Стояновський Ігор Володимирович. Комплексне хірургічне лікування некротизуючого фасціїту: дис...д-ра мед. наук : [ спец.] 14.01.03 / І. В. Стояновський. - Львів, 2026. - 446 с. - Бібліогр. : с. 365-398 (294 назви)

У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення та науково-практичне вирішення актуальної проблеми хірургії, сутність якого полягає у підвищенні ефективності лікування хворих на некротизуючий фасціїт шляхом удосконалення ранньої діагностики, комплексного хірургічного лікування, ведення післяопераційних ран і реконструктивно-відновної корекції постнекротичних дефектів м’яких тканин.
1. За даними нашого дослідження некротизуючий фасціїт, як окрема форма тяжкої хірургічної інфекції, становив 2,53 % серед пацієнтів із гнійно-септичною патологією м’яких тканин і супроводжувалася високою летальністю (29,3 %). Клініко-демографічний і топографо-анатомічний профіль когорти характеризувався переважанням чоловіків (69,3%), домінуванням пацієнтів середнього та похилого віку, найчастішим ураженням нижніх (42,7 %) і верхніх (26,0 %) кінцівок, а також мультифокальним перебігом у 23,3 % випадків.
2. Коморбідний профіль є важливою характеристикою пацієнтів із некротизуючим фасціїтом і має враховуватися під час оцінки тяжкості перебігу, прогнозування ризиків та вибору діагностично-лікувальної тактики. Найчастіше виявляли цукровий діабет (43,3 %), артеріальну гіпертензію (36,0%), ожиріння (16,0 %) і хронічну судинну патологію (10,7 %); разом ці стани спостерігались у 62,6 % пацієнтів від усієї коморбідності. При цьому відсутність супутньої патології не виключає розвитку некротизуючого фасціїту, оскільки вирішальними для раннього розпізнавання залишаються динаміка болю, набряку, системної інтоксикації та органної дисфункції.
3. Термінологічна невизначеність і використання «діагнозів-масок» можуть створювати передумови до діагностичних помилок та затримок організації адекватного лікувального процесу. У 95,0 % пацієнтів діагноз
некротизуючого фасціїту не був сформульований при скеруванні пацієнтів до стаціонару, а до першого оперативного втручання некротизуючий фасціїт був запідозрений хірургом лише у 35,3 % випадків. Тому уніфіковане використання терміна «некротизуючий фасціїт», своєчасне статистичне кодування та відмова від розпливчастих «діагнозів-масок» мають не лише номенклатурне, а й безпосереднє клініко-організаційне значення.
4. Розроблена й обґрунтована тризональна клініко-морфологічна модель ураження м’яких тканин S–F–N відображає просторово-функціональну неоднорідність перебігу інфекційно-некротичного процесу при
некротизуючому фасціїті та має велике практичне значення для визначення обсягу хірургічної санації, адже зона S охоплює периферичні відносно життєздатні тканини зі збереженою мікроциркуляцією, зона F відповідає активним інфекційно-запальним фасціальним змінам із ліпонекрозом, мікроабсцесами та мікротромбозами, а зона N - характеризує девіталізований центр некрозу. Цифрові ж планіметричні дані показали, що площа зони N становила в середньому 15,0 %, площа зони F - 59,2 %, а площа зони S - 25,9 %.
При цьому узагальнене співвідношення N:F:S становило 1:3,95:1,73, що підтверджує невідповідність видимого шкірного некрозу реальному обсягу активного фасціального ураження.
5. Цифрова інфрачервона термографія та ультразвукове дослідження «біля ліжка хворого» дають можливість доповнити клінічну оцінку й сприяють об’єктивізації меж ураження. Найінформативнішою у дослідженому матеріалі була різниця температур між зонами F і N, яка становила 5,72 ± 0,23 °С, що відповідало описаному нами «симптому пропаленої кіноплівки». Серед ультразвукових ознак найбільше діагностичне значення мали виявлення потовщення фасції понад 2 мм, рідинного прошарку над фасцією, розшарування потовщеної фасції смужкою рідини та рідина під фасцією, які можуть розглядатися як допоміжні неінвазійні орієнтири фасціального ураження.
6. Лабораторні та променеві методи діагностики мають допоміжне, а не вирішальне значення у діагностиці некротизуючого фасціїту. Апробація моделі Wall у дослідженому матеріалі показала її чутливість 76,0 %, специфічність 60,0% і діагностичну ефективність 76,1 %, що дає підстави розглядати її лише як
додатковий інструмент первинної стратифікації ризику, а не як самостійний тест для підтвердження або виключення некротизуючого фасціїту.

7. Час до первинної хірургічної санації був одним із найбільш значущих чинників прогнозу перебігу і наслідків некротизуючого фасціїту. При виконанні операції у перші 6 годин летальність становила 12,5 %, при інтервалі 6–24 години - 13,6 %, при затримці 24–72 години - 18,2 %, а при відтермінуванні понад 72 години - 50,9 %. Загалом рання санація до 24 годин асоціювалася з летальністю 13,2 %, тоді як операція після 24 годин - з летальністю 34,8 %, що свідчить про необхідність ранньої хірургічної експлорації та радикальної
некрфасціоектомії при високій клінічній підозрі на некротизуючий фасціїт.
8. Запровадження стандартизованого чотириетапного протоколу хірургічної санації та зонально орієнтованої тактики асоціювалось зі зміною структури операційних втручань. У проспективній групі статистично значуще
зменшилася середня кількість програмованих ревізій з 2,45 ± 1,58 до 1,93 ± 1,24 на одного пацієнта, а операційна частота реконструктивно-пластичних втручань зросла з 89,7 до 155,6 в перерахунку на 100 пацієнтів. Частота дермотензії та клаптевих методів збільшилася з 12,8 до 61,1 втручання на 100 пацієнтів, що
дає підстави трактувати ці зміни як перехід від повторних санацій до більш прогнозованої та керованої реконструкції.
9. Мікробіологічне дослідження ранової мікрофлори підтвердило поліетіологічність процесу при некротизуючому фасціїті: переважно мономікробну стафілококово-стрептококову флору відмічали у 53,0 % випадків, полімікробну — у 47,0 %. При ураженні промежини та геніталій кишково- урогенітальна флора виявлялася значно частіше, ніж при інших локалізаціях — 72,2 % проти 25,4 %, що обґрунтовує призначення раннього широкого антибактеріального покриття з подальшим звуженням спектра дії за результатами посівів.
10. Розроблена та запроваджена система підготовки ран до пластичного закриття дефектів м’яких тканин, яка поєднувала в собі повторні санації, цифрову вульнерометрію, лікування ран із застосуванням негативного тиску, використання тимчасових покриттів, ксенодермоімплантатів та сучасних місцевих методів лікування, дала можливість скоротити середні терміни підготовки ран до пластики та переходу до реконструктивного етапу з 16,4 ± 3,3 до 12,3 ± 2,1 доби. У підгрупі пацієнтів із вільною аутодермопластикою тривалість госпіталізації скоротилася з 38,4 ± 9,7 до 27,1 ± 8,2 доби, а перебування у відділенні інтенсивної терапії — з 11,6 ± 3,4 до 7,8 ± 2,9 доби. Застосування ксенодермоімплантатів, насичених наночастинками срібла, було
асоційоване зі швидшим формуванням грануляцій, придатних до аутодермопластики, довшою фіксацією покриття, відсутністю вторинної ранової інфекції в основній групі та відсутністю токсичних ефектів.
11. Реконструктивно-відновний етап є важливою завершальною фазою лікування у пацієнтів, які перенесли гострий період некротизуючого фасціїту і мають значні постнекротичні дефекти. Базовим методом закриття великих площинних дефектів залишалася вільна аутодермопластика, при цьому у проспективній групі зросла роль накладання вторинних швів, проведення дермотензії, використання місцевих, регіонарних, віддалених і перфорантних клаптів. Така реорганізація тактики створила умови для переходу від простого
закриття рани до функціонально орієнтованої реконструкції, спрямованої на відновлення опороздатності, рухливості, функції промежини та геніталій, захисту сухожилків, кісток і судинно-нервових структур, а також для досягнення прийнятного естетичного результату.
12. Розроблений комплексний алгоритм діагностики та лікування некротизуючого фасціїту об’єднав термінологічну стандартизацію, клінічне стадіювання, модель S–F–N, термографію, ультразвукову діагностику,
лабораторно-променеву стратифікацію, експлоративне втручання, чотириетапну хірургічну санацію, інтенсивну терапію, антибактеріальний супровід, кероване ведення рани та реконструктивно-відновний етап лікування. Запровадження такого алгоритму дало можливість знизити летальність з 35,9 % у ретроспективній групі до 22,2 % у проспективній, статистично значуще зменшити середню кількість програмованих ревізій та збільшити частоту реконструктивно-пластичних втручань.

Скляров Олена Євгенівна. Адипоцитокіновий дисбаланс та газотрансмітерні механізми формування ендотеліальної дисфункції у пацієнтів з артеріальною гіпертензією і надвагою або ожирінням : дис. ... д-ра мед. наук. : [спец.] 14.01.02, 22 / О. Є. Скляров. - Львів, 2025. - 419 с. - Бібліогр.: с. 333-401 (631 назва).

У дисертаційній роботі вперше здійснено комплексне дослідження клініко-патогенетичних механізмів формування ендотеліальної дисфункції у пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АГ) і надвагою або ожирінням та у поєднанні з коронавірусною хворобою (COVID-19). Проведено всебічну оцінку традиційних
та новітніх чинників кардіоваскулярного ризику, включно з біомаркерами ремоделювання міокарда (розчинна форма стимулюючого фактора росту, що експресується геном 2 (sST2), галектин-3), компонентами газотрансмітерної системи крові (L-аргінін, нітрит-аніон (NO2−), гідроген сульфід (H2S), активність NO-синтази (NOS), індуцибельної NO-синтази (iNOS), конститутивної NO-синтази (сNOS) в лімфоцитах), ферментативною активністю (мієлопероксидази (МПО), супероксиддисмутази (СОД), аргінази-ІІ), адипоцитокіновим профілем (лептин, адипонектин, вісфатин), прозапальними інтерлейкінами (IL-1β, IL-6, IL-8, IL-32α), лейкотрієном В4 (LTB4) і Toll-подібними рецепторами 4 (TLR4). Також проводили визначення ранніх факторів кардіометаболічного ризику в залежності від рівня інсулінорезистентності (ІР) та 13С-метацетиновий
дихальний тест (13С-МДТ) для оцінки функціонального стану печінки у пацієнтів з АГ і надвагою або ожирінням.
Результати цього дослідження мають наукове та практичне значення і базуються на оцінюванні факторів кардіометаболічного ризику в залежності від рівня ІР, визначенні цитокінових та газотрансмітерних дисбалансів, встановленні ролі прозапальних і захисних чинників в перебігу АГ у пацієнтів з надвагою або ожирінням, що дає можливість комплексно оцінити клініко- патогенетичні механізми виникнення ЕД та своєчасно діагностувати високий ризик ускладненого перебігу АГ у пацієнтів з надвагою або ожирінням.
Розроблені прогностичні моделі з урахуванням показників sST2 і галектину-3 для виявлення раннього ремоделювання міокарда за наявності АГ у пацієнтів з надвагою або ожирінням, так і в якості прогностичного маркера серцево-судинних захворювань і тяжкості COVID-19. З’ясовано діагностичну цінність визначення IL-6 та LTB4 за наявності коронавірусної інфекції у пацієнтів з АГ і надвагою або ожирінням, що дозволить своєчасно зменшити хемоатрактантний вплив LTB4 у прогресуванні даного синтропічного коморбідного ураження.

Левицька Оксана Романівна. Клініко-фармацевтичне обґрунтування концептуальної моделі медикаментозного забезпечення хворих з гострими порушеннями мозкового кровообігу : дис. ... д-ра фарм. наук. : [спец.] 15.00.01, 22 / О. Р. Левицька. - Львів, 2021. - 399 с. - Бібліогр.: с. 335-399 (562 назви).

Досліджено клініко-епідеміологічні особливості та споживання лікарських засобів (ЛЗ) при гострих порушеннях мозкового кровообігу (ГПМК); ринок антиагрегантів і статинів; асортимент та відшкодування цін клопідогрелю і
симвастатину в рамках урядової програми «Доступні ліки»; економічну доступність ЛЗ для фармакотерапії ішемічного інсульту (İİ) та проведено їх експертну оцінку; фармакоекономічну оцінку подвійної антитромбоцитарної терапії при гострому малому İİ. Систематизовано дані доказової медицини стосовно тромболітичної, антитромбоцитарної та статинотерапії при İİ. Визначено конкурентоспроможність тенектеплази стосовно альтеплази. Проведено кількісну оцінку клінічних індикаторів якості медичної допомоги при İİ, пов`язаних з використанням ЛЗ та оцінку якості життя осіб, які перенесли ГПМК. Створено модель оптимізації медикаментозного забезпечення та модель управління якістю медичної допомоги хворим з ГПМК в частинвармакотерапії.

Мельник Оксана Володимирівна. Особливості вільнорадикальних, імунних, Ca2+ -та NO- залежних регуляторних систем клітин та їх взаємозв'язок із мікробіомом за умов розвитку чоловічої неплідності та супутньої аутоімунної патології :  дис. ... д-ра мед. наук : [спец.] 03.00.04, 22 / О. В. Мельник. - Тернопіль, 2024. - 410 с. - Бібліогр.: с. 306-385 (627 назв).

Ретроспективний аналіз 220 пацієнтів з ЦД2 у стадії декомпенсації показав, що загалом зміни печінки виявлені у 92,56%, а зміни ЖМ – у 73,45%, тоді як інтактний стан цих органів визначався істотно рідше (7,44% та 26,55%, обидва р<0,05). Провідними змінами печінки були посилення ехогенності (92,56%) та гепатомегалія ≥170 мм (44,89%), рідко діагностувались вірусні гепатити (1,58%) та гемангіома (0,46%). Рівень трансаміназ за умов ЦД2 та ГБУ був істотно вищим (АСТ 37,93 од. та АЛТ 43,11 од.), ніж за умов ізольованого ЦД2 чи тільки порушення толерантності до глюкози (20,06 од. та 21,29 од. 25,13 од. та 25,13 од., усі р<0,05). Активність АЛТ прямо корелювала з тривалістю анамнезу ЦД (r = 0,38), величина індексу де Рітіса – обернено з НbA1c (r = -0,42) та постпрандіальною глікемією (r = -0,49); усі р < 0,05. Жовчний міхур був оперативно видалений у 3,42%, у решти діагностовані біліарний сладж (34,51%), ущільнення стінки ЖМ (30,97%), холелітіаз (28,39%), деформації тіла та шийки ЖМ (16,81%), потовщення стінки ЖМ (10,62%), хронічний холецистит (3,54%), поліпоз ЖМ (0,88%).
2. Серед пацієнтів з ЦД2 наявність супутніх ГБУ призвела до істотного зростання значень ТГ (3,13 та 2,08 ммоль/л), відношення ТГ/ХС-ЛПВЩ (2,50 проти 1,68) та ТГГІ (16,72 та 7,72) та у 2,2 рази частішого зростання ХС-ЛПнеВЩ (68,75% та 30,77%); усі р<0,05. За умов коморбідності погіршення ліпідного метаболізму істотно корелювало з чоловічою статтю, абдомінальним ожирінням з збільшеною продукцією резистину, погіршенням вуглеводного метаболізму з глікемією натще, активацією системного запалення із зменшенням ІЛ2 та посиленням ендогенної інтоксикації (усі р<0,05). Зростання ТГГІ було прямо пропорційним абдомінальному ожирінню зі збільшенням ЗХС, НЕЖК, ХС-ЛПнеВЩ та глюкози натще, КА, індексу Castelli-1 та відношенню ТГ/ХС-
ЛПВЩ.

3. Формула цитокінового дисбалансу для пацієнтів з ЦД2 та ГБУ: лептин(+3); резистин(0); селектин(-1); ІЛ2(+1); ІЛ6(0); ТНФа(+1). Супутні ГБУ у пацієнтів з ЦД2 призвели до істотно вищого вмісту лептину (26,09 та 15,45 нг/мл) та у 2,23 рази частішою лептинорезистентністю за відношенням Л/ТГ (95,65% та 42,86 %), обидва р<0,05. Пацієнти з підвищеним лептином відрізнялись істотно більшими ІМТ (35,29 та 30,42кг/м2) та відношеннями Л/ТГ (15,65 та5,95), Л/ІМТ (1,00 та 0,36), Л/Р (16,44 та 5,66; усі р<0,05). Хворі на ЦД2 та ГБУ з підвищеним ТНФа відрізнялись за кількістю ЛПВЩ, (1,34 та 1,12 ммоль/л); з підвищеним вмістом ІЛ2 - за меншою тривалістю анамнезу ІХС (0,78 та 2,46 рр.) та вищими ТНФа (8,94 та 5,63 пг/мл) та АСТ (46,46 та 31,84 од), нижчими НbA1c (8,64% та 10,44%) та креатиніном (81,37 та 94,56 мкмоль/л); усі р<0,05. Цитокіни корелювали між собою, з тривалістю ЦД2 і АГ, з метаболічними показниками. Максимальна активність трансаміназ спостерігалась за умов високого вмісту ІЛ2 (>6,50 пг/мл), мінімальний індекс де Рітіса був за умов високих значень лептину (>15,00 нг/мл) та низьких вмістів селектину (≤233,00 нг/мл) і ТНФа (≤7,1 пг/мл); усі р<0,05.
4. Наявність супутніх ГБУ у пацієнтів з ЦД2 призвела до збільшення загальної бактерійної маси у 200 разів із збільшенням відсоткового вмісту Bacteroidetes на 10%; відношення Вacteroides fragilis group/Faecalibacterium prausnitzii перевищувало норму у 30 разів. З облігатних бактерій норму перевищували вміст Escherichia coli, Bacteroides fragilis group та Faecalibacterium prausnitzii. Також супутні ГБУ супроводжувались появою відсутніх у нормі Сlostridium difficile, Shigella spp., Salmonella spp. та Candida spp. та підвищенням кількості Klebsiella spp.
та Proteus spp. За кореляційним аналізом, у пацієнтів з ЦД2 та ГБУ за умов збільшення маси тіла та погіршення контролю за перебігом ЦД2 зростав відносний вміст ДНК інших груп ентеротипу (крім Firmicuts, Bacteroidetes та
Actinobacteria); а збільшення ендогенної інтоксикації, погіршення ліпідного метаболізму та артеріальна гіпертензія супроводжувались зростанням Bacteroides fragilis group та їх відношення до Faecalibacterium prausnitzii.
5. Постійне та обов’язкове ведення скеровано на нормалізацію маси тіла чи хоча би зменшення ІМТ. Модифіковане індивідуалізоване медикаментозне лікування поєднаного перебігу ЦД2 та ГБУ включає постійний суворий глікемічний контроль з обережністю для агоністів рецептора глюкагон-подібного пептиду-1 у випадках біліарного сладжу і холелітіазу; постійну корекцію ліпідного дисметаболізму, курсове застосування пробіотику та пребіотику.

Практичні рекомендації

1. Усім пацієнтам з ЦД2 слід прицільно визначати стан печінки та жовчного міхура (сонографія, трансаміназ, індекс де Рітіса, лужна фосфатаза) та врахування виявлених змін під час формування комплексу медикаментозного лікування.
2. Тригліцеридоглюкозний індекс є чітким прости інформативним критерієм як метаболічного стану, так і гепатобіліарних уражень.
3. Першочерговим заходом ведення пацієнтів з ЦД2 та ГБУ є зменшення маси тіла, оскільки це може призвести до зменшення вмісту лептину, який є медіатором запалення та метаболічних порушень і може зумовлювати недостатню ефективність терапії ЦД2.
4. Запропоновано модифіковане індивідуалізоване медикаментозне лікування поєднаного перебігу ЦД2 та ГБУ, що включає постійний суворий глікемічний контроль з обережністю для агоністів рецептора глюкагон-подібного пептиду-1 у випадках біліарного сладжу і холелітіазу; постійну корекцію ліпідного дисметаболізму та курсове застосування пробіотика чи пребіотика.
5. Пацієнтам з ЦД2 та ГБУ доцільно визначати стан мікробіоти кишок для обгрунтування вибору пробіотика.
6. Пацієнтам з ЦД2 та ГБУ крім параметрів вуглеводного метаболізму, слід контролювати ліпідний профіль та печінкові проби в динаміці.

Михайленко Ольга Олександрівна. Фармакогностичне дослідження крокусу посівного та рослин роду Ірис: перспективи комплексного використання та оптимізація вирощування :  дис. ... д-ра фарм. наук. : [спец.] 226, 22 / О. О. Михайленко. - Львів, 2024. - 446 с. - Бібліогр.: с. 389-446 (520 назв).

Дисертаційна робота присвячена комплексному фармакогностичному дослідженню рослинної сировини крокусу посівного та рослин роду Ірис, із забезпеченням досягнення якісних фармакологічно активних рослинних субстанцій з використанням сучасних підходів для забезпечення стабільного складу компонентів у лікарській рослинній сировині шляхом визначення умов та етапів належного вирощування та оцінки впливу факторів навколишнього середовища на вміст речовин-маркерів. Розроблено методики аналізу апокаротиноїдів, фенольних сполук, карбонових кислот, амінокислот та колхіцину у сировині. Методами колонкової та препаративної хроматографії виділено 50 індивідуальних речовин та встановлено їх фізико-
хімічні та спектральні характеристики. Для 24 речовин та 30 рослинних субстанцій проведені фармакологічні дослідження. Розроблено етапи належного вирощування лікарських рослин для одержання якісної сировини
для фармацевтичної галузі. Для поглиблених досліджень рекомендовано 5 рослинних субстанцій з вираженою цитотоксичною та противірусною активністю.

Лозинський А.В. Поліфункціональні конденсовані та неконденсовані похідні тіазолу/тіазолідинону: спрямований синтез, фізико-хімічні властивості та біологічна активність  : [ спец.] 226, 22 / А. В. Лозинський - Львів, 2023 - 504 с. - Бібліогр.: с. 429-504 (658 назв).

Дисертаційна робота присвячена спрямованому синтезу нових поліфункціональних конденсованих та неконденсованих похідних тіазолу/тіазолідинону. Розроблено ефективні методи синтезу та хімічної модифікації похідних тіазоло[4,5-b]піридину, тіопіранотіазолу, гібридних молкул із фрагментами антрахінону, індолу, прізолу та диклофенаку у структурі, встановлено їх фізико-хімічні та спектральні характеристики.

В результаті скринінгових досліджень, виділено 57 лікоподібних молекул з високою біологічною активністю. Для поглиблених доклінічних досліджень ідентифіковано 5 потенційних протипухлинних агентів, які характеризуються селективним впливом на пухлинні клітинні лінії на фоні низької цитотоксичності invivo.