Осмислення поняття та феномену часу є важливою складовою частиною формування професійної ідентичності психоаналітика, а також підвищення його майстерності та здатності розуміти психоаналітичні змісти в темпоральному вимірі. Метою цієї статті є висвітлення результатів теоретичного осмислення феномену часу в психоаналітичній практиці, уточнення значення часу як складової сеттінгу психоаналітичної психотерапії, котра одночасно і обмежує, і захищає терапевтичний процес, визначення окремих часових вимірів («пластів часу») у психоаналітичній практиці. Це дослідження проводилося шляхом рефлексії про практичний досвід психоаналітика крізь призму феноменології часу з опорою на короткий огляд розуміння часу в різних філософських традиціях. Відштовхуючись від концептуалізації часу як плину подій, розглянуто чотири види подій, що можуть відбуватися в межах психоаналітичної сесії та поза нею: «помислені події», «непомислені події», «помислені неподії» та «непомислені неподії». У статті деталізовано, які саме феномени психоаналітичного процесу можна віднести до кожного з названих типів подій. Автор пропонує розглядати поняття «психоаналітичного часу» як поєднання окремих темпоральних пластів: «час свідомого» (наповнений помисленими подіями), «час передсвідомого» (наповнений непомисленими подіями та помисленими «неподіями») і «час позасвідомого» (наповнений непомисленими «неподіями»), які властиві як психоаналітикові, так і клієнтові. Проживання цих різних пластів часу аналітиком і аналізантом не завжди синхронізується, натомість може протікати як розрізнене, автономне і навіть протиставлене. Такий спосіб бачення та концептуалізації психоаналітичного процесу у вимірі протікання часу створює теоретичний каркас для контейнерування почуттів аналітика, дає йому додаткову можливість формулювати коректні інтервенції, витримувати моменти «розсинхронізації часів» та екологічно зберігати професійну позицію.