Aim: To investigate the impact of cardiovascular risk factors and depressive symptoms on endothelial function in patients undergoing ambulatory cardiac rehabilitation.

Materials and Methods: The study included 98 patients (63 men and 35 women, mean age 49±6 years), who were divided into two groups: Group I – patients with stage I–II arterial hypertension (n=53), and Group II – patients without hypertension (n=45). Endothelial function was assessed using flow-mediated dilation (FMD) of the brachial artery via ultrasound (Samsung H-60, 7 MHz linear probe). The presence and severity of depression were assessed using the HADS scale. All patients completed a structured outpatient cardiac rehabilitation program including aerobic training, psychological support, pharmacological therapy, nutritional counseling, and educational sessions.

Results: Patients with hypertension (Group I) demonstrated significantly lower endothelium-dependent and endothelium-independent vasodilation compared to Group II (p<0.05). Clinically significant depression was observed in 35% of hypertensive patients at baseline and in 11% of patients in Group II. After rehabilitation, no cases of clinically significant depression were observed in either group, with affected patients shifting to the subclinical depression category. No statistically significant correlation was found between the severity of depressive symptoms and endothelial function parameters.

Conclusions: The presence of hypertension is associated with impaired endothelial function and a higher prevalence of depressive symptoms. A comprehensive outpatient cardiac rehabilitation program, integrating physical, psychological, pharmacological, nutritional, and educational interventions, contributed to a significant reduction in depressive symptoms and improvement in patients’ psychoemotional status. These findings support the inclusion of psychosocial interventions in routine cardiovascular care.

KEYWORDS: cardiac rehabilitation; endothelial dysfunction; arterial hypertension; depression; cardiovascular risk factors

Матеріали та методи. Представлено клінічний випадок пацієнта М., 1987 року народження, зі скаргами на інтенсивне хропіння, епізоди апное уві сні, денну сонливість та підвищення артеріального тиску. Комплексне обстеження включало збір анамнезу, ендоскопічний огляд ЛОР-органів, оцінку антропометричних показників, моніторинг хропіння за допомогою мобільного застосунку SnoreLab, 3D- комп’ютерну томографію навколоносових пазух і полісомнографію. Ефективність лікування оцінювали за динамікою показників SnoreLab і клінічних параметрів після проведення комплексу лікувально- реабілітаційних заходів.

Результати. У пацієнта виявлено ожиріння III ступеня (маса тіла – 135 кг, ІМТ – 41,7 кг/м²), артеріальну гіпертензію та синдром обструктивного апное сну важкого ступеня за результатами полісомнографії (індекс апное-гіпопное – 87,5/год). За даними мобільного застосунку SnoreLab, показник Snore Score до лікування становив 107 балів, що відповідало вираженому хропінню та високому ризику порушень дихання під час сну. Частка часу хропіння становила 63% від загального часу сну, з переважанням гучного та дуже інтенсивного хропіння. Під час ендоскопічного обстеження та 3D-комп’ютерної томографії верхніх дихальних шляхів виявлено девіацію носової перегородки, кістковий шип і гіпертрофічні зміни слизової оболонки, які могли сприяти розвитку обструкції дихальних шляхів. Після проведення комплексу лікувально-реабілітаційних заходів спостерігалася позитивна клінічна динаміка. Показник Snore Score знизився зі 107 до 56 балів (на 47,7%), а частка часу хропіння зменшилася з 63% до 37% загального часу сну. Частка часу без хропіння збільшилася з 37,6% до 62,8%, тоді як частка дуже інтенсивного хропіння зменшилася з 24,3% до 10,8%. Одночасно відзначалося зниження маси тіла на 5 кг, нормалізація артеріального тиску до 127/84 мм рт.ст. ст., покращення якості сну, зменшення денної сонливості та підвищення рівня повсякденної активності. Отримані результати свідчать про ефективність використання мобільного застосунку для динамічного моніторингу стану пацієнта та оцінки результатів проведеної реабілітації.

Висновки. Мобільний застосунок SnoreLab є ефективним інструментом для об’єктивної оцінки хропіння та моніторингу ефективності лікування і реабілітації. Комплексна діагностика пацієнтів із хропінням повинна включати клінічне обстеження, сучасні методи візуалізації та полісомнографію. Своєчасне виявлення та корекція порушень дихання під час сну сприяють покращенню показників серцево- судинної системи, зниженню кардіометаболічного ризику та підвищенню якості життя пацієнтів.

Ключові слова: хропіння, серцево-судинний ризик, мобільний додаток SnoreLab, комп'ютерна 3D- діагностика, синдром обструктивного апное сну, полісомнографія.  

Церебральний параліч (ЦП) належить до найпоширеніших причин дитячої інвалідності як у світі, так і в Україні. Це порушення впливає на поставу, контроль рівноваги та рухову активність дитини, що з часом може призводити до розвитку вторинних ускладнень і обмежень функціонування. Формування компетенцій у батьків стосовно догляду та виховання дітей із ЦП у рамках раннього втручання (РВ) сприяють зменшенню ризику вторинних порушень і підвищенню функціональних можливостей дитини. Важливу роль у цьому процесі відіграє по- слуга РВ, яка забезпечує індивідуалізований супровід і реабілітацію дітей від народження до чотирьох років.

Мета – здійснити порівняльний аналіз якості життя дітей із ЦП залежно від рівня компетенцій батьків щодо догляду та виховання дітей віком 4–14 років зі спастичним ЦП.

Матеріали і методи. Досліджено 105 дітей (віком 4–14 років), поділених на дві групи: група А (43 дитини, які отримували послугу РВ); група Б (62 дитини, які не отримували спеціалізованого втручання). Рівень якості життя оцінено за допомогою міжнародного опитувальника CPQOL.

Результати. Аналіз отриманих результатів вказує на те, що чим більше значення рівня компетенцій батьків, тим більший рівень якості життя за показниками розділів: «Здоров’я», «Сім’я та друзі», «Участь», «Комунікація», «Доступність до сервісів», «Ваше здоров’я».

Висновки. Послуга РВ від народження до 4 років із використанням індивідуальної програми реабілітації, орієнтованої на розвиток компе- тенцій батьків щодо догляду та виховання дітей із ЦП, позитивно впливає на якість життя дітей, сприяючи поліпшенню виконання діяльнос- ті та функціонування. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.

Ключові слова: церебральний параліч; реабілітація, раннє втручання; індивідуальна програма реабілітації; функціонування, включення в соціум; якість життя; міжнародна класифікація функціонування, обмеження життєдіяльності і здоров’я (МКФ); cімейно-орієнтований підхід; компетенції батьків.

Мета – зіставити результати операції Касаї (ОК), виконаної лапароскопічним і лапаротомічним методами, за основними клініко-лабораторними показниками за 6 місяців після втручання; обґрунтувати раціональний вибір пріоритетного доступу як стандарту хірургічного лікування біліарної атрезії (БА), враховуючи технічні, анатомічні й прогностичні аспекти, базуючись на вивченні клініко-лабораторних особливостей перебігу БА в немовлят.
Матеріали і методи. Наведено ретроспективний аналіз 64 випадків БА в дітей віком до 6 місяців. Основним методом первинного лікування у всіх пацієнтів була ОК. Це дало змогу частково або повністю відновити відтік жовчі і стабілізувати стан до трансплантації печінки (ТП) у 43 пацієнтів. Решта (21) пацієнтів мали задовільний стан жовчного відтоку після перенесеної ОК і не мали показань до ТП (дотепер). Усі пацієнти проходили комплексне діагностування, у т.ч. клінічні й біохімічні обстеження, ультразвукове дослідження, ендоскопію, біопсію печінки й генетичні дослідження. ОК виконано лапароскопічним методом лише 4 дітям (БА, тип 1), тоді як лапаротомічним – 60 пацієнтам (БА, типи 2а і 3).
Результати хірургічних втручань оцінено в ранньому післяопераційному періоді та за 6 місяців після операції за клінічними (показниками фізичного і нервово-психічного розвитку, забарвленням випорожнень, відновленням кольору шкіри і слизових), біохімічними показниками (рівнем прямого білірубіну, аланінамінотрасферази, аспартатамінотрасферази, фібриногену, тромбоцитів, індексу маси тіла).
Висновки. Лапаротомічний доступ при ОК слід вважати оптимальним методом втручання через анатомічні умови зони втручання, технічні особливості методу та його прецизійність, герметичність формування анастомозу, тривалість операції. Лапароскопічна ОК не має суттєвих переваг у короткостроковому прогнозі в ефективності нормалізації клініко-лабораторних показників. Підкреслено важливість раннього встановлення діагнозу, мультидисциплінарного підходу і своєчасного хірургічного втручання як ключових чинників успішного лікування БА.
Дослідження виконано згідно з принципами Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено місцевим етичним комітетом інституту. На проведення досліджень отримано інформовану згоду батьків дітей.

Біопсія печінки (БП) є найбільш достовірним джерелом у діагностуванні холестатичних захворювань печінки у дітей, найінформативнішим у прогнозуванні функціонування органа після операції Касаї.
Мета – встановити терміни, умови, вік, методики БП у дітей раннього віку з холестатичними захворюваннями печінки для визначення диференціально-діагностичної інформативності гістологічних досліджень для підвищення точності діагнозу та ефективності подальшої терапевтичної і хірургічної тактики.
Матеріали і методи. 118 дітям із жовтяницями віком 1,5-4,5 місяця проведено морфологічне дослідження біоптатів печінки для верифікації діагнозу. Визначали морфологічні ознаки, ступінь фіброзу та запалення, оптимальні терміни та методики забору біоптату.
Результати. Усі біоптати відповідали стандарту (≥10 портальних трактів). У 64 (54,2%) дітей гістологічне дослідження виявило характерні ознаки біліарної атрезії (БА): проліферацію протоків, фіброз, запалення, облітерацію. Перкутанна БП віком 30 діб забезпечує точність діагнозу, що підтверджено холангіографією і післяопераційною БП. Первинний сімейний внутрішньопечінковий холестаз характеризується дуктопенією, лобулярною інфільтрацією і некрозом гепатоцитів. Тактика після 45-60 діб життя ускладнюється – рекомендована лапароскопічна БП із холангіографією і можливим переходом на операцію Касаї за наявності умов.
Висновки. БП є ключовим методом у диференційному діагностуванні неонатального холестазу, особливо в разі підозри БА. У 92,1% пацієнтів за допомогою БП верифіковано БА, що узгоджується з даними літератури. У випадках неатрезійних форм холестазу морфологічна картина менш специфічна, тому БП слід доповнювати генетичним тестуванням. Вік пацієнта критично впливає на інформативність: до 14-ї доби життя – не проводиться , низька діагностична цінність, на 30-ту добу – оптимальний період для проведення БП. Умови ефективності: якісний біоптат (≥10 портальних трактів), вибір правильної техніки (пункційна або інцизійна, лапароскопічна), кваліфікований морфологічний аналіз у поєднанні з клініко-лабораторними даними. Ці результати підкреслюють важливість своєчасної та якісної БП для визначення подальшої тактики лікування, зокрема, хірургічного втручання або молекулярного діагностування.

Холестатичні захворювання печінки в дітей раннього віку характеризуються швидким прогресуванням фіброзу, високим ризиком розвитку печінкової недостатності та потребою в ранньому хірургічному або трансплантаційному втручанні. Своєчасне виявлення цих патологій дає змогу передбачити прогресування захворювання. Це потребує інтеграції клінічних, лабораторних, морфологічних і молекулярних маркерів.
Мета – комплексно оцінити клініко-лабораторні, морфологічні та імуногістохімічні особливості холестатичних захворювань печінки в дітей раннього віку для оптимізації лікувально-хірургічної і трансплантаційної тактики.
Матеріали і методи. Обстежено 82 дитини віком від 1 місяця до 3 років із різними формами холестатичних захворювань печінки. Проведено клінічне оцінювання, біохімічні та коагулологічні аналізи, ультразвукову діагностику, еластографію, магнітно-резонансну томографію. Морфологічне дослідження біоптатів печінки виконано з використанням шкал METAVIR та Ishak, імуногістохімічно визначено експресію α-SMA, CK19 та Caspase-3. Статистичний аналіз проведено з використанням параметричних і непараметричних методів, рівнем значущості прийнято p<0,05.
Результати. Встановлено, що найпоширенішою формою холестазу є біліарна атрезія, яка асоціюється з раннім дебютом захворювання, вищими рівнями прямого білірубіну та γ-глутамілтрансферази, а також частішим виявленням вираженого фіброзу (F3-F4) порівняно з іншими формами холестазу (p<0,05). Внутрішньопечінкові та генетично-метаболічні форми холестазу характеризуються повільнішим морфологічним прогресуванням і переважно помірним фіброзом (F1-F2), однак у частини пацієнтів відзначається висока активність фіброгенезу. Виявлено достовірні кореляції між рівнями жовчних кислот, прямого білірубіну, активністю аланінамінотрансферази та експресією α-SMA (r=0,72-0,82; p<0,001). Завдяки інтегрованому клініко-морфологічного підходу оптимізовано строки хірургічного втручання та обґрунтовано показання до трансплантації печінки, що супроводжується поліпшенням біохімічних показників функції печінки (p<0,01).
Висновки. Комплексне оцінювання клінічних, лабораторних, морфологічних та імуногістохімічних параметрів дає змогу своєчасно ідентифікувати дітей із високим ризиком прогресування фіброзу, персоніфікувати лікувальну тактику та знизити потребу в ранній трансплантації печінки.
Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження погоджено локальним етичним комітетом установи. На проведення досліджень отримано інформовану згоду батьків, дітей.

Субклінічні гістопатологічні зміни в трансплантованій печінці є частою проблемою, оскільки вони часто прогресують без клінічних проявів і не завжди відображаються в стандартних лабораторних тестах.Мета – оцінити гістопатологічні зміни трансплантованої печінки у дітей після трансплантації та їх зв’язок
із клінічними й біохімічними показниками реципієнтів.Матеріали і методи. Залучено 48 дітей після трансплантації печінки, які перебували під динамічним спостереженням в одному трансплантаційному центрі. Біопсії проведено за протоколом довготривалого спостереження. Гістологічний аналіз здійснено за шкалою Ishak з оцінюванням фіброзу, запальної активності, холестазу, ураження жовчних протоків і стеатозу. Стандартні лабораторні показники функції печінки (аланінамінотрансферазу, аспартатамінотрансферазу, загальний білірубін, гамма-глутамілтранспептидазу) використано для аналізу зв’язку з морфологічними змінами.Результати. Гістопатологічні зміни виявлено в 44 (92,1%) пацієнтів, навіть за нормальних лабораторних показників і за відсутності клінічних проявів. Найпоширенішим серед них був фіброз (середній ступінь 3,2±1,4 за Ishak). Запальні інфільтрати відзначено в 54,2% пацієнтів, холестаз – у 43,8%, стеатоз – у 37,5%, ураження жовчних протоків – у 31,3%. Кореляція між лабораторними показниками та морфологічними
змінами була слабкою і статистично недостовірною.Висновки. Субклінічні гістопатологічні зміни трансплантованої печінки після пересадки є частими та різноманітними. Біопсія печінки залишається критично важливою для раннього встановлення діагнозу структурних змін та оптимізації імуносупресивної терапії навіть за нормальних лабораторних показників.
Дослідження виконано згідно з принципами Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено локальним етичним комітетом інституту. На проведення досліджень отримано інформовану згоду батьків дітей.

Перекрут яєчка в цілому є рідкісним станом. Ризик його виникнення значно зростає у пацієнтів із крипторхізмом, в яких він зустрічається приблизно в 10 разів частіше порівняно з тими, у кого яєчка опущені в калитку.

Мета - оцінити та порівняти віддалені результати морфофункціонального стану яєчок і показників фертильності у молодих чоловіків, які в дитинстві перенесли планову орхіпексію або орхіпексію, ускладнену перекрутом ретенованого яєчка.

Матеріали і методи. Проаналізовано дані 37 чоловіків (18-25 років) з однобічним пахвинним крипторхізмом в анамнезі. Групу І склали 28 пацієнтів після планової орхіпексії, групу ІІ - 9 осіб, у яких вада ускладнилася перекрутом яєчка. Оцінювали внутрішньояєчковий кровоплин (ультразвукове дослідження з допплерографією) та параметри еякуляту.

Результати. У молодих чоловіків після лікування перекруту (група ІІ) зафіксовано гірші показники кровоплину, ніж після планової операції. Зокрема, у чоловіків діагностовано вірогідне зростання індексу резистентності в інтратестикулярних артеріях в обох групах порівняно з практично здоровими особами - 0,72 та 0,76 щодо 0,67. Критеріями ефективного лікування захворювань яєчок є їх адекватна функціональна здатність - фертильність та гормональна функція. Особливе пригнічення у пацієнтів із перекрутом ретенованого яєчка зафіксоване за відсотком сперматозоїдів із нормальною морфологією - 5,05% та 30,1%. Група пацієнтів, яким проводили лише орхіпексію, мала статистично високозначущо кращий показник (27,2%), але і він не досягав норми.

Висновки. Необхідно пріоритезувати ранню діагностику перекруту яєчка при крипторхізмі та негайно застосовувати хірургічне втручання для запобігання незворотним пошкодженням паренхіми. Навіть вчасно проведене хірургічне лікування перекруту ретенованого яєчка суттєво погіршує морфофункціональні характеристики тестикул при даній природженій ваді. Рання орхіпексія у пацієнтів з крипторхізмом мінімізує ризик перекруту ретенованого яєчка. Враховуючи важкі ускладнення, які виникають внаслідок перекруту яєчка, пацієнтам з даною патологією в анамнезі доцільно у плановому порядку виконувати профілактичну фіксацію контралатерального яєчка.

У науковій роботі представлена актуальна інформація стосовно клінічних перспектив застосування фосфоміцину – антибактерійного препарату, який поновлює свою актуальність в осередку медичної спільноти і входить в рутинну практику протимікробної терапії комплексного лікування пацієнтів з хірургічною інфекцією. Фосфоміцин синтезовано майже п’ять десятиліть тому, проте зберігає високу активність стосовно низки мультирезистентних штамів і збудників з розширеною резистентністю. Унікальний механізм дії препарату та широкий спектр активності збільшують перспективи його застосування при інфекціях різної локалізації. Отримані новітні дані in vitro про активність фосфоміцину стосовно багатьох резистентних мікроорганізмів як при монотерапії, так і в комбінації з іншими агентами, що суттєво розширює покази застосування препарату за умов важких інфекційних процесів. Наявність пероральних і парентеральних композицій дозволяють проводити ступінчасту терапію. Фосфоміцин характеризується мінімальною взаємодією з іншими лікарськими засобами і має відносно сприятливий профіль безпеки. Клінічними результатами досліджень доведена ефективність фосфоміцину при лікуванні пацієнтів не тільки з інфекцією
сечовивідних і дихальних шляхів, але й при бактерійному ураженні кісток і суглобів, шкіри і м’яких
тканин, центральної нервової системи. Водночас, фосфоміцин має значний потенціал використання в кардіохірургії, трансплантології, для профілактики хірургічної інфекції в колоректальній хірургії. Мета. Систематичний огляд для узагальнення клінічного досвіду використання фосфоміцину з парентеральним шляхом введення в сучасних умовах. Матеріали і методи. Пошук біомедичної інформації щодо парентерального застосування фосфоміцину проводили в агрегованих базах даних наукової інформації PubMed, Medline, вітчизняних наукових журналах з імпакт-фактором. Отримані дані із включених джерел були систематизовані та проаналізовані на предмет достовірної і клінічно-значущої інформації. Висновки. Фосфоміцин – препарат, який відновлює зацікавленість медичної спільноти і місце в арсеналі протимікробних засобів при лікуванні хірургічної інфекції різної локалізації. Фосфоміцин володіє достатньою активністю стосовно низки мультирезистентних штамів і збудників з розширеною резистентністю, в тому числі метицилін-резистентних стафілококів, E.coli, які продукують бета-лактамази розширеного спектра, в деяких випадках K.рneumoniae, які продукують карбапенемази. Його унікальний механізм дії та широкий спектр активності розширюють перспективу застосування в лікуванні не тільки інфекції сечовивідних шляхів. Доведена клінічна ефективність при лікуванні пацієнтів з інвазійними інфекціями як при монотерапії, так і в комбінації з іншими антибактеріальними середниками. Дані опублікованих досліджень зі застосування
фосфоміцину є багатообіцяючими і свідчать про потенціал його використання як допоміжного за-
собу для лікування інфекції у критичних хворих.