Церебральний параліч (ЦП) належить до найпоширеніших причин дитячої інвалідності як у світі, так і в Україні. Це порушення впливає на поставу, контроль рівноваги та рухову активність дитини, що з часом може призводити до розвитку вторинних ускладнень і обмежень функціонування. Формування компетенцій у батьків стосовно догляду та виховання дітей із ЦП у рамках раннього втручання (РВ) сприяють зменшенню ризику вторинних порушень і підвищенню функціональних можливостей дитини. Важливу роль у цьому процесі відіграє по- слуга РВ, яка забезпечує індивідуалізований супровід і реабілітацію дітей від народження до чотирьох років.

Мета – здійснити порівняльний аналіз якості життя дітей із ЦП залежно від рівня компетенцій батьків щодо догляду та виховання дітей віком 4–14 років зі спастичним ЦП.

Матеріали і методи. Досліджено 105 дітей (віком 4–14 років), поділених на дві групи: група А (43 дитини, які отримували послугу РВ); група Б (62 дитини, які не отримували спеціалізованого втручання). Рівень якості життя оцінено за допомогою міжнародного опитувальника CPQOL.

Результати. Аналіз отриманих результатів вказує на те, що чим більше значення рівня компетенцій батьків, тим більший рівень якості життя за показниками розділів: «Здоров’я», «Сім’я та друзі», «Участь», «Комунікація», «Доступність до сервісів», «Ваше здоров’я».

Висновки. Послуга РВ від народження до 4 років із використанням індивідуальної програми реабілітації, орієнтованої на розвиток компе- тенцій батьків щодо догляду та виховання дітей із ЦП, позитивно впливає на якість життя дітей, сприяючи поліпшенню виконання діяльнос- ті та функціонування. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.

Ключові слова: церебральний параліч; реабілітація, раннє втручання; індивідуальна програма реабілітації; функціонування, включення в соціум; якість життя; міжнародна класифікація функціонування, обмеження життєдіяльності і здоров’я (МКФ); cімейно-орієнтований підхід; компетенції батьків.

Біопсія печінки (БП) є найбільш достовірним джерелом у діагностуванні холестатичних захворювань печінки у дітей, найінформативнішим у прогнозуванні функціонування органа після операції Касаї.
Мета – встановити терміни, умови, вік, методики БП у дітей раннього віку з холестатичними захворюваннями печінки для визначення диференціально-діагностичної інформативності гістологічних досліджень для підвищення точності діагнозу та ефективності подальшої терапевтичної і хірургічної тактики.
Матеріали і методи. 118 дітям із жовтяницями віком 1,5-4,5 місяця проведено морфологічне дослідження біоптатів печінки для верифікації діагнозу. Визначали морфологічні ознаки, ступінь фіброзу та запалення, оптимальні терміни та методики забору біоптату.
Результати. Усі біоптати відповідали стандарту (≥10 портальних трактів). У 64 (54,2%) дітей гістологічне дослідження виявило характерні ознаки біліарної атрезії (БА): проліферацію протоків, фіброз, запалення, облітерацію. Перкутанна БП віком 30 діб забезпечує точність діагнозу, що підтверджено холангіографією і післяопераційною БП. Первинний сімейний внутрішньопечінковий холестаз характеризується дуктопенією, лобулярною інфільтрацією і некрозом гепатоцитів. Тактика після 45-60 діб життя ускладнюється – рекомендована лапароскопічна БП із холангіографією і можливим переходом на операцію Касаї за наявності умов.
Висновки. БП є ключовим методом у диференційному діагностуванні неонатального холестазу, особливо в разі підозри БА. У 92,1% пацієнтів за допомогою БП верифіковано БА, що узгоджується з даними літератури. У випадках неатрезійних форм холестазу морфологічна картина менш специфічна, тому БП слід доповнювати генетичним тестуванням. Вік пацієнта критично впливає на інформативність: до 14-ї доби життя – не проводиться , низька діагностична цінність, на 30-ту добу – оптимальний період для проведення БП. Умови ефективності: якісний біоптат (≥10 портальних трактів), вибір правильної техніки (пункційна або інцизійна, лапароскопічна), кваліфікований морфологічний аналіз у поєднанні з клініко-лабораторними даними. Ці результати підкреслюють важливість своєчасної та якісної БП для визначення подальшої тактики лікування, зокрема, хірургічного втручання або молекулярного діагностування.

Субклінічні гістопатологічні зміни в трансплантованій печінці є частою проблемою, оскільки вони часто прогресують без клінічних проявів і не завжди відображаються в стандартних лабораторних тестах.Мета – оцінити гістопатологічні зміни трансплантованої печінки у дітей після трансплантації та їх зв’язок
із клінічними й біохімічними показниками реципієнтів.Матеріали і методи. Залучено 48 дітей після трансплантації печінки, які перебували під динамічним спостереженням в одному трансплантаційному центрі. Біопсії проведено за протоколом довготривалого спостереження. Гістологічний аналіз здійснено за шкалою Ishak з оцінюванням фіброзу, запальної активності, холестазу, ураження жовчних протоків і стеатозу. Стандартні лабораторні показники функції печінки (аланінамінотрансферазу, аспартатамінотрансферазу, загальний білірубін, гамма-глутамілтранспептидазу) використано для аналізу зв’язку з морфологічними змінами.Результати. Гістопатологічні зміни виявлено в 44 (92,1%) пацієнтів, навіть за нормальних лабораторних показників і за відсутності клінічних проявів. Найпоширенішим серед них був фіброз (середній ступінь 3,2±1,4 за Ishak). Запальні інфільтрати відзначено в 54,2% пацієнтів, холестаз – у 43,8%, стеатоз – у 37,5%, ураження жовчних протоків – у 31,3%. Кореляція між лабораторними показниками та морфологічними
змінами була слабкою і статистично недостовірною.Висновки. Субклінічні гістопатологічні зміни трансплантованої печінки після пересадки є частими та різноманітними. Біопсія печінки залишається критично важливою для раннього встановлення діагнозу структурних змін та оптимізації імуносупресивної терапії навіть за нормальних лабораторних показників.
Дослідження виконано згідно з принципами Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено локальним етичним комітетом інституту. На проведення досліджень отримано інформовану згоду батьків дітей.

Перекрут яєчка в цілому є рідкісним станом. Ризик його виникнення значно зростає у пацієнтів із крипторхізмом, в яких він зустрічається приблизно в 10 разів частіше порівняно з тими, у кого яєчка опущені в калитку.

Мета - оцінити та порівняти віддалені результати морфофункціонального стану яєчок і показників фертильності у молодих чоловіків, які в дитинстві перенесли планову орхіпексію або орхіпексію, ускладнену перекрутом ретенованого яєчка.

Матеріали і методи. Проаналізовано дані 37 чоловіків (18-25 років) з однобічним пахвинним крипторхізмом в анамнезі. Групу І склали 28 пацієнтів після планової орхіпексії, групу ІІ - 9 осіб, у яких вада ускладнилася перекрутом яєчка. Оцінювали внутрішньояєчковий кровоплин (ультразвукове дослідження з допплерографією) та параметри еякуляту.

Результати. У молодих чоловіків після лікування перекруту (група ІІ) зафіксовано гірші показники кровоплину, ніж після планової операції. Зокрема, у чоловіків діагностовано вірогідне зростання індексу резистентності в інтратестикулярних артеріях в обох групах порівняно з практично здоровими особами - 0,72 та 0,76 щодо 0,67. Критеріями ефективного лікування захворювань яєчок є їх адекватна функціональна здатність - фертильність та гормональна функція. Особливе пригнічення у пацієнтів із перекрутом ретенованого яєчка зафіксоване за відсотком сперматозоїдів із нормальною морфологією - 5,05% та 30,1%. Група пацієнтів, яким проводили лише орхіпексію, мала статистично високозначущо кращий показник (27,2%), але і він не досягав норми.

Висновки. Необхідно пріоритезувати ранню діагностику перекруту яєчка при крипторхізмі та негайно застосовувати хірургічне втручання для запобігання незворотним пошкодженням паренхіми. Навіть вчасно проведене хірургічне лікування перекруту ретенованого яєчка суттєво погіршує морфофункціональні характеристики тестикул при даній природженій ваді. Рання орхіпексія у пацієнтів з крипторхізмом мінімізує ризик перекруту ретенованого яєчка. Враховуючи важкі ускладнення, які виникають внаслідок перекруту яєчка, пацієнтам з даною патологією в анамнезі доцільно у плановому порядку виконувати профілактичну фіксацію контралатерального яєчка.

Паламарчук Юрій Олександрович. Нейровізуалізаційні маркери розсіяного склерозу у дітей в порівняльному аспекті : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 228, 22 / Ю. О. Паламарчук. - Львів, 2026. - 246 с. - Бібліогр.: с. 214-236 (200 назв).

Паламарчук Ю.О. Нейровізуалізаційні маркери розсіяного склерозу у дітей в порівняльному аспекті. — Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора
філософії за спеціальністю 228 «Педіатрія» (22 Охорона здоров'я). — ДНП «Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького», МОЗ України, Львів, 2026
Дослідження присвячене пошуку та клінічному обґрунтуванню нейровізуалізаційних маркерів розсіяного склерозу у пацієнтів із початком у дітячому віці (peadiatric-onset multiple sclerosis, POMS). Робота
демонструє, що вже на ранніх етапах захворювання у дітей формуються структурні зміни головного мозку, зокрема зменшення об’єму білої речовини та таламуса і збільшення об’єму шлуночкової системи. Також
проведена спроба порівняти застосування подібних маркерів у хворих на РС пацієнтів із початком в дорослому віці (adult-onset multiple sclerosis, AOMS) в дебюті захворювання. На основі МР-волюметрії, клінічної оцінки за шкалою EDSS та показників якості життя дітей за опитувальником PedsQL 4.0 розроблено
інтегрований підхід до оцінки перебігу захворювання. Показано, що структурні зміни мозку мають прямий зв’язок із фізичним і психосоціальним станом дітей навіть за мінімальної інвалідизації.
Результати підтверджують ключову роль кількісної МРТ у ранньому виявленні нейродегенерації та обґрунтовують використання волюметричних показників (об’єми таламуса, загальної білої речовини та
шлуночків) як предикторів прогресування. Запропонована модель дозволяє підвищити точність моніторингу та персоналізувати ведення дітей із розсіяним склерозом.

Гіпертрофічний пілоростеноз немовлят (ГПСН) характеризується звуженням пілоричного каналу, що зумовлює виникнення блювання без домішків 
жовчі і потребує хірургічного втручання. Виникнення ГПСН різниться серед етнічних груп у цілому світі, а частота виникнення становить 1–4 випадки на 1000 живих новонароджених. Незважаючи на поширеність ГПСН, чіткі етіологічні чинники захворювання не встановлені. Неспецифічна клінічна симптоматика захворювання в ранньому неонатальному періоді зумовлює певні труднощі в діагностуванні ГПСН. Це вказує нанеобхідність комплексного аналізу клінічних, лабораторних та ультрасонографічних даних для своєчасного встановлення діагнозу ГПСН, що попереджує розвиток тяжких водно-електролітних і метаболічних порушень. Дослідження C.W. Iqbal зі співавт. (2012) показує зв’язок ультрасонографічних (УСГ) розмірів пілоричного каналу з віком і масою тіла дитини. Основними УСГ-критеріями для діагностування ГПСН є довжина пілоричного каналу (ДПК) і товщина пілоричного м’яза (ТПМ). Проте граничні показання цих параметрів, які чітко розділяють пілоростеоз і пілороспазм, залишаються 
предметом дискусій. Інші параметри, зокрема, пілоричний об’єм і пілоричне співвідношення, не мають широкого застосування.
Водночас у деяких дослідженнях визначено УСГ-параметри залежно від основних клінічних проявів ГПСН – наявності симптому «оливи» і блювання «фонтаном», натомість не проведено комплексних досліджень, які б аналізували наявність/відсутність кореляційних зв’язків між УСГ-роз мірами пілоричного каналу та основними клініко-лабораторними параметрами.

Сечокам’яна хвороба (СКХ) є поширеним захворюванням, яке тисячоліттями турбує людство. У популяції уролітіаз коливається в широких 
межах – від 1% до 20%, а в деяких регіона[ досягає і 37%. У країнах із високим рівнем життя, таких як Швеція, Канада та США, зафіксовано тенденцію до швидкого прогресування цього показника. Уролітіаз залежить від багатьох факторів – генетичних, географічно-кліматичних, етнічних, гастрономічних уподобань тощо. Ризик утворення каменів упродовж життя в середньому досягає 10%. І якщо донедавна ця патологія вважалася прерогативою дорослого населення, то на сьогодні вона все частіше охоплює дитячу популяцію незалежно від вікової категорії.
Конкременти в сечових шляхах не сприяють адекватному розвитку нирок у дітей і призводять до різноманітних ускладнень. Так, відомо про формування артеріальної гіпертензії, пов’язаної із СКХ. А надмірна продукція оксалату в пацієнтів із первинною гіпероксалурією призводить до відкладення оксалату кальцію в нирках і формування хронічної хвороби нирок. Когортне дослідження свідчить, що навіть один епізод каменів у нирках загрозливий стосовно несприятливих наслідків аж до хронічної хвороби нирок. Останніми роками в підходах до лікування СКХ 
у дітей стрімко розвиваються та впроваджуються різноманітні мініінвазивні технології. Серед них варто виділити екстракорпоральну ударнохвильову літотрипсію (ЕУХЛ). Це відносно безпечна та досить ефективна методика лікування СКХ у дітей. Розмір каменів є значущим фактором у виборі методу лікування СКХ у дітей, проте за допомогою ЕУХЛ можна досягти вагомих результатів щодо їхньої фрагментації і особливо в поєднанні з іншими методиками [3]. A. Zisman та співавт. (2022) на підставі 15-річного досвіду використання ЕУХЛ у лікуванні 106 дітей із каменями нирок і сечоводів констатували, що цей метод слід вважати основним при СКХ у дитинстві [19]. Таку думку підтримують й інші дослідники [9]. Також є повідомлення стосовно високої ефективності ЕУХЛ при монотерапії цистинових каменів у дітей віком до 2 років із 
цистинурією – до 83% позитивних результатів через 3 місяці після літотрипсії. Однак у дітей старшого віку цистинові камені надто стійкі до фрагментації, щоб рекомендувати ЕУХЛ як метод першого вибору.

Наведено рідкісний випадок септицемії у дитини дев’яти місяців, що розвинулась у результаті інфікування Neisseria cinerea. Гострий початок хвороби: підвищення температури тіла до 38,0 °C, неспокій, монотонний плач, блідість шкіри з мармуровим рисунком та численні геморагічні висипання на нижніх кінцівках, сідницях, тулубі відповідали типовій клінічній картині менінгококцемії з інфекційно-токсичним шоком. Відповідно до діагнозу «менінгококова інфекція: менінгококцемія, інфекційно-токсичний шок», отримувала лікування у відділенні інтенсивної терапії. При бактеріологічному дослідження слизу з носоглотки та ліквору менінгокок не виявлено. Проте, при дослідженні крові виділено грамнегативні диплококи, ідентифіковані за допомогою системи Vitek-2 як Neisseria cinerea.

Neisseria cinerea переважно вважається непатогенним коменсалом, який колонізує назальний та орофарингеальний тракт людини, однак за певних умов може проявляти себе як патогенний мікроорганізм і спричиняти серйозні інвазивні захворювання з розвитком септицемії.

Наше спостереження доводить, що поділ бактерій на патогенні та умовно-патогенні є доволі умовним, тому непатогенну Neisseria cinerea слід розглядати як патоген, що може спричиняти тяжку септицемію з проявами інфекційно-токсичного шоку навіть у здорової раніше дитини. Роль цього збудника у розвитку інвазивних інфекцій у дітей потребує подальшого вивчення для уточнення його етіологічної значущості та оптимізації методів профілактики й лікування.

Анотація

Вітряна віспа (ВВ) є однією із найбільш поширених інфекційних хвороб дитячого віку. На тлі стабільно високих показників захворюваності на ВВ упродовж останніх років спостерігається неухильна тенденція до почастішання тяжких та ускладнених форм хвороби.

Мета дослідження – проаналізувати випадки розвитку ускладнень ВВ у дітей.

Пацієнти і методи. Під спостереження було 148 хворих на ВВ віком від 4 місяців до 18 років, які перебували на стаціонарному лікуванні у КНП ЛОР «Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня» упродовж 6 місяців 2024 р. Діагноз ВВ базувався на типових клінічних проявах хвороби з урахуванням даних епідеміологічного анамнезу та результатів загальноприйнятих лабораторних досліджень.

Результати досліджень. Ускладнений перебіг ВВ діагностовано у 31,8 % хворих. Серед найпоширеніших ускладнень були пневмонія (18,9 %), бактерійні інфекції шкіри (5,4 %) та енцефаліт (4,1 %). Рідкісне поєднання вітрянкового енцефаліту та гнійного ураження шкіри у вигляді множинних абсцесів кінцівки у трирічної дитини характеризувалися особливою тяжкістю та довготривалим лікуванням.

Висновки. У структурі ускладнень ВВ переважали бактерійні. Незважаючи на домінування пневмоній, потенційно небезпечними є флегмонозні ураження шкіри та підшкірних м’яких тканин. Атактична форма енцефаліту розвивалася на етапі спаду гострих проявів хвороби і характеризувалася доброякісним перебігом у всіх пацієнтів.

Анотація

Протягом останніх років спостерігається чітка тенденція до почастішання випадків захворювань, спричинених ентеровірусами, що набувають епідемічного значення. Однією з відносно «молодих» клінічних форм ентеровірусної (ЕВ) інфекції є «хвороба рука-нога-рот» (HFMD), яка досить висококонтагіозна.

Мета роботи – дослідити клінічні прояви, епідеміологічні особливості та ускладнення HFMD у дітей, госпіталізованих в обласну інфекційну лікарню м. Львова.

Пацієнти і методи. Дослідження охопило 82 дітей віком від 10 місяців до 17 років, які перебували на стаціонарному лікуванні в обласній інфекційній лікарні м. Львова з вересня 2022 до серпня 2024 р. Здійснено клінічні, біохімічні та молекулярно-генетичні дослідження.

Результати. У всіх дітей спостерігалися типові клінічні прояви HFMD: поліморфні плямисто-папульозно-везикульозні висипання на шкірі (долоні, стопи, обличчя) та ураження слизовиих оболонок ротової порожнини. Інкубаційний період становив 3-6 діб, продромальний період – 1-3 доби. Хвороба мала середньотяжкий перебіг. Основний шлях передачі – фекально-оральний та контактно-побутовий. Факторами ризику стали контакти з хворими в дитячих колективах і відвідування басейнів.

Ускладнення включали оніхомадезис (25,6 %), злущення епідермісу (8,5 %) та рубцювання елементів висипки (4,9 %). У 25,6 % випадків діагноз підтверджено виявленням РНК ентеровірусів методом ПЛР.

Висновки. HFMD традиційно має сприятливий перебіг і завершується повним одужанням. У процесі практичної роботи виникає необхідність диференційної діагностики з іншими інфекційними захворюваннями та токсико-алергічними ураженнями шкіри, які мають подібні клінічні прояви.