Обаранець Олег Васильович. Диференційна лікувальна тактика при метафізарних переломах дистального відділу плечової кістки у дітей та підлітків: дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / О. В. Обаранець. - Львів, 2026. - 160 с. - Бібліогр.: с. 138 -156. (151 назва).

Дисертаційна робота вирішує актуальне наукове завдання – покращення результатів лікування при метафізарних переломах дистального відділу плечової кістки у дітей та підлітків шляхом диференційної лікувальної тактики залежно від виду перелому і його ускладнень згідно класифікацій “Асоціації Остеосинтезу”, Gartland і запропонованих власних схем діагностики та лікування.

1. Метафізарні переломи дистального відділу плечової кістки у дітей та підлітків найчастіше бувають у дітей дошкільного віку – 53,7%, з них у вікової категорії 4-6 років - 42,8%. У хлопчиків цей вид перелому буває у 1,2 рази частіше. Основним механізмом травми є падіння (78,3%), а вид травматизму – побутовий.
2. Аналіз класифікацій “Асоціації Остеосинтезу” і Gartland для метафізарних переломів дистального відділу плечової кістки у дітей та підлітків виявив, що дані класифікації не враховують ступінь ротаційного зміщення уламків та неврологічні і судинні ускладнення. Доповнена до цих класифікацій запропонована нами бальна оцінка метафізарних переломів дистального відділу плечової кістки у дітей та підлітків дозволила покращити точність діагностики на 7,4%, що допомогло вибрати найбільш оптимальний спосіб лікування.
3. Розроблена і науково обгрунтована схема діагностики при метафізарних переломах дистального відділу плечової кістки у дітей та підлітків дозволила скоротити терміни діагностики на 12 хвилин (26,6%). і зменшити психоемоційне навантаження на дитину.
4. Розроблений диференційний підхід до вибору способу лікування метафізарних переломів дистального відділу плечової кістки у дітей та підлітків на основі детальної діагностики числа та розташування відламків і можливих ушкоджень судин і нервів дозволив зменшити число ускладнень на 6,2%.
5. Створена бальна оцінка віддалених результатів функціонального і анатомічного стану верхньої кінцівки після лікування метафізарних переломів дистального відділу плечової кістки у дітей та підлітків дає змогу обєктивно характеризувати результати лікування і коректно порівнювати їх з іншими лікувальними установими.
6. Впровадження запропонованої схеми діагностики, та диференційного вибору способу лікування при метафізарних переломах дистального відділу плечової кістки у дітей та підлітків збільшило число відмінних і добрих результатів у віддаленому періоді на 18,9%.

Хамуляк Христина Михайлівна. Прогнозування перебігу нестабільної стенокардії у пацієнтів з постковідним синдромом, залежно від фактору куріння  : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / Х. М. Хамуляк. - Львів, 2026. - 199 с. - Бібліогр.: с. 160 -180. (184 назви).

1. Наявність PACS у пацієнтів з НС асоціюється з більш вираженими порушеннями метаболічного профілю, передусім — з підвищенням рівнів ЗХС і ТГ приблизно на 10-13% (p=0,01), порівняно з пацієнтами без PACS. Фактор куріння в групах хворих на НС з і без PACS є незалежним предиктором поглиблення атерогенних змін ліпідного і вуглеводного обміну. Найбільш несприятливі порушення метаболічного статусу спостерігаються у підгрупі пацієнтів з поєднанням PACS та куріння, а саме — найвищі середні рівні ЗХС, ТГ, Інд.А, HbA1c та СК, найнижчі рівні ХС ЛПВЩ, що свідчить про взаємо посилюючий характер впливу цих двох чинників на кардіометаболічний профіль пацієнтів з НС.
2. У хворих на НС з PACS та фактором куріння реєструється найвищий ступінь активності системного запалення, що виявляється у 2,7 разів більшими медіанними рівнями СРБ (8,2 [7,6-9,1] мг/л), у 1,3-2,4 разів вищими медіанними значеннями лейкоцитарних маркерів запалення NLR, MLR, SII, SIRI, AISI, і достовірно у 2,2-5,8 разів більшими частками осіб із перевищенням оптимально граничних рівнів NLR, MLR, PLR, SII, SIRI (частки 31-61%), порівняно з пацієнтами без PACS та без фактору куріння (частки 6-25%), а також — істотно вищими рівнями перелічених показників, порівняно з хворими на НС, у яких реєструється лише один із цих двох чинників. PACS та куріння чинять незалежний адитивний несприятливий вплив на системний і гематологічний запальний профіль пацієнтів із НС.
3. Порівняно з хворими на НС без PACS, серед пацієнтів з його симптомами спостерігаються вищі середні рівні добового САТ, нічного ДАТ, ІЧ нічного САТ (на 15%), нижчий ДІ САТ і ДАТ (1,5-2,1 разів), достовірно частіше виникнення патологічних циркадних профілів та у 1,7-2,5 разів більші частки осіб з перевищенням цільових значень основних показників АТ. Фактор куріння незалежно погіршує стан регуляції АТ, як у пацієнтів із PACS, так і без PACS. Найбільш несприятливі зміни показників добового профілю АТ з найчастішим формуванням циркадних профілів АТ, зокрема night-peaker — у 41,2-50% випадків, найвищими ІЧ гіпертензії вдень (24,2-38,5%) і вночі (53,1–58,6%), та найбільшими частками осіб із відхиленням від цільових рівнів АТ за даними ДМАТ зареєстровано у пацієнтів із НС, які мають поєднання PACS та куріння.
4. В групі пацієнтів з НС та PACS, порівняно з особами без PACS, спостерігаються статистично значуще зниження ФВ ЛШ, збільшення розмірів ЛП, найнижча частка з нормальним типом геометричної моделі ЛШ (15,9%) та у 2,4 разів вище медіанне значення NT-proBNP (621,8 [370,0-1500,0] проти 254,9 [92,0-394,0] нг/мл, p < 0,005). Куріння істотно посилює несприятливі структурно-функціональні зміни міокарда, але особливо помітно — в підгрупі хворих на НС та PACS, серед яких виявляються достовірно найнижчі середні рівні ФВ ЛШ (47,14±10,54%), найбільші значення ІММЛШ (126,36±25,15%), формування ексцентричного типу гіпертрофії ЛШ у понад третини хворих (36,1%), найнижча частка осіб з нормальним типом геометрії ЛШ (13,9%) та найвищі рівні NT-proBNP (830,0 [544,0-1500,0] нг/мл).
5. У хворих з PACS та фактором куріння спостерігається більш несприятливий перебіг НС та реєструється значна частота її основних госпітальних серцево-судинних ускладнень: у 41,7-50,0% рецидиви больового синдрому, дестабілізація контролю АТ, ГСН та подовження термінів госпіталізації, у кожного четвертого — порушення ритму серця (27,8%), що у 1,3-2,3 разів частіше, ніж у підгрупах пацієнтів з одним чинником (PACS або фактор куріння), та у 2,2-5,2 разів частіше, порівняно з пацієнтами без обох цих чинників.
6. Серед хворих на НС без фактору куріння наявність PACS збільшує ризик основних госпітальних ускладнень в 1,4-3,6 разів, фактор куріння в осіб без PACS — в 1,2-3,7 разів, а поєднання PACS і куріння — в 2,8-8,3 разів, порівняно з пацієнтами з НС без обох цих чинників. Частота будь-якого ускладнення серед хворих на НС з PACS і фактором куріння становить 75%, а відношення шансів їх розвитку у 9,85 разів вище, порівняно з аналогічним показником підгрупи хворих без PACS і куріння (OR = 9,85; 95% ДІ 2,94-37,49; p = 0,0002). PACS і куріння мають незалежний та взаємопосилюючий вплив на ризик ускладненого перебігу НС, а ефект взаємодії між ними щодо ризику розвитку всіх основних госпітальних серцево-судинних ускладнень є надзвичайно високим (OR=41,44; 95% ДІ 1,6-248,98; p=0,03).

Фернеза Северин Романович. Прогнозування чутливості до препаратів платини при гіпертермічному внутрішньочеревному введенні у хворих з ІІІС стадією раку яєчників. : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / С. Р. Фернеза. - Львів, 2026. - 233 с. - Бібліогр.: с. 161 -208. (302 назви).

• У результаті проведеного дослідження встановлено, що BRCA1-статус пухлини має важливе значення для прогнозування відповіді на платиновмісну хіміотерапію в режимі НІРЕС. Наявність соматичних або гермінальних мутацій гена BRCA1 асоціюється з вищою чутливістю пухлини до HIPEC у поєднанні з системною платиновмісною терапією, а також із кращими показниками загального виживання у пацієнток після виконання повної циторедукції (CC-0).
• При оцінці зв’язку між рівнем TNF у плазмі крові та відповіддю на платиновмісну хіміотерапію встановлено, що плазмовий рівень TNF не має самостійного прогностичного значення щодо чутливості раку яєчників ані до платиновмісної терапії, як до внутрішньочеревної гіпертермічної хіміотерапії, так і системної. Таким чином, TNF не може розглядатися як ізольований предиктивний маркер для селекції лікування пацієнтів в режимі НІРЕС.
• У ході дослідження зв’язку між рівнем експресії miR-200a та miR-200c у плазмі крові і традиційними факторами прогнозу при раку яєчників встановлено, що достовірної асоціації між рівнями цих мікроРНК та стадією захворювання або морфологічним варіантом пухлини не виявлено.
• Дослідження впливу плазмових рівнів miR-200a та miR-200c на чутливість до платиновмісної терапії показало, що висока експресія обох мікроРНК асоціюється з вищою чутливістю раку яєчників до внутрішньочеревної гіпертермічної хіміоперфузії, а підвищення рівня miR-200c пов’язане також із кращою відповіддю на системну платиновмісну хіміотерапію. Таким чином, мікроРНК родини miR-200, особливо miR-200c, можуть розглядатися як перспективні молекулярні предиктори ефективності платиновмісного лікування, у тому числі при застосуванні HIPEC.
• При аналізі взаємозв’язків між рівнем експресії мікроРНК, BRCA1-статусом пухлини та плазмовими рівнями TNF не встановлено статистично достовірних кореляцій між цими показниками.
• Аналіз виживаності пацієнток дозволив встановити прогностичну роль miR-200c як молекулярного маркера, асоційованого з тривалішим виживанням хворих на рак яєчників. Зокрема, підвищений рівень експресії miR-200c може розглядатися як потенційний біомаркер сприятливого прогнозу, у тому числі щодо довготривалого виживання понад 8 років.
• Сукупність отриманих результатів дає підстави рекомендувати включення BRCA1-статусу, рівнів miR-200a/miR-200c разом з клінічними показниками до критеріїв селекції пацієнток для проведення внутрішньочеревної хіміотерапії в гіпертермічному режимі.
• Нами запропоновано наступний алгоритм селекції пацієнток з рецидивним раком яєчників для комбінованого протирецидивного лікування з включенням циторедукції та хіміотерапії в режимі HIPEC, а саме оцінку PCI та прогнозування можливості досягнення СС0–СС1 перед операцією, визначення BRCA1-статусу пухлини та визначення рівня експресії miR-200c і miR-200a в сироватці крові.

Баган Ульяна Романівна. Ефективність черезшкірних коронарних втручань при гострому інфаркті міокарда у пацієнтів, які перенесли коронавірусну хворобу: відновлення перфузії міокарда, клінічні особливості післяінфарктного періоду : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / У. Р. Баган. - Львів, 2026. - 278 с. - Бібліогр.: с. 204 -241. (310 назв).

У дисертаційній роботі отримані нові наукові результати, які вирішують актуальне науково-практичне завдання медицини щодо покращення діагностично-лікувальної тактики ведення пацієнтів із STЕМІ за наявності перенесеного COVID-19 на основі вивчення клінічного перебігу хвороби, з’ясування особливостей відновлення епікардіального коронарного кровоплину та перфузії міокарда після стентування ІПКА, структурно-функціонального стану міокарда, проявів СН (згідно з вмістом у крові NT-proBNP), активності
системного запалення (згідно з вмістом у крові СРП) та порушень ритму і провідності серця, з визначенням їх ролі у формуванні близького та віддаленого прогнозу.
1. Стентування ІПКА під час процедури ЧКВ супроводжується повним відновленням епікардіального коронарного кровоплину (TIMI 3) практично у всіх пацієнтів. Оптимальна реперфузія міокарда при цьому досягається більш ніж у половини хворих (59,35 (51,54-66,94) %), що достовірно перевищує частку
осіб (40,65 (33,06-48,46) %) з недостатнім відновленням мікроваскулярного кровоплину (р = 0,020). Подібне співвідношення часток пацієнтів з оптимальною та неповною реперфузією (58,75 (47,84-69,24) та 41,25 (30,76-52,16) % відповідно) наявне й у хворих з перенесеним COVID-19, однак без статистично значущої відмінності між ними (р = 0,120). Феномен no-reflow (TIMI 3, MBG =1) присутній майже в кожного п’ятого пацієнта загальної вибірки; наявна тенденція до частішого його виникнення у хворих, які перенесли COVID-19 (p =
0,67).
2. У пацієнтів з перенесеною коронавірусною хворобою рівні СРП й NTproBNP при госпіталізації достовірно вищі від відповідних у хворих без цього ЧР – як у випадку повної реперфузії міокарда (p=0,048 і p<0,001, відповідно), так і за умов неповного відновлення мікроваскулярного кровоплину (p=0,030 і p<0,001, відповідно). При COVID-асоційованому STEMI системне запалення та гемодинамічне перевантаження міокарда шлуночків взаємно посилюють одне одного, про що свідчить наявність прямих середньої сили кореляційних зв’язків між СРП та NTproBNP в дебюті STEMI (r = 0,530; p < 0,001 за повної реперфузії; r=0,510;
p=0,002 за неповної). В той же час такі зв’язки у хворих без COVID-19 в анамнезі є слабкими: r = 0,290; p = 0,047 за повної реперфузії; r=0,360, p=0,053 за неповної. Рівні СРП, знижуючись упродовж 6 тижнів лікування (р < 0,05), залишаються вищими у хворих з перенесеним COVID-19 (р < 0,05). Суттєво вищі вихідні значення NT-proBNP у пацієнтів з перенесеним COVID-19 достовірно знижуються за умов оптимальної реперфузії міокарда (р = 0,0027) та практично не змінюються за наявності неповної (р = 0,434), залишаючись в обох випадках достовірно вищими від відповідних у хворих без COVID-19 в анамнезі (р < 0,05).
3. У пацієнтів із STEMI, які піддавались ПЧКВ із стентуванням ІПКА, в першу-другу добу госпіталізації відмічається збільшення розмірів ПШ і ЛП, ТМШП, ТЗС ЛШ, КДР ЛШ, діаметра висхідної Ао, а також зниження ФВ ЛШ та показника TAC – маркера легеневої гіпертензії (p<0,05). У пацієнтів із недостатнім
відновленням мікроваскулярної перфузії (MBG ≤ 2) наявна тенденція до значніших змін структурно-функціонального стану міокарда у порівнянні з хворими з оптимальною перфузією (MBG = 3): у таких осіб більші розміри ЛП, КДР ЛШ та нижчі значення ФВ і ТАС (p>0,05). У хворих з перенесеним COVID-19 відмічена тенденція до більших розмірів ПШ. Практично в кожного четвертого пацієнта із STEMI в перший-другий день стаціонарного лікування зберігається нормальна геометрія ЛШ. Недостатнє відновлення міокардіальної перфузії (MBG ≤ 2) асоціюється (в порівнянні з оптимальною реперфузією) зі зростанням частоти концентричного й ексцентричного ремоделювання ЛШ та появою ексцентричної гіпертрофії.
Серед пацієнтів з перенесеним COVID-19, в порівнянні з хворими без наявності цього ЧР, за умов оптимальної реперфузії достовірно більшою є частка осіб з концентричною гіпертрофією ЛШ, при недостатньому відновленні мікроваскулярного кровоплину статистично значимо зростає частка хворих з
концентричним та ексцентричним ремоделюванням ЛШ.
4. У пацієнтів із STEMI після стентування ІПКА з повним відновленням епікардіального кровоплину (TIMI 3) та мікроваскулярної перфузії міокарда (MBG = 3) реєструються надшлуночкові та шлуночкові аритмії (екстрасистоли, епізоди тахікардій), що є свідченням збереження електричної нестабільності міокарда, ініційованої оклюзією КА. За наявності недостатнього відновлення мікроваскулярної перфузії міокарда (TIMI 3, MBG ≤ 2), що спостерігається більш ніж у третини пацієнтів із STEMI (40,65 (33,06-48,46) %), порушення ритму є частішими та потенційно загрозливішими для життя. Частота виникнення аритмій та їх складність визначаються наявною в пацієнта коморбідною патологією; перенесений COVID-19 та АГ є найбільш
несприятливими чинниками щодо виникнення аритмій в ранній післяінфарктний період. Ефективне відновлення мікросудинної перфузії (MBG = 3) асоціюється з регресією надшлуночкових та шлуночкових аритмій у віддаленому післяінфарктному періоді (р < 0,05), тоді як її недостатність (MBG ≤ 2) зумовлює
персистенцію складних порушень ритму, зокрема шлуночкових, та може розглядатись як важливий чинник тривалої електричної нестабільності міокарда в пацієнтів, що перенесли STEMI.
5. У пацієнтів з перенесеним COVID-19 ризик появи ускладнень, зокрема аритмій, тісно пов’язаний із нейрогуморальною активацією та системним запаленням, що підтверджується незалежним прогностичним значенням NTproBNP і СРП та вищою дискримінаційною здатністю прогностичних моделей у цій групі хворих. У пацієнтів без COVID-19 в анамнезі ключовими детермінантами ускладненого перебігу STEMI є показники мікросудинної перфузії та функціонального стану міокарда, при цьому адекватне відновлення
мікроваскулярного кровоплину (MBG = 3) має протективний вплив щодо аритмій і СН. Ризик зниження ФВ ЛШ достовірно зростає за наявності підвищених рівнів NT-proBNP вище референтних (при поступленні у стаціонар) – як у пацієнтів з перенесеним COVID-19 (OR = 0,72; p = 0,003), так і у хворих без цього
ЧР (OR = 0,81; p = 0,041). Така залежність достовірно значніша у пацієнтів з перенесеним COVID-19 (p = 0,048). Зростанням ризику зниження ФВ ЛШ асоціюється також з підвищенням рівнів СРП вище референтних (при госпіталізації), однак такий зв’язок статистично значущий лише у пацієнтів з перенесеним COVID-19 (OR = 0,85; p = 0,018) та достовірно переважає відповідний у хворих без COVID-19 в анамнезі (p = 0,032), що вказує на провідну роль запального компонента у ремоделюванні міокарда саме за наявності перенесеного COVID-19. Зниження ФВ ЛШ < 50 % за наявності перенесеного COVID-19 прогнозується з доброю точністю (AUC 0,78–0,80), тоді як для пацієнтів без перенесеного COVID-19 дискримінаційна здатність нижча (AUC 0,70-0,72), з досягненням статистичної значущості між групами (p<0,05).
6. У пацієнтів, які перенесли коронавірусну хворобу, іНЗКТГ2 демонструють кардіопротекторний ефект, достовірно знижуючи рівні NTproBNP упродовж 6 тижнів лікування (р < 0,01). Застосування іНЗКТГ2 сприяє
достовірному зменшенню ТМШП в загальній вибірці пацієнтів (р = 0,04) та у хворих без перенесеного COVID-19 (р = 0,01). У цих же пацієнтів спостерігається виразніша, у порівнянні з хворими без застосування іНЗКТГ2, тенденція до збільшення ФВ ЛШ та зменшення КДР ЛШ. 

Довган Ростислав Романович. Вплив гіподинамії на структуру та мінеральний склад кісткової тканини (експериментальне дослідження : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / Р. Р. Довган. - Львів, 2026. - 186 с. - Бібліогр.: с. 142 -173. (232 назви).

У дисертаційній роботі подано теоретичне узагальнення та нове вирішення актуального наукового завдання, що полягає у з’ясуванні закономірностей динаміки кількісних та якісних характеристик кісткової тканини стегнової кістки та амплітуди рухів у кульшовому суглобі щура на тлі тривалої експериментальної іммобілізаційної гіподинамії та після її завершення.

1. Тривала іммобілізація крижово-тазової ділянки та задніх кінцівок експериментальних тварин гіпсовою пов'язкою по типу кокситної (з укріпленням металевим дротом), з повним обмеженням рухів у кульшових та
колінних суглобах веде до вимушеної гіподинамії та спричиняє фізичні зміни і поведінкові порушення у експериментальних тварин. Упродовж перших трьох тижнів експерименту тварини були малорухомими, але активно працювали передніми кінцівками. В поведінці спостерігали елементи агресії. У тварин, які 6 тижнів жили з іммобілізаційною пов’язкою спостерігали підвищення апетиту та зниження охайності
2. Маса експериментальних тварин знижувалась до кінця 5-го тижня експерименту, сягаючи мінімального значення 164,67±4,12 г при нормі 191,33±4,12 г. у інтактних тварин. Та залишалась нижчою, ніж у тварин
контрольної групи до кінця експерименту. Через 2 тижні після завершення 4- тижневої іммобілізації маса експериментальних тварин різко зростала до 197,07±5,01 г., перевищуючи норму, через 2 тижні після завершення 6- тижневої іммобілізації – сягала 180±3,42, залишаючись нижчою від норми.
3. На тлі тривалої іммобілізації зменшувалась амплітуда пасивних рухів в кульшовому суглобі, при цьому зниження амплітуди згинальних рухів було більше вираженим, ніж розгинальних. Зменшення амплітуди рухів було пропорційним тривалості іммобілізації. Максимальне зниження показників амплітуди обох рухів фіксували через 6 тижнів вимушеної іммобілізації, коли величина кута згинання задньої кінцівки в кульшовому суглобі зменшувалась у порівнянні з нормою на 51-57%, а величина кута розгинання – на 9-10%.
4. Щільність кісткової тканини є різною в різних ділянках стегнової кістки і становить в ділянці головки 143, 92±6,06 УОС, в ділянці шийки 131, 28±6,25 УОС, в ділянці великого вертлюга 156, 80±8,49 УОС та в
проксимальній ділянці діафіза 136, 32±7,53 УОС. Вимушена 6-тижнева іммобілізація веде до виражених змін показників щільності кісткової тканини різних ділянок стегнової кістки щура. Динаміка щільності кісткової тканини стегнової кістки на тлі експериментальної вимушеної гіподинамії є різною в різних ділянках.
5. В ділянках головки, шийки та великого вертлюга упродовж 6-ти тижнів іммобілізації показники щільності кісткової тканини є нижчими від норми і сягають мінімального значення наприкінці 6-го тижня експерименту.
Показник щільності кісткової тканини проксимальної ділянки діафіза стегнової кістки упродовж 5-ти тижнів іммобілізації є вищим, ніж у тварин контрольної групи, на кінець 6-го тижня експерименту є нижчим від норми. Через 6 тижнів вимушеної іммобілізації показник щільності кісткової тканини головки стегнової кістки є на 8,3% нижчим від норми, шийки – на 4,6%, великого вертлюга – на 6,8%, проксимальної ділянки діафіза – на 2,1%.
6. Через 2 тижні після відміни 4-тижневої іммобілізації показники кісткової щільності зростають, залишаючись при цьому нижчими, ніж у інтактних тварин в ділянці великого вертлюга на 2,3%, та перевищуючи показники норми в проксимальній ділянці діафіза на 4,7%. Щільність кісткової тканини головки та шийки стегнової кістки є нижчою від норми на 0,8% та 0,2% відповідно. Через 2 тижні після відміни 6-тижневої іммобілізації показники щільності кісткової тканини залишаються нижчими, ніж у тварин
контрольної групи в ділянці головки на 6,2%, шийки – на 3,2%, великого вертлюга – на 6,3% та проксимальної ділянки діафіза стегнової кістки на 0,9%.
7. Проведений аналіз мінерального складу кісткової тканини стегнової кістки інтактного щура засвідчив наявність у її складі кальцію (41± 0,21 мг/г,) фосфору (10,31±0,87мг/г), магнію (2,34±0,36мг/г), натрію (2,71±0,19мг/г), цинку (0,32±0,04 мг/г), та стронцію (0,021±0,001мг/г).
8. Показники вмісту фосфору і магнію в кістковій тканині упродовж всього експерименту залишалися нижчими, ніж у інтактних тварин з мінімальними значеннями для фосфору (8,95±0,48 мг/г) на 5-й тиждень
іммобілізації і для магнію (1,04±0,15 мг/г) – на 6-й тиждень. Показники вмісту натрію та стронцію упродовж всього експерименту залишаються вищими, ніж у нормі, сягаючи максимальних значень для обох елементів до кінця 5-го тижня (4,18±0,34 мг/г для натрію та 0,031±0,002 мг/г для стронцію). Показники вмісту кальцію та цинку мають однакову динаміку – до кінця 3-го тижня експерименту опускаються до мінімальних значень (11,32±0,42 мг/г для кальцію та 0,28±0,02 мг/г для цинку), а упродовж наступних термінів підвищуються і сягають максимальних значень на кінець 6-го тижня (32,36±1,82 мг/г для кальцію та 0,42±0,01 мг/г для цинку).. Максимально наближеними до норми показники кальцію, магнію та стронцію були наприкінці 4-го тижня, фосфору – наприкінці 6-го тижня, натрію – наприкінці 3-го тижня та цинку – упродовж 4-го та 5-го тижнів експерименту.
9. Через 2 тижні після відміни 4-тижневої іммобілізації вміст кальцію становив 12,34±0,42 мг/г, істотно не відрізняючись від норми, вміст фосфору – 10,18±0,46 мг/г, відрізняючись від норми на -1,3%, вміст магнію – 2,21±0,04 мг/г, відрізняючись від показника інтактних тварин на -5,5%, вміст натрію – 2,89±0,12 мг/г, залишаючись вищим від норми на 6,6%, вміст цинку та стронцію повертався до показників норми (0,32±0,04мг/г та 0,021±0,001 мг/г відповідно). Через 2 тижні після відміни 6-тижневої іммобілізації зміни в
мінеральному складі кісткової тканини стегнової кістки щура були виражені більш істотно. Вміст кальцію становив 27,31±1,36 мг/г (вище норми на 120%), вміст фосфору – 9,92±0,53 мг/г ( нижче норми на 4%), магнію – 1,47±0,10 мг (на 37% нижче норми), натрію – 3,42± 0,26 мг/г (на 26% вище норми), цинку
– 0,38±0,02 мг/г (на 19% вище норми), стронцію – 0,023±0,001 мг/г (на 9,5% вище норми).
10. Зниження амплітуди рухів, зумовлене тривалою іммобілізацією є зворотнім. Щільність кісткової тканини та її мінеральний склад через 2 тижні після завершення тривалої іммобілізації зберігають різницю з нормою,
характерну для кожного з досліджуваних показників Тривалість періоду відновлення є пропорційною тривалості іммобілізації. Через 6 тижнів іммобілізації рентгенологічно було виявлено прояви незворотніх зміни: в ділянці кульшового суглоба візуалізувались ознаки розростання кісткових остеофітів, а кісткова тканина проксимальної частини стегнової кістки мала ознаки остеопорозу та остеосклерозу. Виявлені зміни зберігались також на рентгенограмах тварин через два тижні після відміни 6-тижневої іммобілізації.. У тварин з коротшими термінами іммобілізації (3, 4 і 5 тижнів) жодних рентгенологічних змін у структурах кульшово-стегнової ділянки виявлено не було.
11. При істотному відновленні амплітуди рухів у кульшовому суглобі після завершення експериментальної гіподинамії, якість та мінеральний склад кісткової тканини через два тижні після шеститижневої іммобілізації
зберігають істотну різницю з аналогічними показниками у інтактних тварин, що засвідчує необхідність більш тривалої реабілітації з урахуванням необхідності корекції мінерального складу кісткової тканини з метою
відновлення її якісних характеристик і механічних властивостей.

Савуляк Галина Романівна. Клініко-патогенетичні аспекти ураження нирок у пацієнтів з множинною мієломою : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / Г. Р. Савуляк. - Львів, 2026. - 170 с. - Бібліогр.: с. 132 -156. (191 назва).

У дисертаційній роботі наведені теоретичні узагальнення та нове вирішення наукового завдання, яке полягає в покращенні діагностики та прогнозування ниркової дисфункції у пацієнтів з множинною мієломою на підставі клініко-анамнестичних та інструментально-лабораторних досліджень.

1. Встановлено, що пацієнти з вперше діагностованою множинною мієломою мають достовірно гірші показники ниркової функції порівняно з пацієнтами, які отримували лікування: вищий рівень креатиніну (91,6 мкмоль/л проти 77,9 мкмоль/л; p=0,014), сечовини (6,75 (4,73; 7,85) ммоль/л проти 5,31 (4,08; 6,90) ммоль/л, р=0,039) та альбумін-креатинінового співвідношення (45,40 (11,40; 136,20) мг/л проти 11,40 (5,60; 45,40) мг/л, р=0,002), а також нижча швидкість клубочкової фільтрації (64 мл/хв/1,73м² проти 88 мл/хв/1,73м², p=0,010). Ефективність терапії підтверджується значним зниженням пухлинного навантаження: частота виявлення М-протеїну та рівень β2-мікроглобуліну (3,86 (2,19;5,01) мг/л проти 2,52 (2,14; 3,24) мг/л, р=0,019) були достовірно нижчими у лікованих пацієнтів. Також терапія сприяла зменшенню проявів анемії та гіперурикемії.
2. У пацієнтів з множинною мієломою відбувається активне пошкодження ниркових канальців, що ідентифікується за достовірно вищим рівнем NGAL у пацієнтів з вперше діагностованою множинною мієломою 197,72 (173,23; 221,21) пг/мл порівняно з лікованими хворими (178,33 (145,71; 210,95) пг/мл, p=0,0025), тоді як креатинін може залишається в межах норми або пограничним (91,60  (80,70; 122,12)       мкмоль/л  проти 77,90 (59,33; 93,65) мкмоль/л, р=0,014). Концентрація маркера FGF-23 статистично не відрізнялась між групами (79,69 (49,18; 301,95) пг/мл та 55,89 (40,25; 114,20) пг/мл, p=0,12).
3. Аналіз впливу постковідного синдрому продемонстрував погіршення суб'єктивної симптоматики (слабкість, задишка, схуднення) на тлі гіперкоагуляції, що підтверджується вищим статистично значущим рівнем D-димера у даної категорії хворих: 621,0 (290,0;894,0) нг/мл проти 250,0 (182,5;387,5) нг/мл у групі порівняння (р=0,0003). Важливо зазначити, що перенесена інфекція не спричинила достовірних змін у стандартних біохімічних показниках, що відображають функціональний стан нирок.
4. Встановлено, що наявність ниркової дисфункції у хворих на множинну мієлому асоціюється з достовірно важчим клінічним перебігом захворювання: зокрема, удвічі вищою частотою задишки (56,0 % [95 % ДІ 36,58-74,51] проти 22,5 % [95 % ДІ 14,08-32,24], р=0,003) та діареї (72,0 % [95 % ДІ 53,18-87,48] проти 43,8 % [95 % ДІ 33,12-54,68], р=0,025), а також вираженішими гематологічними порушеннями (еритроцити – 3,6 (3,0;4,0) 10¹²/л проти 4,0 (3,3;5,8) 10¹²/л, p<0,001 та гемоглобін – 115,0 (95,0;128,0) г/л проти 128,0 (118,0;138,0), p<0,001) та вищим рівнем маркерів пухлинного навантаження (β2-мікроглобулін – 5,7 (3,5;7,2)        мг/л проти 3,4 (2,1;5,8) мг/л, p<0,001). А виявлені сильні кореляційні зв'язки між суб'єктивними симптомами (задишка, загальна слабкість) та лабораторними показниками (гемоглобін, β2-мікроглобулін, М-протеїн) підтверджують системний характер впливу пухлинного процесу та ниркової дисфункції на статус пацієнта.
5. Розроблена та валідована модель XGBoost на основі 8 показників продемонструвала високу ефективність (AUC = 0,846, чутливість 100%). Аналіз важливості ознак показав, що основними предикторами ураження нирок є: альбумін-креатинінове співвідношення в сечі (відносна важливість 100,0), NGAL (важливість 60,46) та кількість еритроцитів (важливість 51,99), що підтвержує ураження гломерулярного апарату, тубулярний стрес та вказує на нерозривний зв'язок анемії та ниркової дисфункції.

Фармага Тарас Ігорович. Оптимізація діагностики та лікування ран опікового ґенезу : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / Т. І. Фармага. - Львів, 2025. - 182 с. - Бібліогр.: с. 159 -174 (148 назв).

У дисертаційній роботі представлено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення актуального наукового завдання — підвищення ефективності діагностики та лікування хворих з опіковими ранами шляхом інтеграції цифрової планіметрії та безконтактної термографії, розроблення прогнозуючої моделі для обґрунтованого вибору хірургічної тактики та удосконалення методики хірургічного лікування.

1. Розроблено комп‘ютерну програму «Аналізатор рани», що забезпечує швидке, точне та безконтактне вимірювання площі рани з можливістю збереження й обробки даних; може широко застосовуватись у практичній хірургії як об‘єктивний інструмент контролю загоєння, а його точність, підтверджена порівнянням із методом R. W. Sessions, становить: ширина — 98,96 % ± 1,28 %, довжина — 99,43 % ± 0,79 %, радіус — 99,61 % ± 0,65 %, периметр — 98,96 % ± 1,19 %, площа — 99,52 % ± 0,67 %.
2. Підтверджено, що безконтактна термографія є надійною, неінвазивною та економічно ефективною методикою диференціації поверхневого та глибокого опіків, згідно якої температура здорової шкіри становить 34,7 °C (34,4–35,1 °C), що вище за глибокий опік (32,4 °C; 32,0–32,8 °C) і нижче за поверхневий (35,8 °C; 35,5–36,2 °C), температурні різниці: здоровий – поверхневий опік 1,1 °C (0,7–1,5 °C), здоровий – глибокий опік 2,3 °C (2,2–2,4 °C), поверхневий – глибокий опік 3,4 °C (3,0–3,8 °C).
3. Доведено, що комплексна оцінка глибини опікових ран із використанням клінічних та інструментальних маркерів володіє високою прогностичною значущістю для об‘єктивної диференціації поверхневих та глибоких уражень: капілярний рефіл (AUC = 0,81), колір рани (AUC = 0,70), характер пухирів (AUC = 0,63) та температурні показники (AUC = 0,94– 0,99), що підвищує точність діагностики та забезпечує надійну основу для вибору оптимальної хірургічної тактики.
4. Створено модель штучного інтелекту, що інтегрує клінічні, планіметричні та термографічні дані і забезпечує високу точність диференціації глибини опікових уражень (Accuracy ≈ 96,8%; F1-score = 0,97), де найінформативнішими ознаками виступали термографічні параметри.
5. Запропоновано та впроваджено методику тангенціального висічення з одночасною аутодерматопластикою, доповнену термографічним контролем і цифровими технологіями оцінки глибини рани, яка дозволила оптимізувати обсяг висічення, зменшити кількість оперативних втручань (з 3,0 ± 1,4 до 1,6 ± 0,9 втручань), частоту інфекційних ускладнень (з 31,0 % до 16,4 %) та інших ускладнень (з 53,4 % до 25,4 %), скоротити термін загоєння ран (з 28,3 ± 5,4 до 15,5 ± 3,9 доби) і забезпечити кращі функціональні та косметичні післяопераційні результати.

Корабель Іван Михайлович.  Пошук сировинних джерел сквалену і їх комплексне дослідження : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 226, 22 / І. М. Корабль. - Львів, 2026. - 170 с. - Бібліогр.: с. 136 -153 (155 назв).

Розроблена комплексна методика отримання ліпофільних, водних і спиртових екстрактів, з одного зразка сировини плодів щириці хвостатої (Amaranthus caudatus L.) в один технологічний цикл. Розроблена оптимальна схема почерговості екстракцій для найбільш раціонального використання сировини з максимальним виходом найбільш цінних біологічно-активних речовин в один технологічний цикл. Розроблена методика отримання біологічно-активних речовин з надземної частини щириці хвостатої
(Amaranthus caudatus L.), яка залишається після одержання насіння. На основі цих даних отримано патент України на корисну модель №148769, опубл. 15.09.2021, бюл. № 37, 5 с. Додаток Г.
2. Проаналізовано 21 вид грибів на вміст сквалену і інших біологічно-активних речовин, як потенційних сировинних джерел сквалену. Із проаналізованих зразків виділені найбільш перспективні види: Mucidula mucida (Schrad.) Pat., Laetiporus sulphureus (Bull.) Murrill, Fomitopsis betulina (Bull.) B.K. Cui, Tyromyces chioneus (Fr.) P. Karst. та Pleurotus ostreatus (Jacq.) P. Kumm.. Розроблені методики виділення і очищеня сквалену з досліджуваних зразків грибів.
3. Досліджено динаміку змін вмісту сквалену та інших біологічно- активних речовин в плодових тілах залежно від їх стадії зрілості для видів: Laetiporus sulphureus (Bull.) Murrill, Pleurotus ostreatus (Jacq.) P. Kumm. і
Fomitopsis betulina (Bull.) B.K. Cui. Встановлено, що на ранніх стадіях зрілості вміст сквалену найбільший.
4. Для Pleurotus ostreatus (Jacq.) P. Kumm. проведено порівняльний аналіз вмісту біологічно-активних речовин для дикорослих і культивованих форм. Встановлено, що культивовані форми містять суттєво менше сквалену, ніж дикорослі форми.
5. Проведені дослідження на вміст хітину в шроті з плодових тіл грибів, який залишається після попередніх екстракцій в рамках комплексного використання сировини. Розроблені методики виділення і очищення хітину з плодових тіл видів: Laetiporus sulphureus (Bull.) Murrill, Tyromyces chioneus (Fr.) P. Karst., Mucidula mucida (Schrad.) Pat., Lycoperdon perlatum Pers. та Fomitopsis betulina (Bull.) B.K. Cui. Проведено визначення молекулярної маси і ІЧ- спектроскопію отриманого хітину.
6. Проведені дослідження по збільшенню вмісту сквалену в плодових тілах Pleurotus ostreatus (Jacq.) P. Kumm. внаслідок інгібування скваленепоксидази тербінафіном гідрохлоридом. Досліджено вміст біологічно-активних речовин в ліпофільних екстрактах. Встановлено, що таким способом можно отримати в рази більший вихід сквалену на 100 г. сухої сировини ніж з найбільш поширеного рослинного джерела сквалену роду
щириці (Amaranthus).

Паламарчук Юрій Олександрович. Нейровізуалізаційні маркери розсіяного склерозу у дітей в порівняльному аспекті : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 228, 22 / Ю. О. Паламарчук. - Львів, 2026. - 246 с. - Бібліогр.: с. 214-236 (200 назв).

Паламарчук Ю.О. Нейровізуалізаційні маркери розсіяного склерозу у дітей в порівняльному аспекті. — Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора
філософії за спеціальністю 228 «Педіатрія» (22 Охорона здоров&#39;я). — ДНП «Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького», МОЗ України, Львів, 2026
Дослідження присвячене пошуку та клінічному обґрунтуванню нейровізуалізаційних маркерів розсіяного склерозу у пацієнтів із початком у дітячому віці (peadiatric-onset multiple sclerosis, POMS). Робота
демонструє, що вже на ранніх етапах захворювання у дітей формуються структурні зміни головного мозку, зокрема зменшення об’єму білої речовини та таламуса і збільшення об’єму шлуночкової системи. Також
проведена спроба порівняти застосування подібних маркерів у хворих на РС пацієнтів із початком в дорослому віці (adult-onset multiple sclerosis, AOMS) в дебюті захворювання. На основі МР-волюметрії, клінічної оцінки за шкалою EDSS та показників якості життя дітей за опитувальником PedsQL 4.0 розроблено
інтегрований підхід до оцінки перебігу захворювання. Показано, що структурні зміни мозку мають прямий зв’язок із фізичним і психосоціальним станом дітей навіть за мінімальної інвалідизації.
Результати підтверджують ключову роль кількісної МРТ у ранньому виявленні нейродегенерації та обґрунтовують використання волюметричних показників (об’єми таламуса, загальної білої речовини та
шлуночків) як предикторів прогресування. Запропонована модель дозволяє підвищити точність моніторингу та персоналізувати ведення дітей із розсіяним склерозом.

Коваль Андрій Андрійович. Медико‒соціальне обґрунтування оптимізованої моделі скринінгу колоректального раку. : дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / А. А. Коваль. - Львів, 2026. - 254 с. - Бібліогр.: с. 187-217 (232 назви).

Дисертаційне дослідження присвячене вирішенню пріоритетного науково-практичного завдання сучасної системи охорони здоров’я України — комплексному обґрунтуванню та розробці інноваційної функціонально-організаційної моделі скринінгу колоректального раку (КРР). У роботі доведено, що фрагментарний опортуністичний підхід до скринінгу КРР в Україні асоціюється з високою часткою пізніх стадій та низьким рівнем завершеності маршруту пацієнта, що стало підставою для розробки оптимізованої моделі із застосуванням сучасних цифрових технологій. Актуальність роботи посилюється критичною необхідністю зниження показників смертності та занедбаності випадків КРР, які в Україні залишаються значно вищими порівняно з країнами Європейського Союзу, що зумовлює значні соціально-економічні втрати для держави.

Метою дослідження є наукове та медико-соціальне обґрунтування оптимізованої системи надання профілактичної допомоги шляхом розробки моделі скринінгу КРР, інтегрованої в електронну систему охорони здоров’я (ЕСОЗ), адаптованої до національних особливостей та спроможної функціонувати в умовах обмежених ресурсів і викликів воєнного стану.

Для досягнення поставленої мети було реалізовано п’ятиетапну програму дослідження, що включала епідеміологічний аналіз динаміки захворюваності та смертності протягом періоду 2010-2023 рр., поглиблене соціологічне вивчення обізнаності населення, професійних підходів лікарів первинної ланки та управлінських оцінок фахівців, а також концептуальне моделювання логістичних та інформаційних процесів скринінгу.

Комплексний аналіз онкоепідеміологічної ситуації за період 2010–2023 років, проведений на основі даних Національного канцер-реєстру України, дозволив виявити стійкі тенденції зростання значущості КРР у структурі захворюваності та смертності. Встановлено, що частка злоякісних новоутворень (ЗН) товстої кишки у загальному онкологічному тягарі зросла до 12,24% у 2019 році, що виводить дану нозологію на одне з провідних місць серед причин смертності населення.

Аналіз продемонстрував виразну гендерну асиметрію: чоловіча популяція демонструє стабільно вищі рівні захворюваності та смертності порівняно з жіночою в усіх вікових групах. Зокрема, стандартизований показник захворюваності на рак ободової кишки серед чоловіків у 2019 році становив 17,3 випадків на 100 тис. населення, тоді як серед жінок — 11,6 випадків на 100 тис. населення.Найбільш вразливою категорією визначено осіб віком 45–75 років, де спостерігається нелінійне стрімке зростання ризику маніфестації пухлинного процесу. Пік захворюваності у чоловіків припадає на вік 70–74 роки (179,2 випадків на 100 тис.), що підкреслює необхідність зосередження скринінгових ресурсів саме на цьому віковому проміжку.

Регіональна варіабельність показників свідчить про системні розбіжності у якості діагностики та доступності онкологічної допомоги. Критично високі значення співвідношення смертності до захворюваності зафіксовано у Житомирській (64,10%), Черкаській (64,38%) та Тернопільській (61,54%) областях, що вказує на переважання випадків занедбаності та пізньої маніфестації хвороби. Натомість відносно нижчі показники у Львівській (37,56%) та Одеській (36,41%) областях можуть бути наслідком кращого матеріально-технічного забезпечення та вищої онконастороженості лікарів.

Особливе значення для обґрунтування скринінгу має аналіз стадійності. Протягом досліджуваного періоду виявлено несприятливий тренд до зниження частки виявлення I–II стадій. Якщо у 2010 році цей показник для раку прямої кишки становив 63,6%, то до 2023 року він скоротився до 37,2%. Водночас частка IV стадії при первинному встановленні діагнозу залишається стабільно високою — на рівні 21,5–26,5% залежно від локалізації, що прямо обумовлює високий рівень однорічної летальності. Хоча за 13 років спостерігається зниження однорічної летальності з 37,5% до 25,9% для раку ободової кишки, існуючий рівень залишається занадто високим.

Соціологічне опитування 1102 мешканців Львівської, Волинської та Рівненської областей віком 45–75 років дозволило ідентифікувати фундаментальні когнітивно-поведінкові бар’єри, що перешкоджають реалізації профілактичних програм. Встановлено, що рівень загальної обізнаності щодо КРР є критично низьким: 45,46±1,50% (n=501/1102) респондентів не володіють поняттям «скринінг», а лише 40,02±1,48% (n=441/1102) знають рекомендований вік для початку профілактичних обстежень.