УДК: 616.61-036.12-06:/616.12-008.331.1+616.379-008.64+616.61-002-036.12/-036

Резюме. Хронічна хвороба нирок (ХХН), особливо її термінальна стадія, – серйозна проблема в сучасній медицині. Певні особливості перебігу
ХХН є у пацієнтів із артеріальною гіпертензією (АГ), цукровим діабетом (ЦД) та хронічним гломерулонефритом (ХГН). Метою дослідження було вивчити перебіг ХХН на тлі АГ, ЦД та ХГН за даними клініко-лабораторних обстежень для оцінки важкості стану пацієнтів.
Матеріали та методи. Обстежено 86 пацієнтів із хронічною нирковою недостатністю (ХНН) V стадії, яких було розділено на 3 групи, залежно від
наявного супутнього захворювання. У 1 групу (n – 35) увійшли пацієнти з ХНН та АГ, у 2 групу (n – 28) – пацієнти з ХНН та ЦД, у 3 групу (n – 23) –
пацієнти з ХНН та ХГН. Усім хворим проводили антропометричні, з гальноклінічні, лабораторні та інструментальні методи дослідження.
Результати досліджень та їх обговорення. Аналізуючи дані загального аналізу крові, у 100 % пацієнтів у всіх трьох групах зазначено зниження
рівнів гемоглобіну та еритроцитів. Також виявлено достовірне зниження рівня альбуміну (p < 0,05) та зростання рівнів сечовини (p < 0,001) і кре-
атиніну (p < 0,001), що вказувало на виражене зниження функції нирок і на значне їх ураження. Аналізуючи результати іонного складу крові, ви-
явлено достовірне зростання рівнів фосфору та паратгормону у пацієнтів ІІІ групи (ХНН та ХГН).
Висновки:
1. У всіх групах пацієнтів із ХНН V ст. на тлі супутніх АГ, ЦД чи ХГН зазначено стійку анемію, яка проявлялася прогресуючим падінням гемог-
лобіну до рівнів 86,22 ± 3,61 г/л, 83,89 ± 3,06 г/л та 83,22 ± 3,49 г/л відповідно.
2. У таких пацієнтів констатовано виражене зниження функції нирок, що проявлялося затримкою виділення продуктів білкового обміну з крові
через зниження рівнів альбуміну (p < 0,05), значного зростання рівнів сечовини (p < 0,001), креатиніну (p < 0,001) та падіння ШКФ.
3. У групі пацієнтів із поєднанням ХНН V ст. та ХГН виявлено достовірне зростання рівнів фосфору та паратгормону (p < 0,01). Таке підвищення
рівня паратгормону у сироватці крові може бути пов’язане з падінням рівня кальцію в крові таких пацієнтів та подальшим прогресуючим підвищенням рівня неорганічного фосфату і розвитку гіперфосфатемії.

 УДК 616.329/.33-002-06-07-08

Мета — проаналізувати результати діагностики та лікування ускладненої гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ).
Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз результатів діагностики та лікування 1232 пацієнтів з ускладненою ГЕРХ у Львівському обласному клінічному діагностичному центрі та лікарні швидкої медичної допомоги Святого Пантелеймона м. Львова — базі кафедри хірургії, пластичної хірургії та ендоскопії ФПДО Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького в період із 2018 до 2023 р. Жінок було 690 (56 %), чоловіків — 542 (44 %). Середній вік пацієнтів становив (57,0 ± 4,5) року. Середній індекс маси тіла — 32,7 кг/ м 2 . Аналізували скарги й анамнез пацієнтів, тривалість симптомів, результати інструментальних досліджень (езофагогастродуоденоскопія, рентге-
носкопія шлунково-кишкового тракту зі сульфатом барію), способи та техніки операцій. Статистичний аналіз даних проведено за допомогою програми Statistica 10.0 (StatSoft).
Результати. Хворі з пептичною виразкою стравоходу отримували інгібітори протонної помпи, прокінетики. Через 4 — 16 тиж після консервативного лікування їм виконано лапароскопічну антирефлюксну операцію. У 4 хворих із пептичною стриктурою стравоходу проведено балонну дилатацію і консервативне лікування впродовж 12 тиж, у 9 хворих із верифікованим стравоходом Барретта — аргоноплазмову коагуляцію і/або радіочастотну абляцію. До операції впродовж 8 — 12 тиж усі пацієнти отримували інгібітори протонної помпи, 2 пацієнтів — після операції. У 10 пацієнтів із гострою кровотечею з верхніх відділів шлунково-кишкового тракту виконано комбінований гемостаз (ін’єкційний + аргоноплазмова коагуляція) у поєднанні з інфузійною гемостатичною та противиразковою терапією. Прооперовано лапароскопічним методом 105 пацієнтів.
Висновки. Із ускладнень ГЕРХ стравохідно-шлункову кровотечу діагностовано у 14,3 % пацієнтів, грижу стравохідного отвору діафрагми — 90,5 %, стравохід Барретта з циліндричною стовпчастою метаплазією (columnar-lined esophagus, CLE) — у 7,9 %. Виконання комбінованого гемостазу (ін’єкційний + аргоноплазмова коагуляція) у поєднанні з інфузійною гемостатичною та противиразковою терапією дало
змогу зупинити кровотечу й підготувати пацієнтів до планового операційного втручання.
Ключові слова: гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, стравохід Барретта, кровотеча, пептична стриктура стравоходу, діагностика, лікування.

УДК 616.26+616.329)]-007.43-036-07-08

Мета роботи: ретроспективний аналіз результатів лікування хворих з грижами стравохідного отвору діафрагми.
Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 322 пацієнтів із грижами стравохідного отвору діафрагми (ГСОД) та гастроезофагеальною рефлюксною хворобою (ГЕРХ), які отримували лікування на базі кафедри хірургії, пластичної хірургії та ендоскопії ФПДО Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького у Центрі хірургії та онкохірур­гії 1 ТМО м. Львів з 2021 по 2023 р. Жінок було 182, чоловіків – 140, середній вік пацієнтів становив (54,7±3,2) року, середній індекс маси тіла – 33,5 кг/м 2 . Аналізували скарги та анамнез пацієнтів, тривалість симптомів, передопераційні інструментальні дослідження, різні способи та техніки операцій, час операції, тривалість перебування в стаціонарі, інтра- та ранні постопераційні ускладнення.
Результати. У 131 (71,6 %) пацієнта виконали лапароскопічну фундоплікацію за Ніссеном. У 37 (20,2 %) пацієнтів виконали лапароскопічну фундоплікацію за Ніссеном – Розетті; у 3 (1,6 %) – фундоплікацію за Tупе, у 1 (0,5 %) – фундоплікацію за Дором, у 6 (3,4 %) – роботичну фундоплікацію за Ніссеном. Операційне втручання відкритим способом виконано у 5 (2,7 %) пацієнтів. Ускладнення, пов’язані з ГСОД та ГЕРХ, діагностовано у 73 (24,1 %) випадках: анемію – у 21 (6,9 %), виразку Камерона з крово­течею – у 27 (8,9 %), стриктуру стравоходу – у 16 (5,3 %); CLE і стравохід Барета – у 8 (2,6 %), рак стравоходу – в 1 (0,3 %). Серед інтраопераційних ускладнень були ушкодження селезінки з кровотечею у 1 (0,5 %) пацієнта; у 1 випадку (0,5 %) – перфорація стравоходу; пневмоторакс – у 9 (4,9 %) хворих. Звуження стравохідного отвору діафрагми на рівні фундоплікаційної манжети в післяопераційному періоді – у 11 (6 %) випадках; релапароскопія – в 1 (0,5 %) випадку. 3 (1,6 %) пацієнти повторно госпіталізо­вані через 1 місяць після операції з рецидивом ГСОД і ГЕРХ.
Ключові слова: грижа стравохідного отвору діафрагми; ускладнення; діагностика; лікування.

УДК 616.366-002-036.11-06:616.14-005.6-005.7]-08-084

Мета роботи: поліпшення результатів лікування пацієнтів із гострим калькульозним холециститом і його ускладненнями шля­ хом диференційної профілактики венозних тромбозів та емболій за рахунок використання опрацьованої прогностичної моделі визначення ступеня їх ризику.
Матеріали і методи. У ході дослідження проаналізовано результати обстеження та лікування 101 пацієнта з гострим калькульоз­ ним холециститом та його ускладненнями за період з 2021 по 2022 роки на базі кафедри хірургії, пластичної хірургії та ендоскопії ФПДО Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького (КНП 1 ТМО м. Львів, відділення хірургії та онкології № 2). Переважали жінки (69 осіб, 68,3 %) віком від 24 до 86 років (середній вік (59,0±15,29) років). Пацієнтів поділили залежно від виникнення ускладнень захворювання (34 хворих, 33,7 %) чи їх відсутності. Ускладнення включали здебільшого поєднання гострого калькульозного холециститу з протоковою патологією. Уся вибірка хворих підлягала клінічному, лаборатор­ ному та інструментальному дослідженню. У результаті виконаних обстежень і узагальнення даних виявлено 3 (21,4 %) випадки тромбозу в венах гомілок та суральних синусів, 2 (14,3 %) – підколінної вени, 2 (14,3 %) – поверхневої стегнової вени, 2 (14,3 %)
– загальної стегнової і 3 (21,4 %) – клубових вен. Результати. У результаті дослідження та статистичного аналізу було виокремлено 9 факторів, які мають достовірний вплив на виникнення венозних тромбозів й емболій: інтерлейкіни 1β та 4, TNF, протромбіновий індекс, загальний фібриноген, МНВ, D-димери, значення шкал Caprini і Rogers. Розроблено формули для визначення вірогідності розвитку тромботичних ускладнень з гострим неускладненим та ускладненим калькульозним холециститом відповідно. Впровадження у клініці створених об’єктиві­ зованих прогностичних моделей визначення ризику виникнення венозних тромбозів та емболій та застосування способу профі­лактики у пацієнтів із гострим калькульозним холециститом і його ускладненнями дало змогу сигніфікантно знизити частоту цих ускладнень загалом з 32,7 % до 11,5 %, при неускладнених випадках з 12,1 % до 5,1 % та при ускладнених – з 43,8 % до 15,4 % (р<0,05).
Ключові слова: гострий калькульозний холецистит; ускладнення; венозні тромбози та емболії; тромбоз глибоких вен; тромбоем­ болія легеневої артерії; спосіб оцінки ступеня ризику.

Анотація.
Мета роботи: дати оцінку безпосереднім та віддаленим результатам лікування хворих на ускладнений КРР у багатопрофільній лікарні. Матеріали і методи. Ретроспективним дослідженням охоплено 94 хворих на ускладнений КРР, пролікованих у 2-му хірургічному відділенні «Лікарні святого Пантелеймона» 1-го територіального медичного об´єднання міста Львова у 2019-2022 роках. Виходячи з аналізу скарг, анамнезу захворювання, даних лабораторного та променевого досліджень, КРР, ускладнений гострою обтураційною непрохідністю діагностовано у 63 пацієнтів (67,1%), перфорацією і перитонітом у 22 (23,4%) і кровотечею у 9 (9,6%) хворих. Невідкладні операції впродовж 6 годин від госпіталізації виконано 22 пацієнтам (23,4%) у зв'язку з клінікою перитоніту (на грунті перфорації пухлини або діастатичного супрастенотичного розриву кишки). Комплексна гемостатична терапія призвела до зупинки кишкової кровотечі у всіх 9 випадках; подальша фіброколоноскопія верифікувала локалізацію пухлини та дала змогу виконати її біопсію. Встановленням нітінолового стента у 6 пацієнтів усунуто явища ГОКН, що дозволило в подальшому виконати радикальну операцію планово. Решту хворих з ГОКН – 57 (60,6%) оперовані впродовж 24 перебування в клініці. Обсяг операції визначали індивідуально, виходячи зі ступені операційного ризику та поширеності пухлинного процесу. В кожному випадку ставили мету – не лише надійно усунути ГОКН, але й виконати онкологічно радикальну або ж паліативну циторедуктивну операцію. Обструктивний рак локалізувався у: висхідній ободовій кишці – 10,8%, печінковому вигині – 8,5%, поперечноободовій – 12,8%, селезінковому вигині – 23,4%, низхідній ободовій – 8,5%, сигмоподібній – 18,9%, ректосигмоїдному з'єднанні – 17,1%. Виконані операційні втручання: правобічна геміколектомія – 32,1% (3,2% – без накладання  анастомозу),  лівобічна  геміколектомія  –  35,6%  (22,7%  –  термінальна трансверзостомія), обструктивна резекція сигмоподібної кишки – 12,4%, колостомія – 7,2%, висока передня резекція прямої кишки, протективна ілеостомія – 12,7%. Радикальними щодо раку ободової кишки у 87,6% випадків вважали широкі анатомічні резекції (R0) з видаленням чотирьох колекторів регіонарних лімфатичних вузлів (D3) з або без накладання анастомозу. Виходячи  з  даних  передопераційних  досліджень,  операційних  знахідок  та  висновків патоморфологічного дослідження ІІ стадію пухлинного процесу констатовано у 24 випадках (25,5%), ІІІ і ІV, відповідно – у 51 (54,3%) та 19 (20,2%) хворих. Післяопераційні ускладнення (нагноєння рани, евентрація) виникли у 18 (19,1%). Неспроможність швів анастомозу констатовано у 9 випадках (9,6%), з них у 6 було виконано релапаротомію у зв'язку з розвитком дифузного перитоніту. Померли 8 хворих (8,5%), з них 3 – від прогресування пухлинного процесу, 3 – поліорганної недостатності, сепсису, 2 – масивної тромбоемболії легеневої артерії. Ліжкодень знаходився в межах 12-26 днів (середній 16,1±2,8). Результати досліджень та їх обговорення: Першочерговим тактичним завданням лікування хворих на ГОКН є відновлення кишкової прохідності, відтак усунення реальної загрози життю пацієнтів. Надзвичайно важливим стратегічним завданням є видовження виживаності хворих шляхом виконання онкологічно-радикальних або циторедуктивних операцій. Фахова реалізація останнього потребує відповідного рівня підготовки – щонайменше проходження спеціалізації з онкохірургії. З 94 оперованих у 13 (13,8%) визначити виживаність не виявилось можливим з причини зміни адреси проживання і безуспішності телефонного контакту. Близькі за кількістю моніторингові втрати (18,6%) відзначили й інші автори [Lim J.H.]. Виживаність визначено згідно даних регіонального канцер-реєстру. Один рік після лікування в 2-му хірургічному відділі «Лікарні святого Пантелеймона» 1-го ТМО міста Львова прожив 81 (86,2%) оперований, 2 роки – 62 (65,9%) і три – 56 (59,6%). За диференційованими показаннями хворим було проведено ад'ювантну або ж паліативну хіміотерапію. Моніторингові заходи пацієнтів після виписки з лікарні полягали у періодичному визначенні вмісту раково-ембріонального антигену в крові, ультрасонографії, комп'ютерній томографії, колоноскопії.