Мета роботи – висвітлити сучасний стан проблеми лістеріозу в розрізі концепції «Єдине здоров’я» з огляду оцінювання ризиків ураження людей, продовольчої безпеки.

Матеріали та методи. Проведено пошук у наукометричних базах Scopus, Web of Science, MEDLINE/PubMed, Google Scholar (1995–2025) за термінами: «L. monocytogenes», «лістеріоз людини», «екосистема лістеріозу», «лістерії в харчовому ланцюгу», «лістерії у тваринництві», «концепція «Єдине здоров’я». Проаналізовано державні та міжнародні директивні документи щодо лістеріозу. Використано аналітичний прийом для визначення медико-ветеринарного значення лістеріозу, програм і стратегій зменшення тягаря проблеми.

Результати. Спостерігається тенденція до зростання поширеності лістеріозу, розширення спектру чинників тваринного і рослинного походження передачі патогену до людей, що вимагає необхідності посилення контролю сировини і продуктів харчування. Інтенсифікація міждержавної торгівлі, неузгодженість регламентів контролю безпечності харчових продуктів у різних державах збільшує ризики виникнення епідемічних ускладнень, зумовлених L. monocytogenes. Відсутність вакцини для людей обмежує профілактику лістеріозу. Провідною ланкою впливу на епідемічний процес лістеріозу є продовольча безпека і мінімізація ризиків зараження людей. Міжсекторальна взаємодія потребує стандартизації на державному і міжнародному рівнях, удосконалення нормативних документів щодо оцінювання ризиків міждержавного поширення, здійснення розслідувань спалахів та реагування на них.

Висновки. Оптимізація контролю продовольчої безпеки і зниження тягаря лістеріозу в розрізі концепції «Єдине здоров’я» потребують узгодження державних і міжнародних директивних документів, створення вакцин.

Ключові слова:лістеріоз людини, Єдине здоров’я, продовольча безпека

Короста — облігатне антропонозне ектопаразитарне захворювання, яке спричиняє кліщ Sarcoptes scabiei variety (var.) hominis. Захворювання має планетарне поширення. Його медико-соціальне значення визначається рівнем ураженості населення, розмаїттям клінічних форм, що утруднює своєчасну діагностику, ймовірністю хронізації та розвит­ком ускладнень, а також впливом на якість життя людей.

Мета роботи — визначити епідеміологічні особливості корости у світі та в Україні на сучасному етапі глобалізації, вивчити особливості проявів і тенденцій хвороби в період надзвичайних ситуацій, зокрема російсько-української війни.

Матеріали та методи. Наративний огляд літератури здійснено за результатами інтернет-пошуку в наукометричних базах даних PubMed, Scopus, WHO Library за період 2016—2025 рр. Для оцінювання тягаря хвороби використано офіційні дані ООН, національних Центрів контролю захворювань, Міністерства охорони здоров’я України, а також віково-стандартизовані показники та тенденції поширеності корости за даними платформи Global Burden Diseases Results Tool (Institute of Health Metric and Evaluation, 2021—2024).

Результати та обговорення. Короста (МКХ-10: Клас 1. В86) має глобальне поширення. За рекомендацією ВООЗ її розглядають з трьох позицій — як забуту тропічну хворобу (neglected tropical disease), ектопаразитарне інвазійне захворювання людини та як інфекцію, що передається статевим шляхом. Поширеність корости у 2021 р. становила 206,6 млн випадків, захворюваність — 622,5 млн. Щонайменше 200 млн людей у світі страждають від корости одночасно в реальному часі.
Протягом останнього десятиріччя спостерігається тенденція до зниження інтенсивності ураження коростою населення країн Африки та Азії й зростання показників захворюваності в країнах Латинської Америки, Центральної та Східної Європи. Чинниками ризику є низка соціальних, поведінкових, економічних і природних явищ, зокрема збільшення кількості надзвичайних ситуацій. Викликає стурбованість формування резистентності Sarcoptes scabiei variety (var.) hominis до протипаразитарних засобів, зокрема до перметрину.
В Україні від 2022 р. епідеміологічний нагляд за інфестацією ускладнений внаслідок російсько-української війни. Відзначено зростання показників захворюваності та поширеності корости як серед внутрішньо переміщених осіб, так і українських біженців за кордоном, що корелює з інтенсивністю міграційних процесів та соціально-побутовими умовами у місцях тимчасового розміщення мігрантів.

Висновки. Рівні ураженості населення визначаються низкою соціально-економічних чинників і мають регіональні особливості. Протиепідемічне забезпечення щодо корости потребує нормативно-правового регулювання заходів, кадрового забезпечення служб реагування і суттєвих фінансових витрат. Необхідний посилений моніторинг вразливих груп населення, особливо в умовах міграції та війни.

Однією з актуальних проблем сучасної гінекології та акушерства є передчасні пологи (ПП), з огляду на їхній вплив на рівень неонатальної смертності плода й подальший стан репродуктивного здоров’я жінки. Попри значну кількість досліджень і публікацій, чіткого визначення основних тригерів та причин виникнення ПП наразі немає. Мета дослідження: оцінка стану мікробіоти піхви у жінок із ризиком виникнення ПП. Матеріали та методи. У проспективне дослідження включено 180 вагітних, розподілених на групи: контрольна група (КГ) – 30 умовно здорових вагітних; основна група (ОГ) – 73 вагітні із загрозою ПП (ЗПП) та 77 вагітних із наявністю факторів ризику ПП (РПП). Клінічні групи були однорідними за анамнестичними й клінічними даними, що дозволяє проводити подальші дослідження та отримувати об’єктивні достовірні результати. Стан мікробіоти піхви жінок оцінювали шляхом визначення рН вагінального вмісту, а також бактеріоскопічним і молекулярно-біологічним методами. Результати. У пацієнток із ЗПП достовірно частіше, ніж у вагітних КГ, виявлявся бактеріальний вагіноз (БВ) (31,5% проти 10,0% відповідно), а також частіше, ніж у вагітних із факторами РПП, реєструвався змішаний вагініт (19,2% проти 11,7% відповідно; р < 0,05). Частка вагітних із І ступенем чистоти піхви в ОГ була достовірно меншою порівняно з КГ (26,0% проти 70,0%, р < 0,0001) і з підгрупою РПП (36,3%). Однак і в групі вагітних із факторами РПП частота виявлення БВ (32,5%) значно перевищувала таку у вагітних КГ. Висновки. Для вагітних із ЗПП (19,2%) та вагітних із факторами РПП (27,3%) характерна низька частота нормоценозу піхви. У жінок із факторами РПП виявляються такі порушення стану мікробіоти піхви: БВ (32,5%), аеробний вагініт (6,5%), неспецифічний бактеріально-кандидозний вагініт (6,5%) та інфікування збудниками, що передаються статевим шляхом (10,4%).

One of the current problems of modern gynecology and obstetrics is the issue of premature birth (PB), given its impact on the level of neonatal fetal death and on the state of a woman’s subsequent reproductive health. Despite a significant number of studies and publications, there is no clear identification of the main triggers and causes of PB. The objective: to assess the state of the vaginal microbiota in women at risk of PB. Materials and methods. 180 pregnant women were involved in the prospective study, they were divided into the following groups: control group (CG) – 30 relatively healthy pregnant women; main group (MG) – 73 pregnant women with the threat of PB (TPB); risk group – 77 pregnant women with risk factors (RF) for PB. Clinical groups were homogeneous in anamnestic and clinical data, which allowed for further research and obtaining objective reliable results. The vaginal microbiota of women was assessed by determining the pH, as well as by bacterioscopic and molecular biological methods. Results. Patients with a TPB had bacterial vaginosis (BV) significantly more often than pregnant women in the CG (31.5% vs 10.0%, respectively) and mixed vaginitis was more often diagnosed than in pregnant women with RF for PB (19.2% vs 11.7%, respectively; p < 0.05). The rate of pregnant women with the І degree of vaginal cleanliness in the MG was significantly lower compared to the CG (26.0% vs 70.0%, p < 0.0001) and the group RF of PB (36.3%). However, even in the group of pregnant women with RF for PB, the frequency of BV (32.5%) significantly exceeded that in pregnant women in the CG. Conclusions. Pregnant women with a TPB (19.2%) and pregnant women with RF (27.3%) are characterized by a low frequency of vaginal normocenosis. Pregnant women with clinically confirmed threat of PB have disturbances in the state of the vaginal microbiota: BV (32.5%), aerobic vaginitis (6.5%), nonspecific bacterial-candidiasis vaginitis (6.5%), sexually transmitted diseases (10.4%).

В останні десятиліття в Україні спостерігається значне зростання частоти кесаревих розтинів, що супроводжується одночасним збільшенням кількості віддалених ускладнень, включно з виникненням істмоцеле. Поширеність цієї патології, за різними літературними даними, коливається від 24 до 88%. Істмоцеле може перебігати безсимптомно, але частіше асоціюється з аномальними матковими кровотечами, хронічним тазовим болем, дисменореєю, вторинним безпліддям, хронічним ендометритом тощо. Істмічний дефект після кесаревого розтину пов’язаний із підвищеним ризиком ускладнень під час наступної вагітності. Сучасні методи діагностики істмоцеле включають трансвагінальне ультразвукове дослідження (УЗД), соногістерографію, магнітно-резонансну томографію, гістероскопію. Клінічна картина дефекту після кесаревого розтину надзвичайно варіабельна. Тактика ведення пацієнток залежить від вираженості симптомів, репродуктивних планів і розмірів дефекту. У статті описано клінічний випадок пацієнтки віком 37 років з істмоцеле (ніша після кесаревого розтину), яке надалі було скориговано за допомогою лапароскопічного доступу з використанням 3D-технології. Пацієнтка звернулась зі скаргами на мажучі, кров’янисті виділення з піхви тривалістю до 10–12 днів після завершення менструації. В анамнезі відзначено одні пологи шляхом операції кесаревого розтину. Під час трансвагінального УЗД в ділянці післяопераційного рубця діагностовано нішу розміром 13,7 × 6,4 мм, товщина резидуального міометрія становила 1,3 мм. За допомогою імуногістохімічного методу верифіковано хронічний ендометрит, проведено антибактеріальну терапію. Після цього виконано хірургічну корекцію істмоцеле шляхом поєднання діагностичної гістероскопії з 3D-лапароскопією. Під час УЗД через 3 міс. після операції товщина міометрія в ділянці рубця становила 7,4 мм. Висновки. Істмоцеле є клінічно значущим ускладненням кесаревого розтину, що потребує своєчасної діагностики та корекції. Менеджмент пацієнток має ґрунтуватися на індивідуальному підході, враховуючи репродуктивні плани, розміри дефекту та товщину міометрія. Поєднання гістероскопії з лапароскопією, особливо із застосуванням 3D-візуалізації, є ефективним методом хірургічної реконструкції істмоцеле. Жінок з істмоцеле доцільно обстежувати щодо наявності хронічного ендометриту. Профілактика істмоцеле передбачає дотримання стандартів кесаревого розтину: адекватне ушивання матки, вибір оптимального рівня розтину, профілактику інфекційних ускладнень.

In recent decades, Ukraine has experienced a significant rise in cesarean section rates, accompanied by an increase in longterm complications, including the development of isthmocele. The prevalence of this pathology varies from 24 to 88% according to various literature sources. Isthmocele may be asymptomatic but is more often associated with abnormal uterine bleeding, chronic pelvic pain, dysmenorrhea, secondary infertility, and chronic endometritis. Cesarean scar defects are associated with an increased risk of complications during future pregnancies. Modern diagnostic methods for isthmocele include transvaginal ultrasound examination (USE), sonohysterography, magnetic resonance imaging, and hysteroscopy. The clinical presentation of scar defect after cesarean section is highly variable. Management strategies depend on symptom severity, reproductive plans, and the size of the defect. The article presents a clinical case of a 37-year-old patient with isthmocele (niche following cesarean section), which was surgically corrected via laparoscopic access using 3D visualization technology. The patient complained of prolonged spotting lasting up to 10–12 days after menstruation. Her obstetric history included one delivery by cesarean section. Transvaginal ultrasound revealed a niche measuring 13.7 × 6.4 mm with a residual myometrial thickness of 1.3 mm. Chronic endometritis was confirmed by immunohistochemical analysis, and antibacterial therapy was administered. Then, surgical correction of the isthmocele was performed using a combination of diagnostic hysteroscopy and 3D laparoscopy. Three months postoperatively, USE showed that the myometrial thickness at the scar site had increased to 7.4 mm. Conclusions. Isthmocele is a clinically significant complication of cesarean section that requires timely diagnosis and management. Patient care should be individualized, taking into account reproductive plans, defect size, and myometrial thickness. Combining hysteroscopy with laparoscopy, especially with the use of 3D visualization, is an effective method for surgical reconstruction of isthmocele. Women with isthmocele should be evaluated for chronic endometritis. Prevention of isthmocele includes adherence to cesarean section standards: proper uterine closure technique, optimal incision site selection, and infection prevention.

 Запальні захворювання органів малого таза (ЗЗОМТ) становлять серйозну медико-соціальну проблему, оскільки займають одне з провідних місць серед причин жіночого безпліддя. Відомо, що у 10–30% жінок після перенесеного епізоду ЗЗОМТ формуються стійкі репродуктивні розлади, зумовлені ушкодженням маткових труб, розвитком спайкового процесу, хронічного ендометриту та змін мікробіоти ендометрія. Важливим патогенетичним чинником виступає хронічне запалення, що супроводжується активацією імунних клітин, порушенням процесів децидуалізації та імплантації ембріона, а також дисбалансом у системі цитокінів і факторів росту. Окреме значення має хламідійна інфекція, яка нерідко перебігає безсимптомно, але сприяє формуванню сальпінгіту, гідросальпінксу та синдрому salpingitis isthmica nodosa, що безпосередньо пов’язані з трубним безпліддям і підвищеним ризиком позаматкової вагітності. Сучасні дослідження також демон-струють роль мікробіоти ендометрія у виникненні порушень імплантації та невиношуванні вагітності, що зумовлює актуальність вивчення хронічного ендометриту як ключової ланки патогенезу. У клінічній практи-ці актуальним залишається питання діагностики та своєчасного лікування ЗЗОМТ. Використання лапарос-копії, гістероскопії, а також сучасних молекулярних методів ідентифікації збудників дає змогу підвищити точність діагностики. Водночас антибактеріальна терапія, комбіновані протизапальні стратегії та засто-сування допоміжних репродуктивних технологій (зокрема ЕКЗ) відкривають можливості для відновлення репродуктивного потенціалу.

 Таким чином, ЗЗОМТ мають тривалий і системний вплив на репродуктивне здоров’я жінок. Поглиблене вивчення патогенетичних механізмів, удосконалення діагностики та індивідуалізація терапії є ключем до про-філактики безпліддя та підвищення ефективності лікування пацієнток із цією патологією.

Pelvic inflammatory disease (PID) is a serious medical and social problem, as it occupies one of the leading places among the causes of female infertility. It is known that 10–30% of women after an episode of PID develop persistent reproductive disorders caused by damage to the fallopian tubes, the development of adhesions, chronic endometritis, and changes in the endometrial microbiota. A key pathogenic factor is chronic inflammation, which is characterized by the activation of immune cells, disruption of decidualization and embryo implantation processes, and an imbalance in the cytokine and growth factor system. Of particular importance is chlamydial infection, which is often asymptomatic, but contributes to the formation of salpingitis, hydrosalpinx, and salpingitis isthmica nodosa syndrome, which are directly related to tubal infertility and an increased risk of ectopic pregnancy. Modern studies also demonstrate the role of endometrial microbiota in the occurrence of implantation disorders and miscarriage, which makes the study of chronic endometritis as a key link in pathogenesis relevant. In clinical practice, the issue of diagnosis and timely treatment of PID remains relevant. The use of laparoscopy, hysteroscopy, as well as modern molecular methods for identifying pathogens allows to increase the accuracy of diagnosis. At the same time, antibacterial therapy, combined anti-inflammatory strategies and the use of assisted reproductive technologies (in particular, IVF) open up opportunities for restoring reproductive potential. Thus, PID has a long-term and systemic impact on women's reproductive health. In-depth study of pathogenetic mechanisms, improvement of diagnostics and individualization of therapy are the key to preventing infertility and increasing the effectiveness of treatment of patients with this pathology.

Діабетична ретинопатія (ДР) є одним із найпоширеніших мікросудинних ускладнень цукрового діабету 2 типу (ЦД2) і провідною причиною зниження зору серед осіб працездатного віку. Тривала гіперглікемія ушкоджує мікросудини сітківки, спричиняє набряк, ішемію та патологічну неоваскуляризацію. Цитокінові маркери та їх співвідношення можна розглядати як потенційні інструменти ранньої діагностики та персоналізованої терапії пацієнтів з ДР. Метою дослідження було оцінити роль інтерлейкінів IL-33 та IL-10 у патогенезі ДР у пацієнтів із ЦД2 для підвищення точності прогнозування, ранньої діагностики та оптимізації профілактичних і терапевтичних підходів. У дослідженні взяли участь 60 пацієнтів віком 35-65 років із підтвердженою ДР, які були поділені на групи з декомпенсованим та компенсованим ЦД. Забір вологої передньої камери ока здійснювали під час планових хірургічних втручань, а концентрації IL-33 та IL-10 визначали імуноферментним методом. Абсолютні рівні цитокінів між групами не відрізнялися, проте співвідношення IL-33 / IL-10 у декомпенсованих пацієнтів було на 30% нижчим, а IL-10 / IL-33 – на 60% вищим порівняно з компенсованою групою (p<0,05). Це може свідчити про зміщення цитокінового балансу на користь IL-10 та прозапальної активності, що відображає зміни імунорегуляторних процесів у передній камері ока навіть без значних змін абсолютних концентрацій. Співвідношення IL-33 / IL-10 може слугувати потенційним прогностичним маркером для стратифікації ризику прогресування ДР і розробки персоналізованих профілактичних та лікувальних стратегій.

 У 2022 р. в Україні стандартизована захворюваність становила 20,0 на 100 000 жінок і 31,2 на 100 000 чоловіків. Програма скринінгу перебуває на етапі становлення, що разом із низьким рівнем охоплення пов'язано з індивідуальними (страх, низька обізнаність) та системними бар'єрами (інфраструктурні обмеження, відсутність чіткої стратегії реалізації).

Мета. Виявити бар'єри та шляхи покращення скринінгу КРР за даними опитування спеціалістів із "Організації та управління охороною здоров'я" трьох західних областей.

Матеріал і методи. У 2024 р. проведено добровільне анонімне опитування 279 фахівців за спеціальністю "Організація та управління охороною здоров'я". Дані опрацьовано з використанням описової статистики, 95% ДІ, кореляцій Спірмена та регіонального порівняння.

Результати й обговорення. Із боку пацієнтів ключовими бар'єрами є страх перед колоноскопією - 91,04±1,71% (n=254; 95% ДІ: 87,41-94,10%), страх виявлення раку - 85,30±2,12% (n=238; 95% ДІ: 80,92-89,21%), низька обізнаність - 82,44±2,38% (n=230; 95% ДІ: 77,76-86,67%). Системними бар'єрами визначено:  відсутність інформкампаній - 84,23±2,18% (n=235; 95% ДІ: 79,73-88,26%), недієвість алгоритму - 79,57±2,41% (n=222; 95% ДІ: 74,65-84,08%), слабка інфраструктура - 69,53±2,76% (n=194; 95% ДІ: 64,01-74,79%), міжвідомчі проблеми - 62,37±2,90% (n=174; 95% ДІ: 56,61-67,95%), недостатня поінформованість ЛЗП-СЛ - 55,56±2,97% (n=155; 95% ДІ: 49,70-61,33%). Переважна більшість респондентів (98,92±0,62%; n=276; 95% ДІ: 97,38-99,80%) акцентує на ролі первинної ланки. Підтримано впровадження ФІТ-наборів - 88,17±1,96% (n=246; 95% ДІ: 84,13-91,69%), push-нагадувань - 84,23±2,18% (n=235; 95% ДІ: 80,12-88,58%). Усне пояснення ЛЗП-СЛ визнано найефективнішим - 80,65±2,37% (n=225; 95% ДІ: 75,81-85,06%).

Висновки. Опитування засвідчило необхідність оновлення стратегії скринінгу КРР із залученням первинної ланки, цифрових технологій та посиленням та міжсекторальної взаємодії.

Abstract

Colorectal cancer (CRC) ranks third in mortality among cancers in the population aged over 45, following lung and breast cancer. In 2022, the standardized incidence rate in Ukraine was 20.0 per 100,000 women and 31.2 per 100,000 men. The national screening program remains in its formative stage, and low coverage rates are associated with both individual (fear, low awareness) and systemic barriers (infrastructural limitations, lack of a clear implementation strategy).

Aim. To identify barriers and potential pathways for improving CRC screening based on a survey of specialists in "Health Care Organization and Management" from three western regions of Ukraine.

Materials and Methods. In 2024, a voluntary anonymous survey was conducted among 279 specialists in the field of "Health Care Organization and Management".The data were analyzed using descriptive statistics, 95% confidence intervals (CI), Spearman correlations, and regional comparisons.

Results and Discussion. The key patient-related barriers were fear of colonoscopy - 91.04±1.71% (n=254; 95% CI: 87.41-94.10%), fear of being diagnosed with cancer - 85.30±2.12% (n=238; 95% CI: 80.92-89.21%), and low awareness - 82.44±2.38% (n=230; 95% CI: 77.76-86.67%). The main systemic barriers identified were: lack of information campaigns - 84.23±2.18% (n=235; 95% CI: 79.73-88.26%), inefficiency of the screening algorithm - 79.57±2.41% (n=222; 95% CI: 74.65-84.08%), poor infrastructure - 69.53±2.76% (n=194; 95% CI: 64.01-74.79%), interagency issues - 62.37±2.90% (n=174; 95% CI: 56.61-67.95%), and insufficient awareness among general practitioners-family doctors (GP-FDs) - 55.56±2.97% (n=155; 95% CI: 49.70-61.33%). The vast majority of respondents (98.92±0.62%; n=276; 95% CI: 97.38-99.80%) emphasized the pivotal role of primary care. The introduction of FIT kits was supported by 88.17±1.96% (n=246; 95% CI: 84.13-91.69%), and push reminders - by 84.23±2.18% (n=235; 95% CI: 80.12-88.58%). Verbal explanations provided by GP-FDs were considered the most effective approach - 80.65±2.37% (n=225; 95% CI: 75.81-85.06%).

Conclusions. The survey confirmed the need to update Ukraine's CRC screening strategy by strengthening the role of primary care, integrating digital technologies, and enhancing intersectoral collaboration.

The researched group was 1.5 times dominated by male patients (42: 68.8%), over female (19: 31.2%), while the
majority of people were aged 31 to 50 years. 9.8% (6) of patients with chemoresistant pulmonary TB were hospitalized in serious condition. The average number of bed-days in hospital was (61.7 ± 4.5). 16 (26.2%) patients with chemoresistant TB died in the hospital. Our research shows that among patients with CR-PTB/HIV, rifampicin (R) resistance was 2 times more common than resistance to combination HRZE and Pre-XDR (32.8% vs. 16.4%, P < 0.05). Resistance to combination HRZ was the least common (1.4%). In some cases, they showed resistance to new anti-TB drugs (Bdg and Dlm). Disseminated PTB was 2.4 times more often diagnosed than miliary TB, and infiltrative PTB was 4.0 times more likely among CR-PTB/HIV.
Keywords: HIV/AIDS/TB, chemoresistant pulmonary tuberculosis.