Харчові захворювання залишаються суттєвою проблемою громадського здоров’я у світі, зумовлюючи значні рівні захворюваності та смертності, особливо серед дітей раннього віку, осіб похилого віку і пацієнтів із порушеннями імунної відповіді. Патогенетичну основу цих станів становить поєднання інфекційного ураження та інтоксикації, пов’язаної з дією мікроорганізмів та їхніх токсинів. У комплексній терапії важливе місце поряд із регідратацією та етіотропним лікуванням посідає ентеросорбція - метод інтраінтестинальної детоксикації, спрямований на зв’язування й елімінацію токсичних речовин, патогенів та їхніх метаболітів із просвіту шлунково-кишкового тракту.

Мета - проаналізувати сучасні наукові дані щодо застосування ентеросорбентів при харчових захворюваннях із вибором оптимального препарату.

Сучасні ентеросорбенти характеризуються високою площею активної поверхні, значною сорбційною ємністю і широким спектром адсорбції. Особливий інтерес викликають препарати на основі високодисперсного діоксиду кремнію, які виявляють виражену здатність до зв’язування білкових молекул, бактеріальних клітин і токсинів, а також потенційні протимікробні й антидіарейні ефекти. Клінічні дослідження свідчать про доцільність застосування цих засобів при гострих кишкових інфекціях і функціональних розладах травного тракту, зокрема, у педіатричній практиці, що асоціюється зі скороченням тривалості симптомів і зменшенням вираженості інтоксикаційного синдрому.

Важливою характеристикою є сприятливий профіль безпечності: діоксид кремнію практично не абсорбується в шлунково-кишковому тракті та виводиться в незміненому вигляді. Подальші дослідження спрямовані на уточнення клінічних показань, оптимізацію дозування та оцінювання довгострокової ефективності ентеросорбції в різних групах пацієнтів.

Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.

Foodborne diseases remain a significant global public health concern, contributing substantially to morbidity and mortality, particularly among young children, older adults, and immunocompromised individuals. Their pathogenesis involves both infectious injury and toxin-mediated intestinal and systemic effects. In addition to rehydration and etiotropic therapy, enterosorption represents a pathogenetically justified approach aimed at intraluminal detoxification through binding and elimination of pathogens, toxins, and metabolic byproducts from the gastrointestinal tract.

Aim - to analyze current scientific evidence on the efficacy, safety, and mechanisms of action of enterosorbents in food-related diseases and to determine the most suitable therapeutic option.

Modern enterosorbents are characterized by a large active surface area, high sorption capacity, and broad adsorption spectrum. Preparations based on highly dispersed silicon dioxide have attracted particular attention due to their pronounced protein-binding properties, ability to adsorb microbial cells and toxins, and potential antimicrobial and antidiarrheal effects. Clinical studies suggest that their inclusion in комплексive therapy of acute intestinal infections and functional gastrointestinal disorders, including pediatric practice, may contribute to faster symptom resolution and reduction of intoxication severity.

An important advantage of silicon dioxide–based enterosorbents is their favorable safety profile, as they are minimally absorbed from the gastrointestinal tract and are excreted unchanged. Further research is warranted to clarify clinical indications, optimize dosing regimens, and evaluate long-term therapeutic outcomes in different patient populations.

The authors have no conflicts of interest to declare.

Матеріали та методи. Представлено клінічний випадок пацієнта М., 1987 року народження, зі скаргами на інтенсивне хропіння, епізоди апное уві сні, денну сонливість та підвищення артеріального тиску. Комплексне обстеження включало збір анамнезу, ендоскопічний огляд ЛОР-органів, оцінку антропометричних показників, моніторинг хропіння за допомогою мобільного застосунку SnoreLab, 3D- комп’ютерну томографію навколоносових пазух і полісомнографію. Ефективність лікування оцінювали за динамікою показників SnoreLab і клінічних параметрів після проведення комплексу лікувально- реабілітаційних заходів.

Результати. У пацієнта виявлено ожиріння III ступеня (маса тіла – 135 кг, ІМТ – 41,7 кг/м²), артеріальну гіпертензію та синдром обструктивного апное сну важкого ступеня за результатами полісомнографії (індекс апное-гіпопное – 87,5/год). За даними мобільного застосунку SnoreLab, показник Snore Score до лікування становив 107 балів, що відповідало вираженому хропінню та високому ризику порушень дихання під час сну. Частка часу хропіння становила 63% від загального часу сну, з переважанням гучного та дуже інтенсивного хропіння. Під час ендоскопічного обстеження та 3D-комп’ютерної томографії верхніх дихальних шляхів виявлено девіацію носової перегородки, кістковий шип і гіпертрофічні зміни слизової оболонки, які могли сприяти розвитку обструкції дихальних шляхів. Після проведення комплексу лікувально-реабілітаційних заходів спостерігалася позитивна клінічна динаміка. Показник Snore Score знизився зі 107 до 56 балів (на 47,7%), а частка часу хропіння зменшилася з 63% до 37% загального часу сну. Частка часу без хропіння збільшилася з 37,6% до 62,8%, тоді як частка дуже інтенсивного хропіння зменшилася з 24,3% до 10,8%. Одночасно відзначалося зниження маси тіла на 5 кг, нормалізація артеріального тиску до 127/84 мм рт.ст. ст., покращення якості сну, зменшення денної сонливості та підвищення рівня повсякденної активності. Отримані результати свідчать про ефективність використання мобільного застосунку для динамічного моніторингу стану пацієнта та оцінки результатів проведеної реабілітації.

Висновки. Мобільний застосунок SnoreLab є ефективним інструментом для об’єктивної оцінки хропіння та моніторингу ефективності лікування і реабілітації. Комплексна діагностика пацієнтів із хропінням повинна включати клінічне обстеження, сучасні методи візуалізації та полісомнографію. Своєчасне виявлення та корекція порушень дихання під час сну сприяють покращенню показників серцево- судинної системи, зниженню кардіометаболічного ризику та підвищенню якості життя пацієнтів.

Ключові слова: хропіння, серцево-судинний ризик, мобільний додаток SnoreLab, комп'ютерна 3D- діагностика, синдром обструктивного апное сну, полісомнографія.  

Церебральний параліч (ЦП) належить до найпоширеніших причин дитячої інвалідності як у світі, так і в Україні. Це порушення впливає на поставу, контроль рівноваги та рухову активність дитини, що з часом може призводити до розвитку вторинних ускладнень і обмежень функціонування. Формування компетенцій у батьків стосовно догляду та виховання дітей із ЦП у рамках раннього втручання (РВ) сприяють зменшенню ризику вторинних порушень і підвищенню функціональних можливостей дитини. Важливу роль у цьому процесі відіграє по- слуга РВ, яка забезпечує індивідуалізований супровід і реабілітацію дітей від народження до чотирьох років.

Мета – здійснити порівняльний аналіз якості життя дітей із ЦП залежно від рівня компетенцій батьків щодо догляду та виховання дітей віком 4–14 років зі спастичним ЦП.

Матеріали і методи. Досліджено 105 дітей (віком 4–14 років), поділених на дві групи: група А (43 дитини, які отримували послугу РВ); група Б (62 дитини, які не отримували спеціалізованого втручання). Рівень якості життя оцінено за допомогою міжнародного опитувальника CPQOL.

Результати. Аналіз отриманих результатів вказує на те, що чим більше значення рівня компетенцій батьків, тим більший рівень якості життя за показниками розділів: «Здоров’я», «Сім’я та друзі», «Участь», «Комунікація», «Доступність до сервісів», «Ваше здоров’я».

Висновки. Послуга РВ від народження до 4 років із використанням індивідуальної програми реабілітації, орієнтованої на розвиток компе- тенцій батьків щодо догляду та виховання дітей із ЦП, позитивно впливає на якість життя дітей, сприяючи поліпшенню виконання діяльнос- ті та функціонування. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.

Ключові слова: церебральний параліч; реабілітація, раннє втручання; індивідуальна програма реабілітації; функціонування, включення в соціум; якість життя; міжнародна класифікація функціонування, обмеження життєдіяльності і здоров’я (МКФ); cімейно-орієнтований підхід; компетенції батьків.

У збірнику наукових праць уміщено матеріали учасників усеукраїнської науково-практичної конференції з міжнародною участю «Юрій Липа як державотворець і геополітик», присвяченої 85-річчя праці «Розподіл Росії». Подано розвідки, в яких розглянуто постать Юрія Липи в історичному, культурологічному та філософському аспектах; охарактеризовано міжнародний вимір діяльності та персонологійний аспект творчості письменника-націєтворця, його громадську діяльність та місійне служіння українській нації, національні концепти, світоглядні коди та їхню роль у формуванні колективної пам’яті і національної ідентичності українців. Висвітлено питання духовно-етичної й естетичної аксіосфери митця, проблему збереження та популяризації спадщини письменника як постаті національної памʼятіукраїнців.

Для науковців у галузі українознавства, істориків, культурологів, філологів, лікарів.

Мета – зіставити результати операції Касаї (ОК), виконаної лапароскопічним і лапаротомічним методами, за основними клініко-лабораторними показниками за 6 місяців після втручання; обґрунтувати раціональний вибір пріоритетного доступу як стандарту хірургічного лікування біліарної атрезії (БА), враховуючи технічні, анатомічні й прогностичні аспекти, базуючись на вивченні клініко-лабораторних особливостей перебігу БА в немовлят.
Матеріали і методи. Наведено ретроспективний аналіз 64 випадків БА в дітей віком до 6 місяців. Основним методом первинного лікування у всіх пацієнтів була ОК. Це дало змогу частково або повністю відновити відтік жовчі і стабілізувати стан до трансплантації печінки (ТП) у 43 пацієнтів. Решта (21) пацієнтів мали задовільний стан жовчного відтоку після перенесеної ОК і не мали показань до ТП (дотепер). Усі пацієнти проходили комплексне діагностування, у т.ч. клінічні й біохімічні обстеження, ультразвукове дослідження, ендоскопію, біопсію печінки й генетичні дослідження. ОК виконано лапароскопічним методом лише 4 дітям (БА, тип 1), тоді як лапаротомічним – 60 пацієнтам (БА, типи 2а і 3).
Результати хірургічних втручань оцінено в ранньому післяопераційному періоді та за 6 місяців після операції за клінічними (показниками фізичного і нервово-психічного розвитку, забарвленням випорожнень, відновленням кольору шкіри і слизових), біохімічними показниками (рівнем прямого білірубіну, аланінамінотрасферази, аспартатамінотрасферази, фібриногену, тромбоцитів, індексу маси тіла).
Висновки. Лапаротомічний доступ при ОК слід вважати оптимальним методом втручання через анатомічні умови зони втручання, технічні особливості методу та його прецизійність, герметичність формування анастомозу, тривалість операції. Лапароскопічна ОК не має суттєвих переваг у короткостроковому прогнозі в ефективності нормалізації клініко-лабораторних показників. Підкреслено важливість раннього встановлення діагнозу, мультидисциплінарного підходу і своєчасного хірургічного втручання як ключових чинників успішного лікування БА.
Дослідження виконано згідно з принципами Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено місцевим етичним комітетом інституту. На проведення досліджень отримано інформовану згоду батьків дітей.

Біопсія печінки (БП) є найбільш достовірним джерелом у діагностуванні холестатичних захворювань печінки у дітей, найінформативнішим у прогнозуванні функціонування органа після операції Касаї.
Мета – встановити терміни, умови, вік, методики БП у дітей раннього віку з холестатичними захворюваннями печінки для визначення диференціально-діагностичної інформативності гістологічних досліджень для підвищення точності діагнозу та ефективності подальшої терапевтичної і хірургічної тактики.
Матеріали і методи. 118 дітям із жовтяницями віком 1,5-4,5 місяця проведено морфологічне дослідження біоптатів печінки для верифікації діагнозу. Визначали морфологічні ознаки, ступінь фіброзу та запалення, оптимальні терміни та методики забору біоптату.
Результати. Усі біоптати відповідали стандарту (≥10 портальних трактів). У 64 (54,2%) дітей гістологічне дослідження виявило характерні ознаки біліарної атрезії (БА): проліферацію протоків, фіброз, запалення, облітерацію. Перкутанна БП віком 30 діб забезпечує точність діагнозу, що підтверджено холангіографією і післяопераційною БП. Первинний сімейний внутрішньопечінковий холестаз характеризується дуктопенією, лобулярною інфільтрацією і некрозом гепатоцитів. Тактика після 45-60 діб життя ускладнюється – рекомендована лапароскопічна БП із холангіографією і можливим переходом на операцію Касаї за наявності умов.
Висновки. БП є ключовим методом у диференційному діагностуванні неонатального холестазу, особливо в разі підозри БА. У 92,1% пацієнтів за допомогою БП верифіковано БА, що узгоджується з даними літератури. У випадках неатрезійних форм холестазу морфологічна картина менш специфічна, тому БП слід доповнювати генетичним тестуванням. Вік пацієнта критично впливає на інформативність: до 14-ї доби життя – не проводиться , низька діагностична цінність, на 30-ту добу – оптимальний період для проведення БП. Умови ефективності: якісний біоптат (≥10 портальних трактів), вибір правильної техніки (пункційна або інцизійна, лапароскопічна), кваліфікований морфологічний аналіз у поєднанні з клініко-лабораторними даними. Ці результати підкреслюють важливість своєчасної та якісної БП для визначення подальшої тактики лікування, зокрема, хірургічного втручання або молекулярного діагностування.

Холестатичні захворювання печінки в дітей раннього віку характеризуються швидким прогресуванням фіброзу, високим ризиком розвитку печінкової недостатності та потребою в ранньому хірургічному або трансплантаційному втручанні. Своєчасне виявлення цих патологій дає змогу передбачити прогресування захворювання. Це потребує інтеграції клінічних, лабораторних, морфологічних і молекулярних маркерів.
Мета – комплексно оцінити клініко-лабораторні, морфологічні та імуногістохімічні особливості холестатичних захворювань печінки в дітей раннього віку для оптимізації лікувально-хірургічної і трансплантаційної тактики.
Матеріали і методи. Обстежено 82 дитини віком від 1 місяця до 3 років із різними формами холестатичних захворювань печінки. Проведено клінічне оцінювання, біохімічні та коагулологічні аналізи, ультразвукову діагностику, еластографію, магнітно-резонансну томографію. Морфологічне дослідження біоптатів печінки виконано з використанням шкал METAVIR та Ishak, імуногістохімічно визначено експресію α-SMA, CK19 та Caspase-3. Статистичний аналіз проведено з використанням параметричних і непараметричних методів, рівнем значущості прийнято p<0,05.
Результати. Встановлено, що найпоширенішою формою холестазу є біліарна атрезія, яка асоціюється з раннім дебютом захворювання, вищими рівнями прямого білірубіну та γ-глутамілтрансферази, а також частішим виявленням вираженого фіброзу (F3-F4) порівняно з іншими формами холестазу (p<0,05). Внутрішньопечінкові та генетично-метаболічні форми холестазу характеризуються повільнішим морфологічним прогресуванням і переважно помірним фіброзом (F1-F2), однак у частини пацієнтів відзначається висока активність фіброгенезу. Виявлено достовірні кореляції між рівнями жовчних кислот, прямого білірубіну, активністю аланінамінотрансферази та експресією α-SMA (r=0,72-0,82; p<0,001). Завдяки інтегрованому клініко-морфологічного підходу оптимізовано строки хірургічного втручання та обґрунтовано показання до трансплантації печінки, що супроводжується поліпшенням біохімічних показників функції печінки (p<0,01).
Висновки. Комплексне оцінювання клінічних, лабораторних, морфологічних та імуногістохімічних параметрів дає змогу своєчасно ідентифікувати дітей із високим ризиком прогресування фіброзу, персоніфікувати лікувальну тактику та знизити потребу в ранній трансплантації печінки.
Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження погоджено локальним етичним комітетом установи. На проведення досліджень отримано інформовану згоду батьків, дітей.