У роботі представлено концепцію та структуру бібліографічного покажчика, присвяченого 24O-річчю Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. Висвітлено етапи становлення медичної освіти у Львові з 1784 року. Охарактеризовано джерельну базу дослідження, яка налічує понад L85O позицій, включаючи архівні документи, періодику та іноземні каталоги.
Особливу увагу приділено систематизації матеріалів за історичними періодами, науковими школами та структурними підрозділами.
Видання розраховане на науковців, істориків медицини та бібліотечних фахівців.
Ключові слова: історія медицини, бібліографічний покажчик, ЛНМУ імені Данила Галицького, медична освіта, наукова бібліотека, архівні джерела. 

The work presents the concept and structure of the bibliographic index dedicated to the 24oth anniversary of the Danylo Halytsky Lviv Na- tional Medical University. The stages of the formation of medical education in Lviv since l784 are highlighted. The source base of the research, which includes over l85o items comprising archival documents, periodicals, and foreign catalogs, is characterized. Particular attention is paid to the system- atization of materials by historical periods, scientific schools, and structural units. The publication is intended for scientists, historians of medicine, and library specialists.

Keywords:history of medicine, bibliographic index, Danylo Halytsky LNM University, medical education, scientific library, archival sources.

Декубітальною виразкою (пролежнем) вважається хронічний виразково-некротичний процес, який розвивається у ділянках постійно існуючої хронічної зовнішньої патологічної компресії, – найчастіше у виснажених лежачих хворих на тих ділянках тіла, які сприймають найбільший тиск постелі. Відомо безліч класифікацій пролежнів як окремих авторів, так і прийнятих на великих медичних форумах. З точки зору клінічного застосування оптимальною вважається така класифікація, в якій суміщено критерії епідеміологічних досліджень, клінічної оцінки та оцінки ефективності методів лікування хворого. До теперішнього часу відсутні достовірні критерії підготовленості декубітальних виразок до операції, не відпрацьовані показання і протипоказання до методів хірургічного лікування тривало існуючих пролежнів та пластичних втручань. Актуальною проблемою також є формування пріоритетів щодо заходів профілактики та комплексного лікування. Метою нашої роботи було проаналізувати сучасну проблематику дефініції пролежнів та їх гнійно-септичних ускладнень, визначити основні недоліки існуючих підходів, ствердити критерії необхідності хірургічних інтервенцій. Стверджено, що основними причинами декубітальних виразок є ішемія та нейротрофічні зміни, спричинені хронічною компресією, а також безперервний тиск, тертя, зсув, патологічна вологість м’яких тканин, попадання на шкірні покриви фізіологічних виділень з подальшою мацерацєю на фоні тривало існуючого вимушеного положення хворого та гіподинамії. Наявність пролежнів може детермінувати розвиток тяжких гнійно-запальних процесів. Незважаючи на сучасні можливості терапії, забезпечення догляду, технологічні вдосконалення операційних втручань, частота септичних ускладнень, які мають специфічний перебіг та тяжко піддаються комплексному хірургічному лікуванню суттєво не змінилася. Нами проаналізовано клінічний досвід курації пацієнтів із ДВ ІV стадії на базі паліативного відділення відокремленого підрозділу «4-а міська лікарня» другого територіального медичного об’єднання м. Львова» – 320 тяжких випадків ускладнених декубітальних виразок за 10-річний період у осіб 52-96 років, 208 жінок та 112 чоловіків. Середній вік хворих – 72 роки для чоловіків та 85 років – для жінок. Хірургічні інтервенції: здійснено 1216 некр-, секвестрнекр-, і ренекректомій (в середньому 3,8 втручань на кожний випадок), 886 із них – з дренуванням гнійних затьоків, первинних санаційних некректомій – 193, первинних секвестрнекректомій – 127, ренекректомій – 896, з них 94 – з повторними втручаннями на кісткових структурах (в середньому 2,8 ренекректомій на клінічне спостереження). Стверджено, що адекватне комплексне лікування є неможливим без застосування локальних протоколів, зокрема стратегії DOMINATE та її похідних згідно з оптималізованою клінічною класифікацією, можливостями клінічної бази, принципами damage-контролю. Критеріями ефективності паліативного догляду є формування чистої / гранулюючої ранової поверхні з мінімальною ексудацією, або (та) з наявністю крайової епітелізації або (та) з формування кірки. Проте профілактика та лікування неускладнених та ускладнених пролежнів залишаються важливими питаннями паліативної допомоги, потребують ретельного вивчення, подальшого розпрацювання в контексті створення оптимальних алгоритмів надання медичної допомоги.

Емоційне вигорання є однією з ключових проблем сучасної медичної психології, яка загрожує не лише психічному здоров’ю медичних працівників, а і якості медичної допомоги. У статті розглянуто теоретичні основи синдрому емоційного вигорання, його причини, прояви та наслідки. Проаналізовано основні індивідуальні та організаційні чинники ризику, серед яких – хронічний стрес, надмірне навантаження, емоційне виснаження, моральна травма та стигматизація звернення за психологічною допомогою. Окрему увагу приділено наслідкам вигорання для системи охорони здоров’я – підвищенню ризику медичних помилок, «плинності» кадрів, депресії та суїцидальності серед медиків. Представлено сучасні підходи до профілактики та подолання вигорання – когнітивно-поведінкову терапію, практики усвідомленості, самодопомогу, а також структурні інтервенції на рівні закладів охорони здоров’я. Підкреслюється необхідність системного підходу до підтримки медичних працівників і формування культури психічного благополуччя, яка враховує як особисті, так й організаційні потреби. Запропоновано комплексні рекомендації щодо запобігання емоційному вигоранню на національному та місцевому рівнях.

Methods. The review was conducted according to the Preferred Reporting Items for Systematic Reviews and Meta-Analyses (PRISMA) guidelines. We performed a comprehensive literature search using such databases as Web of Science, Embase, PubMed. The search strategy included the following terms: "celiac disease", "gluten sensitivity", "pathophysiology", "diagnosis and treatment", "case report". Case description was described according to Case Report (CARE) guidelines.

Results. Recent advances in CD research have significantly enhanced our understanding of its epidemiology, pathophysiology, diagnosis, and management in adults. Advances in genetic and immunological research have deepened our understanding of disease mechanisms, paving the way for novel diagnostic and therapeutic approaches.

А female patient had the complaints of constant pain in the periumbilical and left hypochondriac areas, irregular defecation, diarrhea; legs swelling up to the level of knees. During the ultrasonography of the internal organs, free fluid in the abdominal cavity (approximately 2.0l) was detected. During the gastroscopy it was found pyloritis, gastroptosis, gastroduodenal reflux, CD was suspected, biopsy was taken. The results of the duodenal descending part biopsy: chronic enteritis with significant atrophic-inflammatory changes. To confirm the CD the serological testing also was conducted: IgA to deamidated gliadin > 9.0 (N-<1.0), IgG to deamidated gliadin 0.22 (N-<1.0), IgA to tissue transglutaminase 2 – 2.88 (N-<1.0), IgG to tissue transglutaminase 2 – 0.06 (N<1.0). After the mentioned examination the diagnosis of CD was set. The patient received symptomatic treatment followed by the gluten-free diet (GFD). After 10 days in the hospital the patient was discharged with improved condition and the main recommendation to maintain the GFD.

Discussion. CD is “getting older” and can be very similar to or accompanied by chronic pancreatitis, gastritis, irritable bowel syndrome etc. As could be seen from the clinical case description, the combination of the characteristic symptoms such as abdominal pain, bloating, continuous or frequently repeated diarrhea should lead to the thorough examination of a patient including endoscopy with biopsy and if any suspicion exists, subsequent serological testing. GFD remains the cornerstone of treatment, ongoing research into enzyme supplements, immunomodulators, and even genetic modification of wheat offers hope for additional management options.

Conclusions. Only the multifaceted approach, combining serological tests, instrumental examinations and qualified histopathological assessment, offers a comprehensive means of identifying CD and enabling the timely treatment.

Background. There is a lack of studies focusing on the combined impact of metformin, empagliflozin, and levothyroxine on the gut microbiota in patients with type 2 diabetes mellitus (T2DM) and hypothyroidism. The purpose of the study was to examine how the combination of metformin and empagliflozin affects gut microbiota composition in patients with type 2 diabetes and hypothyroidism.

Materials and methods. We enrolled 47 pa­tients who have been receiving hormone replacement therapy with levothyroxine at a stable dose over the past 2 years and were newly diagnosed with T2DM. All participants were divided into two groups and received either metformin alone or metformin plus empagliflozin for 6 months. Metabolic and hormonal parameters were measured before and after treatment, and stool samples were analyzed using PCR sequencing.

Results. The study found that in both groups, there was an improvement in carbohydrate metabolism, lipid profile, and liver transaminases after treatment. The group treated with metformin plus empagliflozin had a more significant reduction in glucose, glycated hemoglobin, and atherogenicity coefficient than the group treated with metformin alone. We also found that combination therapy resulted in lower levels of Firmicutes and an increase in the number of Actinobacteria, as well as a higher ratio of Bacteroides fragilis to Faecalibacterium prausnitzii.

Conclusions. The study shows for the first time that the combination of metformin, empagliflozin, and levothyroxine can directly affect the gut microbiota composition in patients with T2DM and hypothyroidism. These changes may be necessary for treating this cohort of patients and require further investigation.

Діагностичний інструмент TADS-I — це напівструктуроване інтерв’ю для діагностики комплексних дисоціативних розладів і симптомів, пов’язаних із травмою. Наразі триває його валідизаційне дослідження. Проведення повного інтерв’ю є надійним способом визначити, чи має пацієнт дисоціативний розлад, а також надає інформацію щодо наявності симптомів ПТСР і КПТСР та широкого діапазону інших скарг, пов’язаних із травмою.

Переклад з англійської виконала асистент кафедри психіатрії та дитячої психіатрії, психотерапії та клінічної психології ФПДО Лизак Оксана Любомирівна