УДК : 616-006.448:616.61]-036-06-08

Савуляк Галина Романівна. Клініко-патогенетичні аспекти ураження нирок у пацієнтів з множинною мієломою : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / Г. Р. Савуляк. - Львів, 2026. - 170 с. - Бібліогр.: с. 132 -156. (191 назва).

У дисертаційній роботі наведені теоретичні узагальнення та нове вирішення наукового завдання, яке полягає в покращенні діагностики та прогнозування ниркової дисфункції у пацієнтів з множинною мієломою на підставі клініко-анамнестичних та інструментально-лабораторних досліджень.

1. Встановлено, що пацієнти з вперше діагностованою множинною мієломою мають достовірно гірші показники ниркової функції порівняно з пацієнтами, які отримували лікування: вищий рівень креатиніну (91,6 мкмоль/л проти 77,9 мкмоль/л; p=0,014), сечовини (6,75 (4,73; 7,85) ммоль/л проти 5,31 (4,08; 6,90) ммоль/л, р=0,039) та альбумін-креатинінового співвідношення (45,40 (11,40; 136,20) мг/л проти 11,40 (5,60; 45,40) мг/л, р=0,002), а також нижча швидкість клубочкової фільтрації (64 мл/хв/1,73м² проти 88 мл/хв/1,73м², p=0,010). Ефективність терапії підтверджується значним зниженням пухлинного навантаження: частота виявлення М-протеїну та рівень β2-мікроглобуліну (3,86 (2,19;5,01) мг/л проти 2,52 (2,14; 3,24) мг/л, р=0,019) були достовірно нижчими у лікованих пацієнтів. Також терапія сприяла зменшенню проявів анемії та гіперурикемії.
2. У пацієнтів з множинною мієломою відбувається активне пошкодження ниркових канальців, що ідентифікується за достовірно вищим рівнем NGAL у пацієнтів з вперше діагностованою множинною мієломою 197,72 (173,23; 221,21) пг/мл порівняно з лікованими хворими (178,33 (145,71; 210,95) пг/мл, p=0,0025), тоді як креатинін може залишається в межах норми або пограничним (91,60  (80,70; 122,12)       мкмоль/л  проти 77,90 (59,33; 93,65) мкмоль/л, р=0,014). Концентрація маркера FGF-23 статистично не відрізнялась між групами (79,69 (49,18; 301,95) пг/мл та 55,89 (40,25; 114,20) пг/мл, p=0,12).
3. Аналіз впливу постковідного синдрому продемонстрував погіршення суб'єктивної симптоматики (слабкість, задишка, схуднення) на тлі гіперкоагуляції, що підтверджується вищим статистично значущим рівнем D-димера у даної категорії хворих: 621,0 (290,0;894,0) нг/мл проти 250,0 (182,5;387,5) нг/мл у групі порівняння (р=0,0003). Важливо зазначити, що перенесена інфекція не спричинила достовірних змін у стандартних біохімічних показниках, що відображають функціональний стан нирок.
4. Встановлено, що наявність ниркової дисфункції у хворих на множинну мієлому асоціюється з достовірно важчим клінічним перебігом захворювання: зокрема, удвічі вищою частотою задишки (56,0 % [95 % ДІ 36,58-74,51] проти 22,5 % [95 % ДІ 14,08-32,24], р=0,003) та діареї (72,0 % [95 % ДІ 53,18-87,48] проти 43,8 % [95 % ДІ 33,12-54,68], р=0,025), а також вираженішими гематологічними порушеннями (еритроцити – 3,6 (3,0;4,0) 10¹²/л проти 4,0 (3,3;5,8) 10¹²/л, p<0,001 та гемоглобін – 115,0 (95,0;128,0) г/л проти 128,0 (118,0;138,0), p<0,001) та вищим рівнем маркерів пухлинного навантаження (β2-мікроглобулін – 5,7 (3,5;7,2)        мг/л проти 3,4 (2,1;5,8) мг/л, p<0,001). А виявлені сильні кореляційні зв'язки між суб'єктивними симптомами (задишка, загальна слабкість) та лабораторними показниками (гемоглобін, β2-мікроглобулін, М-протеїн) підтверджують системний характер впливу пухлинного процесу та ниркової дисфункції на статус пацієнта.
5. Розроблена та валідована модель XGBoost на основі 8 показників продемонструвала високу ефективність (AUC = 0,846, чутливість 100%). Аналіз важливості ознак показав, що основними предикторами ураження нирок є: альбумін-креатинінове співвідношення в сечі (відносна важливість 100,0), NGAL (важливість 60,46) та кількість еритроцитів (важливість 51,99), що підтвержує ураження гломерулярного апарату, тубулярний стрес та вказує на нерозривний зв'язок анемії та ниркової дисфункції.

УДК: 616.12-005.4-009.7-056.83-06:616.61]-008.1

Яджин Оксана Володимирівна. Особливості функціонального стану серця, нирок та кардіоренальних взаємозв’язків у хворих з гострим коронарним синдромом : роль фактора куріння.: дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / О. В. Яджин. - Львів, 2025. - 290 с. - Бібліогр.: с. 242-271 (190 назв).

У дисертаційному дослідженні запропоноване нове вирішення актуального наукового завдання сучасної кардіології - вдосконаленні
прогнозування перебігу ГКС в госпітальний період у хворих із ХХН на підставі з’ясування особливостей факторів ризику, ліпідного обміну, добової регуляції артеріального тиску, структурно-функціонального стану міокарда, змін біомаркерів sST2, NT-proBNP, CysC та їх взаємозв’язків в залежності від фактора куріння.

1. Серед пацієнтів з ГКС та зниженою рШКФ (˂ 60 мл/хв/1,73 м2), порівняно з хворими з рШКФ ≥ 60 мл/хв/1,73 м2, а також у хворих з
найвищим рівнем альбумінурії (САК &gt; 30 мг/ммоль), порівняно з нижчими (САК 3-30 мг/ммоль), відмічається достовірно більша частка
хворих з фактором куріння (відповідно в 1,4 та 1,5 разів); ЦД 2 типу (відповідно в 1,9 та 1,7 разів), ДЛП (в 1,3 та 1,2 разів) та ожирінням (в
1,9 та 1,5 разів). Достовірно більша поширеність цих факторів ризику реєструвалась серед курців, порівняно з некурцями, незалежно від
типу і ДЛП зафіксована серед пацієнтів-курців з рШКФ ˂ 60 мл/хв/1,73 м2 та САК &gt; 30 мг/ммоль і становила, відповідно: 100,0%  АГ; 40,63% та 39,39% щодо ЦД 2 типу; 93,55% та 93,94% щодо ДЛП. Фактор куріння асоціюється також з достовірно важчим перебігом і виразністю перелічених чинників ризику.
2. Ухворих з ГКС при зниженні рШКФ ˂60 мл/хв/1,73 м2 та/або підвищенні САК &gt; 30 мг/ммоль реєструються достовірно найбільш виражені проатерогенні порушення ліпідного обміну, зокрема, - на 45- 60% вищі середні рівні ХС ЛПНЩ, на 27-42% - ХС не-ЛПВЩ, на 12- 22% - ТГ, а також достовірне на 20-24% збільшення питомої ваги осіб з перевищенням їх цільових рівнів, що підтверджується сильними
кореляційними зв’язками рівнів ЗХС, ХС ЛПНЩ та ХС не-ЛПВЩ із рівнями рШКФ. Найбільш виразні проатерогенні зміни ліпідного обміну та найбільша частка осіб з перевищенням цільових значень ЗХС, ХС ЛПНЩ, ХС не-ЛПВЩ і ТГ спостерігались у підгрупах пацієнтів-курців, особливо –  хворих зі зниженою рШКФ та найвищою категорією альбумінурії.
3. Найбільш виразні порушення добової регуляції АТ у пацієнтів з ГКС асоціюються зі зниженням рШКФ, найвищою категорією альбумінурії
та фактором куріння. Зокрема, серед хворих зі рШКФ ˂ 60 мл/хв/1,73 м2 та/або підвищенням САК &gt; 30 мг/ммоль реєструються переважно
достовірно вищі середні рівні добового, денного та нічного САТ, ДАТ,
 САТ та ІЧ ДАТ, нижчий за норму ДІ САТ і ДІ ДАТ, а також в 1,3- 1,4 рази частіше формування патологічних добових профілів
 /ДАТ (у понад 80,0% випадків) з домінуванням у 42,1-48,2% профілю «non-dipper». Фактор куріння достовірно посилює виявлені порушення добової регуляції АТ, особливо у хворих на ГКС з виразними ознаками ниркової дисфункції (рШКФ ˂ 60 мл/хв/1,73 м2 і/або САК &gt; 30 мг/ммоль), серед яких патологічні добові профілі САТ і ДАТ реєструються у понад 90,0% випадків.
4. У хворих на ГКС при зниженні рШКФ ˂60 мл/хв/1,73 м2 та/або підвищенням САК &gt; 30 мг/ммоль реєструються істотні зміни сруктурно-функціонального стану серця, а саме: достовірно більш знаки гіпертрофії міокарда (вищі середні значення розмірів ЛШ (КДР, КСР) та ЛП, товщини стінок (ТМШП і ТЗС ЛШ), ММЛШ, ІММЛШ), у 2,6 разів частіше (31,5-33,3%) формування ексцентричної гіпертрофії з домінуванням майже у половини пацієнтів (45,6-48,2%) псевдонормального типу діастолічної дисфункції. Незалежно від стану фукції нирок, фактор куріння сприяє істотному поглибленню патологічного ремоделювання серця у хворих з ГКС та ХХН. Перелічені вище зміни виявились достовірно більш вираженими у підгрупі пацієнтів-курців зі рШКФ ˂60 мл/хв/1,73 м2 та/або підвищенням САК &gt; 30 мг/ммоль.

5. Серед пацієнтів з ГКС та зниженою рШКФ (˂ 60 мл/хв/1,73 м2), порівняно з хворими з рШКФ ≥ 60 мл/хв/1,73 м2, а також у осіб з
найвищим рівнем альбумінурії (САК &gt; 30 мг/ммоль), порівняно з нижчими (САК 3-30 мг/ммоль), реєструються достовірно вищі середні
рівні біомаркерів sST2, NТ-proBNР та CysC (відповідно, в 1,37-1,38; 2,79-3,27 та 1,35-1,46 разів), а також більші частки пацієнтів з рівнями
sST2˃70 нг/мл, NТ-proBNР˃600 нг/мл та CysC&gt;1,0 мг/л (відповідно, в 2,24-2,28; 2,22-3,83 та 1,15-1,49 разів). Найвищі середні рівні
біомаркерів і частка осіб з найвищими їх значеннями виявлені у  на ГКС з рШКФ ˂ 60 мл/хв/1,73 м2, підвищенням САК &gt; 30 мг/ммоль і фактором куріння.
6. У пацієнтів із ГКС, зниженою рШКФ (&lt; 60 мл/хв/1,73 м2) та підвищеним САК (&gt; 30 мг/ммоль), рівень CysC демонструє сильніші
кореляції з біомаркерами sST2 (r=0,542; r=0,419), NT-proBNP (r=0,534; =0,591) та структурно-функціональними показниками серця (ТМШП
ЛШ (r=0,484; r=0,546), ІММЛШ (r=0,376; r=0,366), КДР ЛШ (r=0,350; r=0,335) у курців, порівняно з некурцями. У курців із нормальною
рШКФ (≥ 60 мл/хв/1,73 м2) або помірно підвищеним САК (3-30 /ммоль) ці зв’язки також помітні, але менш виражені, тоді як у
некурців кореляції слабкі або відсутні.
7. Порівняно з хворими на ГКС з рШКФ ≥ 60 мл/хв/1,73 м2 та/або рівнями САК ≤ 30 мг/ммоль, серед пацієнтів з рШКФ ˂ 60 мл/хв/1,73
м2 та/або САК &gt; 30 мг/ммоль реєструється достовірно більша частка осіб з ускладненим перебігом ГКС: рецидивами больового синдрому (в
1,7-2,0 разів), гіпертензивними кризами (1,4-2,3 разів), порушеннями ритму (в 2,2-2,5 разів), ГСН (в 2,1-2,2 разів), що збільшувало тривалість госпіталізації приблизно на 20,0% (1,5-1,6 доби). Найбільш несприятливий перебіг ГКС спостерігався у пацієнтів з дисфункцією
нирок та фактором куріння, серед яких частота перелічених ускладнень виявилась вищою у 2,5-3,8 разів, порівняно з пацієнтами без фактора куріння. У цих хворих ризики виникнення перелічених ускладнень у 1,5-2 рази достовірно вищі, що зумовлює збільшення тривалості госпіталізації понад 12 діб у вдвічі більшої частки хворих (37% проти 19%).
8. Найбільшу прогностичну вагу серед предикторів госпітальних ускладнень ГКС, незалежно від функції нирок, мають рівні sST2˃45,2
нг/мл, NТ-proBNР ˃ 349,6 нг/мл, CysC ˃ 1,3 мг/л , ІЧ САТдоб ˃ 44,2% та ІММЛШ ˃103,2 г/м2, з вираженою достовірною перевагою їх впливу у хворих-курців зі зниженням рШКФ ˂ 60 мл/хв/1,73 м2 та/або САК &gt; 30 мг/ммоль. Зокрема, серед цих хворих рівень sST2˃45,2 нг/мл
достовірно збільшував ризик основних ускладнень ГКС у 3,13-9,99 разів, NТ-proBNР ˃ 349,6 нг/мл – у 2,89-8,32 разів, CysC ˃ 1,3 мг/л – у
3,61-8,74 разів, що в середньому у 1,5-4,0 рази вище, ніж у пацієнтів без фактора куріння при тих же параметрах функціональної здатності
нирок.