УДК 617.58-002.44-02:616.147.3-007.64-008.64]-089

Резюме. Проаналізовано лікування 85 хворих із варикозною хворобою, ускладненою трофічними виразками з хронічною венозною недостатністю (ХВН, С6А). Мета роботи — покращити комплексне хірургічне лікування трофічних виразок нижніх кінцівок при хронічній венозній недостатності за допомогою медикаментозного впливу, озонотерапії, перев’язок, операційного лікування. Матеріали та методи. Проводилось операційне лікування хворих, яке передбачало: лазерну електрокоагуляцію поверхневих вен (15 хв.), видалення малої та великої підшкірних вен (31 хв.), операцію Лінтона (23 хв.), пересадку шкіри за Тіршем (16 хв.). Вік хворих становив від 46 до 78 років, жінок було 58 (67,8%), чоловіків — 27 (32,2%). Усім хворим проводили ультразвукове дослідження судин нижніх кінцівок, оцінювали протяжність остіального рефлюксу, стан поверхневих магістральних вен, їх притоків, діаметр перфораційних вен, а також визначали діаметр варикозних вен. Місцево застосовували мазеві пов’язки (левосин, левомеколь, бетадин, флуцидерм, куріозин), озоновану олію амаранта. Рани озонували в пластиковому контейнері середніми дозами озону 2000 мкг/л, 7-10 днів. Результати та їх обговорення. Комплексне хірургічне лікування залежало від індивідуального підходу до кожного
конкретного хворого з трофічними виразками. Середня тривалість передопераційного приготування становила 5-8 днів. Середній ліжко-день становив 18,4 дня (р<0,05). 71,7% пацієнтів виписані зі стаціонару із загоєними трофічними виразками; 28,3% хворих із гранулювальними ранами невеликих розмірів у стадії епітелізації і скеровані на подальше амбулаторне лікування.
Ключові слова: варикозна хвороба, трофічні виразки, консервативне лікування, операційні методи лікування, озонотерапія.

УДК 616.988:578.834-036.21:616-005.6:616-005.7]-084-089

Резюме. Актуальність. Венозні тромбози та емболії — одне з основних і найбільш грізних ускладнень в ургентній абдомінальній хірургії в умовах глобальної пандемії, викликаної коронавірусом виду SARS-CoV-2, що невпинно погіршує показники захворюваності й летальності. Незважаючи на нагромадження достатніх знань щодо проблеми венозного тромбоемболізму в цілому, питання розуміння унікальної протромботичної
патофізіології вірусу та його потенціювання коагуляційної системи у пацієнтів з COVID-19 залишається на субоптимальному рівні. Мета: оцінити масштаб венозних тромбозів у пацієнтів, невідкладно оперованих з приводу абдомінальної патології, з супутньою коронавірусною хворобою, та визначити основні заходи з поліпшення ефективності профілактики й лікування. Матеріали та методи. Проаналізовано результати лікування 3476 хворих у центрі хірургії № 1 КНП «Львівське територіальне медичне об’єднання «Багатопрофільна клінічна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги» з квітня 2021 р. по березень 2022 р., 89,3 % з яких було госпіталізовано у невідкладному порядку. Померли
159 (4,6 %) пацієнтів, переважно від гнійно-септичних ускладнень, поліорганної (у першу чергу тяжкої дихальної) недостатності та венозних тромбозів і емболій. Результати. Неспецифічну профілактику венозних тромбозів та емболій проводили всім пацієнтам, вона полягала в еластичній компресії ніг перед транспортуванням хворого в операційну й ранній активізації хворого після хірургічного втручання. Важливим компонентом відновлення рухової активності вважали адекватне знеболювання та допомогу медичного персоналу. Специфічну профілактику венозних тромбозів здійснювали шляхом підшкірного введення низькомолекулярних гепаринів один чи два рази на день. З початком пандемії та різким збільшенням
тромбоемболічних ускладнень у клініці розпочали використовувати триваліші терміни профілактики зі збільшенням дози та кратності введення антикоагулянтів. Висновки. Невирішеними питаннями, які стали на перешкоді оптимізації профілактики венозних тромбозів та емболій у клініці, є нові виклики, пов’язані з пандемією COVID-19, недостатня настороженість лікарів щодо проблеми тромбоемболічних ускладнень, труднощі об’єктивної оцінки ризику тромбозу глибоких вен при наявності багатьох факторів, відсутність адаптованих до умов сьогодення шкал оцінки ризику венозних тромбозів.
Ключові слова: венозні тромбози та емболії; COVID-19; невідкладна абдомінальна хірургія

УДК 616-089.844:616.211

Резюме. Естетична корекція носа, тобто ринопластика на сьогодні є однією з найпопулярніших операцій у пластичній естетичній хірургії. Показник кількості таких операцій, звичайно, є досить варіабельним та залежить від економіки, достатку населення, впливу локальних та світових епідемій тощо. Проте як у світовій статистиці, так і в українській з кожним роком відзначається позитивна динаміка щодо кількості проведених ринопла-
стик.
Мета. Оцінити різні варіанти органозберігаючих хірургічних доступів при первинній естетичній корекції носа та їх вплив на виникнення пізніх післяопераційних естетичних ускладнень.
Матеріал і методи. У хірургічному відділенні Львівської міської косметологічної лікарні в 2016-2020 рр. проведено 462 первинні ринопластики.
УВсім пацієнтам проводилась передопераційна консультація з плануванням хірургічного втручання. Пацієнти були розділені на 2 групи.
Результати. В цьому дослідженні, як у першій, так і в другій групі, частота Pollybeak deformity є досить високою, як в абсолютних показниках, так і в порівнянні з частотністю інших пізніх естетичних ускладнень. Однак, у 2 групі відзначалось різке зменшення частоти цього ускладнення, порівняно з 1 групою, - 11,1% щодо 20,6%. Причиною Pollybeak deformity в 1 групі могло бути надмірне розростання фіброзної тканини в надкінчиковій зоні, що призводило до руйнування Pitanguy’s lig. та Scroll Ligament Complex. У 2 групі, де Pitanguy’s lig. не пересікалась, а тільки вертикально розшаровувалась, при цьому не втрачалось з’єднання між цією зв’язкою та SMAS у надкінчиковій зоні, а також не руйнувався SLC, де дзьобоподібна деформація хоч і спостерігалася - 11,1%, проте була в легкій формі і не потребувала хірургічного лікування.
Висновки. Ринопластика є однією з найскладніших операцій. Відсоток ускладнень після ринопластики на сьогодні залишається досить високим. Відсоток деформацій носа як ускладнення ринопластики залежить від методів доступів та технік виконання хірургічної корекції носа. Для попередження дзьобоподібної деформації носа як ускладнення первинної ринопластики та зменшення частоти цього ускладнення потрібно більш детально вивчити причини виникнення та методи профілактики.
Ключові слова: деформації носа, ринопластика, типи ринопластик, ускладнення  ринопластики, дзьобоподібний ніс, деформація кінчика носа, лікування, профілактика.

УДК: 616-33-002.44:615.243.4

Резюме. Метою дослідження було порівняти ефективність омепразолу, пантопразолу і рабепразолу в комплексному лікуванні хворих на пептичну виразку. Матеріал і методи дослідження. Обстежено 98 осіб із пептичною виразкою шлунка і/або дванадцятипалої кишки в стадії загострення, асоційованих із  H. pylori. Усім пацієнтам проводили загальноклінічні обстеження, езофагогастродуоденофіброскопію (ЕГДФС), моноклональний тест для виявлення антигенів  H. pylori (stool-test). Пацієнтів стратифікували за лікувальним комплексом, розподіливши на три групи: І група пацієнтів (30 осіб) отримувала стандартну антигелікобактерну терапію (АГТ) з омепразолом упродовж 14 днів, пацієнти ІІ групи (33 особи) отри­ мували аналогічну АГТ із пантопразолом, а пацієнти ІІІ групи (35 осіб) — АГТ із рабепразолом. Через 4 тижні після завершення лікування проводили повторну ЕГДФС.
Результати. Призначення стандартної потрійної схеми антигелікобактерної терапії з омепразолом сприяло заго­єнню ерозивно-виразкових дефектів у 73,5% випадків, при застосуванні пантопразолу — у 54,1%, а при включенні рабепразолу — у 94,3%. Пацієнтам, у яких утримувалися клінічні ознаки хвороби, продовжено лікування ІПП.
Висновки. Застосування рабепразолу в складі стандартної потрійної антигелікобактерної терапії супроводжується максимальним загоєнням (94,3%) ерозивно-виразкових дефектів гастродуоденальної зони.
Ключові слова: інгібітори протонної помпи, пептична виразка.

УДК 616.831-009.11-008.6-053.2

Анотація. Дитячий церебральний параліч (ДЦП) є найпоширенішою причиною інвалідності в ранньому дитинстві. Для оцінки функціональних можливостей дитини, а саме структури та функції, діяльності та участі, оцінки факторів навколишнього середовища, залучаються фахівці
мультидисциплінарної команди, які при первинному обстеженні пацієнта використовують стандартизовані інструменти оцінки. Це дозволяє об’єктивізувати ступінь обмеження життєдіяльності дитини та більш правильно визначити кваліфікатор по кожній категорії Міжнародної класифікації функціонування, обмеження життєдіяльності та здоров’я (МКФ - ДП), формувати подальші цілі реабілітації та втручання. Протягом останніх років проведено багато досліджень щодо розробки та впровадження нових стандартизованих шкал та їх впровадження в практичну медицину, проведена їх культурна та лінгвістична валідизація українською мовою. Тому метою нашого дослідження є проведення аналізу наявних стандартизованих шкал за останні 10 років, які можуть бути рекомендовані для оцінки функціональних можливостей дитини з ЦП в Україні. У результаті проведеного дослідження виявилося, що існує багато різних інструментів оцінювання, які охоплюють майже всі виміри МКФ. До основних шкал, які використовують при роботі з дитиною, хворою на церебральний параліч, відносять: гоніометрію, оцінку спастичності за шкалою Тардьє та Ашворта, систему класифікації великих моторних функцій (GMFCS), систему класифікації функції руки (MACS), шкалу оцінки бімануальної функції рук (BFMF), систему класифікацій зорових функцій (VFCS), систему класифікації порушень комунікаційних функцій (CFCS), систему класифікації здатності споживати їжу та рідину (EDACS), опитувальник оцінки дитячої інвалідності (PEDI). Правильний вибір інструменту оцінювання дозволяє побачити дитину з усіма її здібностями та проблемами і, в той же час, як цілісну особистість, розробити індивідуальну
програму реабілітації, враховуючи фактори навколишнього середовища, в якому зростає дитина. Важливим є використання різних інструментів оцінювання, які будуть доповнювати один одного залежно від цілей реабілітації та можливостей пацієнта.
Ключові слова: дитячий церебральний параліч; діти; стандартизовані шкали; ICF-CY; функціонування та можливості; обмеження життєдіяльності.