Головний біль є дуже частою причиною звернення по медичну допомогу жінок дітородного віку. У проведеному в Норвегії дослідженні Head-HUNT 60 % жінок віком ≤ 40 років повідомили, що впродовж останнього року відчували головний біль [1].

За Міжнародною класифікацією головного болю третього видання (ICHD-3), головний біль може бути як первинний, так і вторинний. До первинного голов­ного болю належать мігрень, головний біль напруги, тригемінальні автономні цефалгії та інші форми, що не ­пов’язані з будь-якою іншою патологією. Вторинний головний біль, з іншого боку, виникає як симптом іншої патології, наприклад травми, інфекції або судинної патології головного мозку [2].

При цьому первинним головним болем, що ­найчастіше спонукає людину звернутися до лікаря, є мігрень. Саме мігрень є третім найпоширенішим захворюванням у ­світі з глобальною поширеністю до 14,7 % (приблизно в ­одного із семи осіб). Зазвичай напади мігренозного ­головного болю вперше можуть виникати у молодому віці (18-50 ­років) [3].

У фертильні роки поширеність мігрені в тричі вища у жінок, ніж у чоловіків. Зокрема, у цій віковій категорії приблизно 25 % жінок мають мігренозні напади [4].

Імовірною причиною цього є гормони, асоційовані із жіночою статтю. Відомо, що коливання естрогену і прогестерону можуть провокувати напади мігрені, а тестостерон, навпаки, підвищувати поріг депресії кортикального поширення (cortical spreading depression), яка є одним із первинних етапів мігренозного нападу [5].

Період вагітності є непростим періодом для діагностування та лікування мігрені. З одного боку, вагітність може зумовити зменшення або зникнення симптомів мігрені, а з іншого — призводити до розвитку нових форм ­мігрені або погіршення вже наявних. Крім того, обмеження вико­ристання ліків, які можуть бути призначені для ­лікування мігрені, ускладнює процес лікування. У цій статті розглянуто актуальні підходи до діагностики і терапії вагітних із потенційною мігренню.

Головний біль (цефалгія) є одним з найпоширеніших неврологічних розладів і входить до 20 найбільш інвалідизуючих захворювань у світі. Більшість випадків головного болю є доброякісними, тоді як інші потребують постійного спостереження та лікування, а деякі загрожують життю. Для осіб з головними болями в анамнезі лікар повинен визначити, чи є поточний головний біль загальновідомим первинним головним болем, загостренням первинного головного болю внаслідок іншого захворювання або новим вторинним головним болем.

Мета дослідження – провести аналіз судинної події у пацієнта з вторинним головним болем, який був діагностований у відділенні неврології у 2023 році.

Матеріали та методи. Використано метод системного та порівняльного аналізу, бібліосемантичний метод вивчення результатів сучасних наукових досліджень, сучасний погляд на проблему вторинного головного болю. Проаналізовано 18 англомовних літературних джерел. Наведено результати власного клінічного досвіду, описано клінічний випадок пацієнта з вторинним головним болем.

Результати. Проведено огляд літератури щодо сучасних даних про вторинний головний біль та описано клінічний випадок. Проведено аналіз клінічного випадку хворого з вторинним головним болем, діагностованого у відділенні неврології у 2023 році. Обговорювалися діагностичні аспекти вторинного головного болю та варіанти лікування.

Висновки. Вторинний головний біль виникає набагато рідше, ніж первинний, але він може бути небезпечним для життя. Клініцист повинен вміти розрізняти первинний і вторинний головний біль і вміти поставити конкретний діагноз для пацієнта з головним болем. Для цього лікар повинен знати критерії для кожного типу головного болю та «червоні прапорці» вторинного головного болю. Вторинні головні болі виникають набагато рідше, ніж первинні, але вони можуть бути небезпечними для життя. Найважливішим аспектом діагностики головного болю є історія та медичне обстеження. Первинний головний біль не є діагнозом виключення, а базується на клінічних даних, отриманих під час обстеження. Наявність нетипових ознак або червоних прапорців повинна викликати занепокоєння щодо вторинного головного болю. Мнемоніка SNOOP A корисна для забезпечення того, щоб червоні прапорці не були пропущені. Клініцист повинен вміти розрізняти первинний і вторинний головний біль і вміти поставити конкретний діагноз пацієнту з головним болем. Для цього лікар повинен знати критерії кожного типу головного болю. Багато типів первинних головних болів можна діагностувати на основі ретельного анамнезу та фізичного огляду без додаткових методів обстеження. Нейровізуалізація необов’язкова, якщо у пацієнта є мігрені або інші первинні головні болі з нормальним неврологічним статусом і відсутністю червоних прапорів і ознак вторинного головного болю. Якщо є ознаки вторинного головного болю, слід використати нейровізуалізацію або інші додаткові діагностичні тести. Бажано провести МРТ головного мозку.

УДК 616.832-002-031.13-036

Резюме. Актуальність. Хвороби спектра оптикомієліт-асоційованих розладів (NMOSD) упродовж багатьох років маскувалися під іншими діагнозами. Сучасні діагностичні критерії розширюють можливості
встановлення діагнозу, проте потребують апробації в умовах реальної клінічної практики. Мета: через розбір
клінічного випадку та літературний пошук проаналізувати алгоритм встановлення діагнозу оптикомієліту
на основі нової клінічної настанови «Діагностика та лікування спектру оптикомієліт-асоційованих розладів», розробленої в 2023 році в Україні, виділити маркерні ознаки, що виключають альтернативні діагнози,
провести аналіз ефективності лікування пацієнта у динаміці. Матеріали та методи. Використали бібліосемантичний метод, методи системного та порівняльного аналізу. Подали результати власного клінічного досвіду, провели динамічний аналіз клінічного випадку хворого з оптикомієлітом. Результати. За останні 6 років у КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна лікарня» були проліковані у неврологічному відділенні 23 хворі з діагнозом оптикомієліту. У 2018 році лише 1 пацієнт, 2019 — 5 хворих, 2020 — 3 хворі, 2021 — 6 осіб, 2022 — 8 пацієнтів. Розглянули клінічний випадок пацієнта 52 років, який звернувся по медичну допомогу на кафедру неврології ЛНМУ ім. Данила Галицького у 2023 році. Проаналізували шлях пацієнта з 2019 року з динамікою на МРТ до встановлення діагнозу оптикомієліту з врахуванням актуальних діагностичних критеріїв, у яких оптикомієліт було включено у склад єдиного терміна «NMOSD». Наявність навіть 1 із 6 основних клінічних проявів у поєднанні з наявністю AQP4-IgG дає підстави для встановлення діагнозу NMOSD. Провели диференційну діагностику з іншими патологіями, на основі цього виділено маркерні ознаки, що виключають розсіяний склероз, гострий розсіяний енцефаломієліт, інфекційні мієліти. Розглянуто діагностичні аспекти NMOSD та можливості лікування. Проведено аналіз ефективності лікування пацієнта в динаміці. Висновки. Нова українська клінічна настанова щодо оптикомієліт-асоційованих розладів, яка базується на міжнародних консенсусних діагностичних критеріях, поліпшує стандартизацію підходу до пацієнтів з NMOSD і може ефективно використовуватися в умовах реальної клінічної практики. У розглянутому нами клінічному випадку пацієнта, в якого наявний мієліт без невриту зорового нерва, саме наявність AQP4-IgG та ретельна дифдіагностика з іншими патологіями відіграє ключову роль у встановленні діагнозу.
Ключові слова: оптикомієліт-асоційовані розлади; оптикомієліт; диференційна діагностика; клінічний
випадок; аквапорин-4; МРТ