Актуальність. Доказова медицина що базується на результатах рандомізованих контрольованих клінічних дослідженнях - як «золотому стандарті», потребує належного розуміння лікарями як теоретичних основ до їх інтерпретації, так і науково- методологічних підходів до їх імплементації результатів у клінічну практику.

Мета дослідження: Теоретично обґрунтувати концептуальні зсади рандомізованих клінічних досліджень як «золотого стандарту» доказової медицини та узагальнити науково-методологічні підходи до імплементації їх результатів у клінічну практику лікаря в умовах трансформації системи охорони здоров’я України.

Матеріали та методи. Виконанеодномоментне, оглядове, суцільне науково-теоретичне та прикладне дослідження, спрямоване на досягнення мети та завдань роботи. Матеріалами слугували сучасні наукові публікації, огляди, методичні рекомендації та дослідження (2019–2024 рр.), що відображають дизайн і результати РКД, а також підходи до їх інтеграції в клінічну практику та управлінські рішення.

Методологічну основу становили системний аналіз, порівняльний метод, синтез і узагальнення, структурно-логічний та системно-структурний аналіз, а також дедуктивний підхід із контент-аналізом на основі принципів системності, що відповідають галузі знань «I Охорона здоров’я та соціальне забезпечення»

Результати дослідження. Результати узагальнення наукових джерел підтвердили, що рандомізовані клінічні дослідження є «золотим стандартом» доказової медицини, оскільки забезпечують найвищий рівень достовірності оцінки ефективності та безпеки медичних втручань і формують основу клінічних рекомендацій. Встановлено, що застосування моделі PICO для формулювання клінічного запитання підвищує чіткість визначення пацієнта, втручання, порівняння та результату, що оптимізує подальший пошук і аналіз доказів. Доведено, що використання стандартизованих алгоритмів пошуку в електронних базах даних забезпечує відбір високоякісних досліджень, підвищує точність результатів і зменшує вплив суб’єктивності. Окремо відзначено, що імплементація отриманих доказів у клінічну практику є ключовим чинником підвищення якості медичної допомоги та стандартизації лікувально-діагностичних рішень.

Висновки. Доказова медицина виступає ключовою методологічною основою сучасної клінічної практики, що інтегрує результати досліджень найвищого рівня доказовості з клінічним досвідом лікаря та індивідуальними особливостями пацієнта, забезпечуючи оптимізацію лікувально-діагностичних стратегій і підвищення ефективності вторинної профілактики захворювань. Доведено, що впровадження алгоритмізованого підходу до пошуку, критичної оцінки та узагальнення наукових доказів у клінічну практику сприяє підвищенню якості медичних рішень, їх наукової обґрунтованості, відтворюваності та стандартизації.

Ключові слова: доказова медицина; рандомізовані контрольовані клінічні дослідження; лікар-клініцист; показники ефективності; клінічне запитання; PICO; алгоритм; міжнародні ресурси доказової медицини; імплементація доказів; клінічна практика.

Orest Chemeris, Vasyl’ Ruden’. Randomized Controlled Clinical Trials: Conceptual Foundations and Scientific-Methodological Approaches to Evidence Translation into Clinical Practice

Relevance. Evidence-based medicine, grounded in the findings of randomised controlled clinical trials as the “gold standard”, necessitates a thorough understanding among physicians not only of its theoretical foundations for the interpretation of evidence, but also of the scientific and methodological approaches required for the translation and implementation of research findings into clinical practice.

Aim of the study. To provide a theoretical substantiation of the conceptual foundations of randomised clinical trials as the “gold standard” of evidence-based medicine and to synthesise scientific and methodological approaches to the implementation of their findings into physicians’ clinical practice in the context of the ongoing transformation of the healthcare system in Ukraine.

Materials and Methods. A cross-sectional, descriptive, comprehensive theoretical and applied study was conducted to achieve the aim and objectives of the research. The study materials included contemporary scientific publications, reviews, methodological guidelines, and research studies (2019–2024) addressing the design and outcomes of randomised controlled trials, as well as approaches to their integration into clinical practice and managerial decision-making.

The methodological framework was based on systems analysis, comparative analysis, synthesis and generalisation, structural-logical and system-structural analysis, as well as a deductive approach combined with content analysis grounded in the principles of systems thinking, in accordance with the field of knowledge “I Healthcare and Social Welfare”.

Results. The synthesis of scientific sources confirmed that randomised clinical trials represent the “gold standard” of evidence-based medicine, as they provide the highest level of reliability in assessing the effectiveness and safety of medical interventions and form the basis of clinical guidelines. It was established that the use of the PICO framework for formulating clinical questions improves the clarity in defining the patient, intervention, comparison, and outcome, thereby optimising subsequent evidence search and appraisal. It was demonstrated that the application of standardised search algorithms in electronic databases ensures the selection of high-quality studies, increases the accuracy of findings, and reduces the influence of subjectivity. It was further emphasised that the implementation of evidence into clinical practice is a key determinant of improving the quality of healthcare delivery and standardising diagnostic and therapeutic decision-making.

Conclusions. Evidence-based medicine serves as a key methodological foundation of contemporary clinical practice, integrating findings from the highest levels of evidence with clinicians’ expertise and patients’ individual characteristics, thereby ensuring the optimisation of diagnostic and therapeutic strategies and improving the effectiveness of secondary disease prevention. It has been demonstrated that the implementation of an algorithm-based approach to searching, critically appraising, and synthesising scientific evidence in clinical practice contributes to improved quality of medical decision-making, as well as its scientific validity, reproducibility, and standardisation.

Keywords: evidence-based medicine; randomised controlled clinical trials; clinician; effectiveness indicators; clinical question; PICO; algorithm; international evidence-based medicine resources; evidence implementation; clinical practice.

Обаранець Олег Васильович. Диференційна лікувальна тактика при метафізарних переломах дистального відділу плечової кістки у дітей та підлітків: дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / О. В. Обаранець. - Львів, 2026. - 160 с. - Бібліогр.: с. 138 -156. (151 назва).

Дисертаційна робота вирішує актуальне наукове завдання – покращення результатів лікування при метафізарних переломах дистального відділу плечової кістки у дітей та підлітків шляхом диференційної лікувальної тактики залежно від виду перелому і його ускладнень згідно класифікацій “Асоціації Остеосинтезу”, Gartland і запропонованих власних схем діагностики та лікування.

1. Метафізарні переломи дистального відділу плечової кістки у дітей та підлітків найчастіше бувають у дітей дошкільного віку – 53,7%, з них у вікової категорії 4-6 років - 42,8%. У хлопчиків цей вид перелому буває у 1,2 рази частіше. Основним механізмом травми є падіння (78,3%), а вид травматизму – побутовий.
2. Аналіз класифікацій “Асоціації Остеосинтезу” і Gartland для метафізарних переломів дистального відділу плечової кістки у дітей та підлітків виявив, що дані класифікації не враховують ступінь ротаційного зміщення уламків та неврологічні і судинні ускладнення. Доповнена до цих класифікацій запропонована нами бальна оцінка метафізарних переломів дистального відділу плечової кістки у дітей та підлітків дозволила покращити точність діагностики на 7,4%, що допомогло вибрати найбільш оптимальний спосіб лікування.
3. Розроблена і науково обгрунтована схема діагностики при метафізарних переломах дистального відділу плечової кістки у дітей та підлітків дозволила скоротити терміни діагностики на 12 хвилин (26,6%). і зменшити психоемоційне навантаження на дитину.
4. Розроблений диференційний підхід до вибору способу лікування метафізарних переломів дистального відділу плечової кістки у дітей та підлітків на основі детальної діагностики числа та розташування відламків і можливих ушкоджень судин і нервів дозволив зменшити число ускладнень на 6,2%.
5. Створена бальна оцінка віддалених результатів функціонального і анатомічного стану верхньої кінцівки після лікування метафізарних переломів дистального відділу плечової кістки у дітей та підлітків дає змогу обєктивно характеризувати результати лікування і коректно порівнювати їх з іншими лікувальними установими.
6. Впровадження запропонованої схеми діагностики, та диференційного вибору способу лікування при метафізарних переломах дистального відділу плечової кістки у дітей та підлітків збільшило число відмінних і добрих результатів у віддаленому періоді на 18,9%.

Вступ
Детальне вивчення особливостей ультраструктурної організації тканин та органів ротової порожнини відіграє фундаментальну роль у сучасному розумінні механізмів впливу різноманітних етіологічних чинників. Саме на субмікроскопічному рівні стає можливим простежити первинні реакції клітинних компонентів на подразники, що дозволяє глибше охарактеризувати роль кожного фактора у розвитку складних патологічних змін. Глибокі знання функціональної морфології тканин, архітектоніки клітин і стану органел є необхідною базою для розуміння патогенезу стоматологічних захворювань. Розуміння взаємозв’язку між структурою та функцією на моле-кулярному рівні є однією з основних умов для формування науково обґрунтованого плану терапії та вибору протоколу максимально оптимального і персоналізованого методу лікування пацієнта [1, 2].
Сучасна клінічна морфологія все частіше звертається до аналізу м’яких тканин пародонта, оскільки тканини ясен характеризуються високою візуальною доступністю та унікальною можливістю отримання діагностичного біологічного матеріалу. Використання методів малоінвазивних маніпуляцій, таких як трепанобіопсія або цитологічний зішкріб, дозволяє проводити динамічний моніторинг стану пацієнта без суттєвого ятрогенного впливу на організм. Такий підхід не лише забезпечує високу інформативність дослідження, але й мінімізує психоемоційний дискомфорт пацієнта, що є критично важливим у сучасній медичній практиці. Більше того, застосування електронної мікроскопії та імуногістохімічних маркерів дозволяє виявити деструктивні зміни ще до появи перших клінічних симптомів, що відкриває нові горизонти для превентивної стоматології [3-5].

Стаття спрямована на комплексне дослідження взаємодії польських та українських медичних еліт у міжвоєнному Львові (1918 – 1939 рр.) крізь призму професійної етики та наукової солідарності. Авторка аналізує, як спільна лабораторна та клінічна діяльність ставала інструментом  деескалації міжнаціональної напруги та формою соціальної резистентності в умовах політичної кризи. Дослідження ґрунтується на принципах історизму та об’єктивності. Використано історико-генетичний метод для простеження еволюції наукових шкіл, просопографічний аналіз для реконструкції мереж особистих контактів вчених та метод компаративістики для зіставлення стратегій розвитку українського і польського медичних середовищ. Особливу увагу приділено герменевтичному аналізу фахової періодики. Доведено, що лабораторна наука Львова функціонувала як інтегрована екосистема, де наукові здобутки світового рівня (школи Вайгля, Парнаса, Гіршфельда) ставали спільним надбанням. Встановлено, що неформальний трансфер знань між університетськими кафедрами та українськими установами (Наукове товариство імені Т.Шевченка, шпиталь «Народна лічниця») дозволив впровадити передові методи серології, імунології та біохімії. Виявлено, що професійний етос лікарів забезпечив високу інституційну стійкість медицини регіону. Вперше міжнаціональна співпраця медиків Львова розглянута як цілісна стратегія спільної спадщини. У науковий обіг введено дані про участь українських фахівців у роботі світових лабораторій та проаналізовано роль «Лікарського вісника» як майданчика наукової дипломатії.

Хамуляк Христина Михайлівна. Прогнозування перебігу нестабільної стенокардії у пацієнтів з постковідним синдромом, залежно від фактору куріння  : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / Х. М. Хамуляк. - Львів, 2026. - 199 с. - Бібліогр.: с. 160 -180. (184 назви).

1. Наявність PACS у пацієнтів з НС асоціюється з більш вираженими порушеннями метаболічного профілю, передусім — з підвищенням рівнів ЗХС і ТГ приблизно на 10-13% (p=0,01), порівняно з пацієнтами без PACS. Фактор куріння в групах хворих на НС з і без PACS є незалежним предиктором поглиблення атерогенних змін ліпідного і вуглеводного обміну. Найбільш несприятливі порушення метаболічного статусу спостерігаються у підгрупі пацієнтів з поєднанням PACS та куріння, а саме — найвищі середні рівні ЗХС, ТГ, Інд.А, HbA1c та СК, найнижчі рівні ХС ЛПВЩ, що свідчить про взаємо посилюючий характер впливу цих двох чинників на кардіометаболічний профіль пацієнтів з НС.
2. У хворих на НС з PACS та фактором куріння реєструється найвищий ступінь активності системного запалення, що виявляється у 2,7 разів більшими медіанними рівнями СРБ (8,2 [7,6-9,1] мг/л), у 1,3-2,4 разів вищими медіанними значеннями лейкоцитарних маркерів запалення NLR, MLR, SII, SIRI, AISI, і достовірно у 2,2-5,8 разів більшими частками осіб із перевищенням оптимально граничних рівнів NLR, MLR, PLR, SII, SIRI (частки 31-61%), порівняно з пацієнтами без PACS та без фактору куріння (частки 6-25%), а також — істотно вищими рівнями перелічених показників, порівняно з хворими на НС, у яких реєструється лише один із цих двох чинників. PACS та куріння чинять незалежний адитивний несприятливий вплив на системний і гематологічний запальний профіль пацієнтів із НС.
3. Порівняно з хворими на НС без PACS, серед пацієнтів з його симптомами спостерігаються вищі середні рівні добового САТ, нічного ДАТ, ІЧ нічного САТ (на 15%), нижчий ДІ САТ і ДАТ (1,5-2,1 разів), достовірно частіше виникнення патологічних циркадних профілів та у 1,7-2,5 разів більші частки осіб з перевищенням цільових значень основних показників АТ. Фактор куріння незалежно погіршує стан регуляції АТ, як у пацієнтів із PACS, так і без PACS. Найбільш несприятливі зміни показників добового профілю АТ з найчастішим формуванням циркадних профілів АТ, зокрема night-peaker — у 41,2-50% випадків, найвищими ІЧ гіпертензії вдень (24,2-38,5%) і вночі (53,1–58,6%), та найбільшими частками осіб із відхиленням від цільових рівнів АТ за даними ДМАТ зареєстровано у пацієнтів із НС, які мають поєднання PACS та куріння.
4. В групі пацієнтів з НС та PACS, порівняно з особами без PACS, спостерігаються статистично значуще зниження ФВ ЛШ, збільшення розмірів ЛП, найнижча частка з нормальним типом геометричної моделі ЛШ (15,9%) та у 2,4 разів вище медіанне значення NT-proBNP (621,8 [370,0-1500,0] проти 254,9 [92,0-394,0] нг/мл, p < 0,005). Куріння істотно посилює несприятливі структурно-функціональні зміни міокарда, але особливо помітно — в підгрупі хворих на НС та PACS, серед яких виявляються достовірно найнижчі середні рівні ФВ ЛШ (47,14±10,54%), найбільші значення ІММЛШ (126,36±25,15%), формування ексцентричного типу гіпертрофії ЛШ у понад третини хворих (36,1%), найнижча частка осіб з нормальним типом геометрії ЛШ (13,9%) та найвищі рівні NT-proBNP (830,0 [544,0-1500,0] нг/мл).
5. У хворих з PACS та фактором куріння спостерігається більш несприятливий перебіг НС та реєструється значна частота її основних госпітальних серцево-судинних ускладнень: у 41,7-50,0% рецидиви больового синдрому, дестабілізація контролю АТ, ГСН та подовження термінів госпіталізації, у кожного четвертого — порушення ритму серця (27,8%), що у 1,3-2,3 разів частіше, ніж у підгрупах пацієнтів з одним чинником (PACS або фактор куріння), та у 2,2-5,2 разів частіше, порівняно з пацієнтами без обох цих чинників.
6. Серед хворих на НС без фактору куріння наявність PACS збільшує ризик основних госпітальних ускладнень в 1,4-3,6 разів, фактор куріння в осіб без PACS — в 1,2-3,7 разів, а поєднання PACS і куріння — в 2,8-8,3 разів, порівняно з пацієнтами з НС без обох цих чинників. Частота будь-якого ускладнення серед хворих на НС з PACS і фактором куріння становить 75%, а відношення шансів їх розвитку у 9,85 разів вище, порівняно з аналогічним показником підгрупи хворих без PACS і куріння (OR = 9,85; 95% ДІ 2,94-37,49; p = 0,0002). PACS і куріння мають незалежний та взаємопосилюючий вплив на ризик ускладненого перебігу НС, а ефект взаємодії між ними щодо ризику розвитку всіх основних госпітальних серцево-судинних ускладнень є надзвичайно високим (OR=41,44; 95% ДІ 1,6-248,98; p=0,03).

Фернеза Северин Романович. Прогнозування чутливості до препаратів платини при гіпертермічному внутрішньочеревному введенні у хворих з ІІІС стадією раку яєчників. : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / С. Р. Фернеза. - Львів, 2026. - 233 с. - Бібліогр.: с. 161 -208. (302 назви).

• У результаті проведеного дослідження встановлено, що BRCA1-статус пухлини має важливе значення для прогнозування відповіді на платиновмісну хіміотерапію в режимі НІРЕС. Наявність соматичних або гермінальних мутацій гена BRCA1 асоціюється з вищою чутливістю пухлини до HIPEC у поєднанні з системною платиновмісною терапією, а також із кращими показниками загального виживання у пацієнток після виконання повної циторедукції (CC-0).
• При оцінці зв’язку між рівнем TNF у плазмі крові та відповіддю на платиновмісну хіміотерапію встановлено, що плазмовий рівень TNF не має самостійного прогностичного значення щодо чутливості раку яєчників ані до платиновмісної терапії, як до внутрішньочеревної гіпертермічної хіміотерапії, так і системної. Таким чином, TNF не може розглядатися як ізольований предиктивний маркер для селекції лікування пацієнтів в режимі НІРЕС.
• У ході дослідження зв’язку між рівнем експресії miR-200a та miR-200c у плазмі крові і традиційними факторами прогнозу при раку яєчників встановлено, що достовірної асоціації між рівнями цих мікроРНК та стадією захворювання або морфологічним варіантом пухлини не виявлено.
• Дослідження впливу плазмових рівнів miR-200a та miR-200c на чутливість до платиновмісної терапії показало, що висока експресія обох мікроРНК асоціюється з вищою чутливістю раку яєчників до внутрішньочеревної гіпертермічної хіміоперфузії, а підвищення рівня miR-200c пов’язане також із кращою відповіддю на системну платиновмісну хіміотерапію. Таким чином, мікроРНК родини miR-200, особливо miR-200c, можуть розглядатися як перспективні молекулярні предиктори ефективності платиновмісного лікування, у тому числі при застосуванні HIPEC.
• При аналізі взаємозв’язків між рівнем експресії мікроРНК, BRCA1-статусом пухлини та плазмовими рівнями TNF не встановлено статистично достовірних кореляцій між цими показниками.
• Аналіз виживаності пацієнток дозволив встановити прогностичну роль miR-200c як молекулярного маркера, асоційованого з тривалішим виживанням хворих на рак яєчників. Зокрема, підвищений рівень експресії miR-200c може розглядатися як потенційний біомаркер сприятливого прогнозу, у тому числі щодо довготривалого виживання понад 8 років.
• Сукупність отриманих результатів дає підстави рекомендувати включення BRCA1-статусу, рівнів miR-200a/miR-200c разом з клінічними показниками до критеріїв селекції пацієнток для проведення внутрішньочеревної хіміотерапії в гіпертермічному режимі.
• Нами запропоновано наступний алгоритм селекції пацієнток з рецидивним раком яєчників для комбінованого протирецидивного лікування з включенням циторедукції та хіміотерапії в режимі HIPEC, а саме оцінку PCI та прогнозування можливості досягнення СС0–СС1 перед операцією, визначення BRCA1-статусу пухлини та визначення рівня експресії miR-200c і miR-200a в сироватці крові.

У статті на прикладі Української Повстанської Армії розглянуто організацію та діяльність медичної служби в умовах ворожої окупації України та ведення партизанської війни, взаємодію Санітарної Служби УПА та Українського Червоного Хреста, наголошено на виконанні медичними працівниками своїх професійних обов’язків у підпіллі. Мета статті полягає у всебічному дослідженні особливостей організації та функціонування різних ланок медичної служби УПА, як українського національного збройного формування, зокрема, джерел забезпечення ліками та медичними інструментами в умовах партизанської боротьби без підтримки зовні. При підготовці роботи ми використали комплекс загальнонаукових методів – історичний, порівняльний, хронологічний, синтезу й аналізу. Застосування різних методів і широкої джерельної бази дозволило розкрити мету дослідження, отримати відповідні результати і зробити конкретні висновки. Детально проаналізовано функціонування шпиталів і медичних пунктів для надання медичної допомоги хворим і пораненим воякам УПА, їх укомплектованість лікарями, фельдшерами і санітарами. Окрему увагу приділено постатям найвідоміших лікарів Української Повстанської Армії – представникам різних національностей та наголошено на їх внеску у визвольну боротьбу українського народу.

У статті досліджено постать знаного українського лікаря кінця ХІХ – початку ХХ століття Сильвестра Дрималика, що жив і працював у Жовкві та Львові. Мета статті полягає у всебічному дослідженні лікарської та наукової діяльності Сильвестра Дрималика. При підготовці дослідження ми використали комплекс загальнонаукових методів – історичний, хронологічний, порівняльний, синтезу й аналізу, а також дотримувалися принципів історизму та науковості. Застосування різних методів і широкої джерельної бази дозволило розкрити мету дослідження, отримати відповідні результати та зробити висновки. Детально проаналізовано  лікарську працю Сильвестра Дрималика в різноманітних українських установах – міським лікарем Жовкви, членом лікарської комісії Наукового товариства імені Т.Шевченка, співзасновником і директором Українського лікарського товариства, лікарем і директором «Народної лічниці» у Львові. Окрему увагу приділено науковій праці лікаря, зокрема, видання ним кількох лікарських посібників для широкого загалу пацієнтів. З’ясовано його участь в громадському житті, а саме: заснування і підтримка кооперативу «Народний дім» у Жовкві, осередків «Просвіти», читалень, Притулку для воєнних сиріт у Львові. Доведено, що Сильвестр Дрималик був визначним представником української інтелігенції в Галичині кінця ХІХ – початку ХХ століття, котрий активно займався не лише лікарською практикою, але й просвітницькою і громадською роботою, підтримуючи українські інституції – товариство «Просвіта», читальні, кооперативи тощо. Наукова новизна дослідження полягає у його комплексності, адже нами представлено різні аспекти життя і діяльності українського лікаря Сильвестра Дрималика, його роль і місце у розвитку української медицини і суспільства. 

У статті представлено багатогранну постать лікаря Фелікса Сельського і  його внесок у розвиток української та світової медицини. Мета статті полягає у комплексному дослідженні особистого внеску українського лікаря-гінеколога, ученого, громадського діяча Фелікса Сельського у розвиток вітчизняної та світової медицини і медичної науки. При підготовці дослідження ми використали комплекс загальнонаукових методів – історичний, хронологічний, порівняльний, синтезу й аналізу, а також дотримувалися принципів історизму та науковості. Застосування різних методів у поєднанні з  широкою джерельною базою дозволило розкрити мету дослідження, отримати відповідні результати та зробити висновки. Детально проаналізовано шлях Фелікса Сельського до здобуття ґрунтовної медичної освіти, його навчання і громадську діяльність серед українських студентів у Відні. Досліджено лікарську працю у Львові, зокрема, в акушерсько-гінекологічному відділі Крайового загального шпиталю. Він був співзасновником безкоштовної поліклініки і приймав пацієнток аж до свого від’їзду зі Львова. Навіть після виходу на пенсію лікар продовжував допомагати жінкам при пологах, проводив профілактичні огляди , а також підтримував прагнення молоді здобути медичний фах. Окрім лікарської практики, займався науковими дослідженнями в царині акушерства та гінекології, насамперед, прогресивних методів оперативного лікування патології матки, писав статті українською мовою, першим упроваджуючи українськомовну фахову термінологію. Як учений, Фелікс Сельський був дійсним членом Наукового товариства імені Тараса Шевченка, а упродовж 1898 – 1901 рр. очолював Лікарську секцію НТШ. Наукова новизна дослідження полягає у його комплексності, адже нами представлено багатогранні прояви діяльності українського лікаря Фелікса Сельського, його внесок у розвиток української та світової медицини, а також покращення громадського здоров’я.