64:616-008.9-078.73

Гореча Марта Юріївна. Імунні предиктори діабетичної ретинопатії та тлі метаболічного синдрому : дис. ... д-ра філософії : [ спец.] 222, 22 / М. Ю. Гореча - Львів, 2023 - 169 с. - Бібліогр.: с. 133--162 (274 назви).

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення актуального наукового завдання, яке полягає у поглибленні розуміння патогенезу діабетичної ретинопатії, поєднаної з метаболічним синдромом та виявлення патогенетичної ролі клітинного та гуморального імунітету.

  1. Виявлені вірогідні зміни імунного статусу у хворих на ДР на тлі метаболічного синдрому залежно від компенсації цукрового діабету. У групі інсулінозалежних хворих спостерігалась активація Т-ЛЦ (СD3+) (в 1,3 раза вище ніж у групі контролю та у групі інсулінонезалежних хворих, р < 0,05). Вміст субпопуляції Т-хелперів (СD 4+) в обох групах пацієнтів був нижчим за норму в 1,2 раза (р < 0,05). У групі інсулінозалежних хворих абсолютна кількість Т-супресорів (СD 8+) зросла вдвічі вища ніж у групі контролю (р < 0,05), а у хворих з компенсованим діабетом був в 1,5 раза вищим за норму та в 1,3 раза нижчим за рівень у групі інсулінозалежних хворих (р < 0,05). Рівень активованих Т-лімфоцитів в обох групах пацієнтів перевищував показник контролю в 2,8 раза (р < 0,05).
  2. Рівень В-лімфоцитів (CD 19+) у групі інсулінозалежних хворих був вищим за норму в 1,8 раза, а  у групі інсулінонезалежних хворих була в 1,5 раза вища за рівень у групі контролю та в 1,2 раза нижчою за рівень у групі інсулінозалежних хворих (р < 0,05). Субпопуляція активованих В-лімфоцитів (CD 23+) у групі хворих на декомпенсований діабет зростала в 4 рази в порівнянні із вмістом у групі контролю, а  у групі інсулінонезалежних хворих був у 2,8 раза  вищим від рівня норми та в 1,5 раза нижчим від рівня у групі інсулінозалежних хворих (р < 0,05).
  3. Рівень NK-клітин (CD 56+) у групі інсулінозалежних обстежених був в 4,6 раза вищим за показник норми (р < 0,05). Рівень NK-клітин у хворих з групи інсулінонезалежних хворих втричі перевищував показник норми та в 1,5 раза був нижчим від рівня у групі хворих на декомпенсований діабет (р < 0,05).
  4. Для імунного статусу інсулінозалежних хворих на діабетичну ретинопатію характерним є більш виражені зміни Т-ланки імунітету: Т-клітинний імунодефіцит на тлі активації кілерної та В-ланки імунітету, ніж у групі пацієнтів з компенсованим діабетом. Для обох груп пацієнтів характерні реакції гіперчутливості IV типу
  5. Рівень С-реактивного протеїну підвищений лише у хворих на діабетичну ретинопатію з декомпенсованим цукровим діабетом (у 1,2 раза в порівнянні із контрольною групою, р < 0,05).
  6. Вміст IL 1β в сироватці крові інсулінонезалежних хворих перевищував показники групи інсулінозалежних хворих та контрольної групи у 1,5 раза (відповідно: 2,28 ± 0,05 пг/мл, 1,52 ± 0,05 пг/мл, 1,59 ± 0,05 пг/мл, р <  0,05). Інша тенденція спостерігалась щодо концентрації IL 8: рівень в сироватці крові інсулінонезалежних пацієнтів перевищував показники контрольної групи в 5,6 раза (відповідно: 11,8 ± 0,05 пг/мл, 2,1 ± 0,05 пг/мл, р <  0,05), але був нижчим від показників групи інсулінозалежних пацієнтів в 1,4 раза (16,6 ± 0,05 пг/мл, р <  0,05).
  7. Концентрація TNF-α в сироватці крові пацієнтів обох груп перевищує контрольні значення в 8 разів (відповідно: 4,0 ± 0,1 пг/мл, 3,8 ± 0,1 пг/мл, проти 0,5 ± 0,05 пг/мл в контролі, р < 0,05).
  8. При розрахунку коефіцієнту співвідношення СРП/IL-1β ми виявили його зростання в 1,3 раза у групі інсулінозалежних хворих відносно рівня у групі контролю (2,4 ± 0,04 та 1,8 ± 0,05 відповідно, р < 0,05), за рахунок активації гострофазного пептиду, що свідчить про переважання гострого запального процесу в даній групі. У групі інсулінонезалежних хворих спостерігалось зниження співвідношення СРП/IL-1β: відносно показника норми в 1,4 раза (1,3 ± 0,05 та 1,8 ± 0,05 відповідно, р < 0,05) та в 1,8 раза відносно рівня у групі хворих з декомпенсованим цукровим діабетом (1,3 ± 0,05 та 2,4±0,04 відповідно, р < 0,05), що свідчить про переважання хронічного запального процесу.
  9. Для хворих на ДР із інсуліновою залежністю характерним є зростання рівнів лептину, глюкози крові, глікозильованого гемоглобіну, знижений вміст С-пептиду. Для хворих на ДР без інсулінової залежності характерним є зростання рівнів лептину (вірогідно у жінок цієї групи), глюкози крові, глікозильованого гемоглобіну, знижений вміст  С-пептиду.
  10. Встановлено, у хворих на ДР на тлі метаболічного синдрому спостерігається дисліпідемія. Рівень холестеролу у пацієнтів з компенсованим цукровим діабетом перевищував контрольні значення на 43 %, але був нижчим від показника у групі інсулінозалежних хворих в 1,23 раза (р < 0,05). Вміст триацилгліцеролів у крові інсулінонезалежних хворих перевищував контрольні значення в 1,6 раза, та був нижчим від показників групи інсулінозалежних хворих вдвічі (р < 0,05). Вміст HDL-холестеролу у крові інсулінозалежних хворих на ДР був вірогідно зниженим в 1,32 раза (р < 0,05), порівняно з контролем та групою пацієнтів з компенсованим цукровим діабетом. Показники LDL-холестеролу у пацієнтів обох груп статистично не відрізнялись між собою, але перевищували контрольні показники в 1,47 раза (р < 0,05). Така ж тенденція виявлялась і щодо коефіцієнта атерогенності: показники у пацієнтів обох груп статистично не відрізнялись між собою (р > 0,05), але перевищували контрольні показники в 3,26 раза (р < 0,05).
  11. При аналізі кореляцій досліджуваних показників у пацієнтів з компенсованим діабетом виявлено більшу кількість зв’язків   (22 вірогідних сильних позитивних і 17 вірогідних сильних негативних кореляційних зв’язків), ніж при декомпенсованому цукровому діабеті (13 вірогідних сильних позитивних і 9 вірогідних сильних негативних кореляційних зв’язків).

 

Вступ. У презентованій статті наведено зміни показників лептину, вуглеводного обміну у хворих на діабетичну ретинопатію. За даними літератури, вміст лептину й інших ліпоцитокінів відображає ступінь вираження метаболічного синдрому, ожиріння, запалення та ангіогенез, які призводять до розвитку ретинопатії. У хворих на діабетичну ретинопатію спостерігають гіперлептинемію, яка є несприятливим фактором у формуванні судинних та проліферативних захворювань сітківки.

Мета дослідження – виявити зміни вмісту лептину в крові хворих на діабетичну ретинопатію за умов порушень вуглеводного обміну.

Методи дослідження. Проведено клініко-лабораторне обстеження 130 хворих на діабетичну ретинопатію (1-ша група – 70 пацієнтів, які є інсулінозалежними, 2-га група – 60 інсулінонезалежних пацієнтів). Середній вік хворих становив від 20 до 55 років. Отримані лабораторні показники порівнювали з показниками контрольної групи, до якої ввійшли 30 практично здорових осіб.

Результати й обговорення. Стимулювальний вплив естрогенів на метаболізм жирової тканини, зокрема, проявлявся вищим рівнем лептину в жінок, ніж у чоловіків. Співвідношення вмісту лептину в жінок та чоловіків у контрольній групі становило 1,97 – “гендерний” показник лептину. Виявлено перевищення контрольного рівня лептину в обох групах, особливо в групі інсулінозалежних пацієнтів. Більш виражений дисбаланс показників вуглеводного обміну спостерігали в групі інсулінозалежних пацієнтів.

Висновки. При діабетичній ретинопатії в інсулінозалежних пацієнтів виявлено гіперлептинемію, не залежну від гендерної належності. Дискордантні зміни вуглеводного обміну в таких хворих пов’язані зі зниженням резервів підшлункової залози. При діабетичній ретинопатії у пацієнтів без інсулінової залежності виявлено гіперлептинемію в жінок та нормальні показники лептину в чоловіків – різко виражена гендерна диференціація. Порушення вуглеводного обміну пов’язані з деяким виснаженням інсуліносекреторної здатності β-клітин підшлункової залози.